21-04-2021

Інтелектуальний календар КВІТЕНЬ - 2021: Георг Дроздовський

« Я любив ці Чернівці, в яких з’явився на світ. І якщо часом я мріяв про далекі мандри, сповнені пригод у великому світі, то ніколи не соромився бути чернівчанином. Навіть тоді, коли згодом один із знайомих, котрий проживав на німецькому Заході, з добродушною іронією мовив: «Також магрібінець?»

Ґеорґ Дроздовський

Сьогодні світ відзначає 122 річницю від дня народження «чернівецького австрійця» та «австрійського чернівчанина», поета, прозаїка, драматурга, журналіста — Ґеорґа Дроздовського. Чернівчани знають свого земляка виключно через його найвідомішу прозову книжку — «Тоді в Чернівцях і довкола. Спогади старого австрійця». Але ми спробуємо завдяки ретроперспективному аналізу його життєвого і творчого шляху пригадати, який внесок він зробив у світову культуру.

Народився письменник 21 квітня 1899 року, в сім'ї австрійського офіцера, на вулиці Шевченка, 42 (колишня вулиця Новий світ, 28). Його батько мав польське коріння, а мати — французьке. Батько помер, коли хлопчику було 5 років. Спогади про похорон батька талановитий письменник згодом опише в оповіданні «Військова музика» («Militer musik»). Мати і тітки заборонили йому підходити до гробу померлого, щоб попрощатися, тому останній спогад, пов’язаний з батьком — це військовий марш.

Меморіальна дошка на будинку Ґ. Дроздовського у Чернівцях

Ґеорґ вчився спочатку в католицькій школі святої Марії, потім у пансіоні учительського інституту і в другій українській гімназії (зараз це п’ята гімназія поблизу єзуїтського костелу Найсвятішого Серця Ісуса). До речі, у другій гімназії свого часу навчалися Дмитро Загул і Пауль Целан.

Чернівеька гімназія № 5

Коли Ґеорґу виповнилося 15 років, розпочалася Перша світова війна, тому він із сім’єю був змушений виїхати до Відня. Після завершення гімназійної освіти, молодий хлопець записався добровольцем на військову службу — воював на Італійському фронті. Також був касиром полкової каси.

У спогадах Дроздовський писав, що після розпаду Австро-Угорської монархії, він прийшов у воєнне міністерство у Відні, щоб здати воєнну касу. Генерал сидів у своєму кабінеті лише за звичкою, адже така держава як Австро-Угорщина перестала існувати. Молодий унтер-офіцер віддав всі гроші генералу, відзвітував та з чистим сумлінням поїхав на рідну Буковину вступати на медичний факультет Чернівецького університету. На жаль, після столичних студій провінційні чернівецькі викладачі — вчорашні вчителі в румунських школах — виглядали в очах Дроздовського недолуго і смішно, а рівень освіти був низький. Тому хлопець покинув університет після двох семестрів навчання і пішов працювати в банк, а згодом — журналістом.

У міжвоєнний час Чернівці стали румунським містом. Дроздовський був одним із тих «австрійців первинного гарту», які попри тотальну румунізацію підтримували традиції старої Австрії. Саме Дроздовський і його друзі відновили німецькомовний театр. Їхня любительська трупа називалася «Чернівецькі камерні вистави» («Czernowitzer Kammerspiele»). Під час гастролей найбільшого актора європейської сцени Александра Мойсі, Ґеорґ Дроздовський особисто вручав йому на сцені німецького театру лавровий вінок. Це свідчить про важливу роль Дроздовського в буковинському театрі. Попри це, він був не тільки актором, а ще й підбирав репертуар для трупи, відповідав за організаційні моменти.

Окрім захоплення театром, Ґ. Дроздовський належав до товариства «Шларафія Прутана». Шларафія — це утопічна країна з медовими ріками та кисельними берегами, відома ще з часів Середньовіччя. Перше угрупування з такою назвою з’явилося у Чехії в ХІХ столітті. Цікава особливість: членами товариства могли ставати лише чоловіки, а перед тим як прийняти новачків до своїх лав, їх висвячували у лицарі. Другу частину цієї назви становить гідронім «Прутана» — річка, яку ми зараз називаємо Прутом. Основною метою «Шларафії Прутани» були розваги, на зустрічах товариства бенкетували і жартували. Але окрім цього, займалися активною просвітницькою діяльністю: виступали з доповідями і лекціями, дискутували на різні теми.

Німецький народний дім, в якому відбувалися зустрічі товариства "Шларафія Прутана"

Поворотним у житті Ґ. Дроздовського став 1940 рік. Згідно пакту Ріббентропа-Молотова німці підлягали переселенню «додому». Почуття, які огортали примусово вивезених з Чернівців людей, він описав у найвідомішій своїй книжці — «Тоді в Чернівцях і довкола. Спогади старого австрійця».

Під час Другої світової війни служив оберфельдфебелем в Загребі. Коли війна нарешті закінчилась, Дроздовський поселився в невеличкому місті Клагенфурт, розташованому у федеральній землі Каринтії. Він швидко звик до цього містечка, адже воно нагадувало письменнику рідні Чернівці. Окрім того, він швидко здобув собі журналістську, театрознавчу і власне письменницьку славу. Від кінця війни і до смерті — 24 жовтня 1987 року — Дроздовський постійно писав. З-під його пера вийшла велика кількість наукових статей, присвячених театру, гумористичних творів, спогадів, поезій.

Клагенфурт

До речі, перша поетична збірка Дроздовського вийшла у Чернівцях, під скромною назвою «Вірші» («Gedichte»), у 1934 році. На щастя, кілька примірників цього видання збереглося, тому ранні вірші поета не канули в Лету. В Клагенфурті він видав поетичні книги «Каменярський сад», «Із запечатаним наказом», «Плин піску в пісковім годиннику», «Ефета:Поезії.- Справа Ноя», «Закарбовано на стіні», «Оглядаючи свої окуляри», «Сліди Твоїх кроків». У цих збірках поет поступово відходить від романтичних тем та образів, характерних для його ранньої книги «Поезії», виданої в Чернівцях. Мотиви часу, втраченої вітчизни, тлінності та смерті, ремінісценції дитинства, символіка зашифрованого світу, загадка буття в його філософському та релігійному сенсі — тематичні домінанти його лірики.

Копія першої поетичної збірки Дроздовського "Вірші"

Часто писав в стилі «бенкельзангу» — це гумористично-пародійні пісні та вірші («Великий Божий звіринець», «Хитромудрощі»). У схожій манері написані деякі його прозові твори: «Блоха у вусі — колючка в серці:Серйозні та смішні історії», «Військова музика: історії в мажорі та в мінорі», «Сезам відкрийся! Історії в сутінках», «Читати, коли заголосить сова».

Також письменник працював і в драматичних жанрах. Свої перші одноактні п'єси він створив ще в Чернівцях. У повоєнний час написав низку драм і радіоп'єс, які ставили в театрі та транслювались австрійським радіо: «Привид і гра», «Одісея. Пісня ХХХ», «Танок мертвих», «Лист звідкілясь», «Парафраза про трьох волхвів», «Легенда про Мартина» тощо.

Не можна залишити поза увагою і його переклади поезій М.Емінеску, Г. Кошбука, Т. Аргезі, В. Войкулеску, І. Пілата. Окремими виданнями в його перекладах виходили поетична збірка Лучіана Благи «Пори року душі» та роман Вінтіли «Там навіть сяють зорі».

1984 року побачила світ книга Ґ.Дроздовського під назвою «Тоді в Чернівцях і довкола. Спогади старого австрійця» і своєю щирістю та простотою оповіді відразу завоювала серця читачів. Вийшла українською мовою в перекладі Петра Рихла в 2001 і була перевидана нещодавно — у 2019. Зазвичай, коли потрібна інформація стосовно історії міста у міжвоєнний період — дослідники звертаються саме до книжки Ґ. Дроздовського. Це видання стало своєрідною візитівкою Чернівців в європейському культурному просторі.

Видання 2001 року Видання 2019 року

А сьогодні ми представимо Вам кілька поетичних творів, які можна знайти лише в рідкісних виданнях.

ТАНЦІВНИК НА КАНАТІ

Поміж дзвіницею і вежею мовчання

я балансую на тугім канаті.

Внизу вирує в ярмарковім святі

торговище від рання до смеркання.

О темна хвиле знависті й кохання,

о лавр і терен, для вінців утяті!

Тут ніжна ласка – там списи зубаті,

зичливості й неприязні змагання!

Я відаю: коли ступлю неждано

наліво чи направо від аркана,

тоді – кінець, і я навік пропав.

Та я ширяю, мій життєвий бране.

Й коли розкину руки, то постане

хрест, на якім себе я розіп’яв

АТЛАНТ

Я – Атлант, що держить небовись

і захмарні бачить вертогради,

та волів би людської розради –

щоби хтось спитав його колись:

Ти втомився?

І тоді наплічна

легка стала б ноша споконвічна,

і оце маленьке запитання

стлумило б усі його страждання.

Та давно не помічає світ

тих, хто свій тримає небозвід.

Жодне серце біль не потрясе.

Я – Атлант, що свій тягар несе.

З циклу “Зів’ялі сонети”

VІ

О, пригорнись до мене, мов дитина.

Так гарно, коли вечір за вікном

все суще вповиває тихим сном,

і запах чорних руж стоїть до днини.

Послухай, як дзигар пряде години.

На них лягає сутінь чорним тлом,

і час стає незримим, як фантом.

Віддаймось мрії, що вільготно лине!

Хлюпоче морок у блакитнім жбані.

Ти чуєш, як він огортає нас,

і як сюрчать цикади з-під терас

нам колискову пісню у смерканні?

О, пригорнись! На білій порцеляні

останній промінь зблиснув і загас…

ВСІМ СЕРЦЕМ

Всім серцем своїм,

утрачений краю,

люблю я тебе й бережу

глибоко в душі твій скарб,

незгубно, допоки живу;

успадкують його нащадки,

коли вже мене не стане.

В моїх вухах ще бринить

спів твоїх дзвонів,

що звістують благословення й прощання.

В моїх вухах ще шумить

листя твоїх лісів,

що шепочуть мені про повернення й мир.

В моїх вухах ще звучить вечірній мотив –

напіврадість,

напівпечаль.

В моїх очах ще живе

спомин:

пістрявість народних строїв

у красі неповторній

приглушені барви швабів

яскрава червінь гуцулів

веселе вбрання румунів

чорні кафтани гебреїв

білина шароварів мадярського люду.

А до цього темніють, яріють

хутори, і сільця, і містечка,

а понад Прутом

обриси міста.

Ілюстрована книга…

Ці поезії Ґеорґа Дроздовського Ви можете прочитати у виданнях: «Загублена арфа. Антологія німецькомовної поезії Буковини», переклад та упорядкування П. Рихла , а також «Літературне місто Чернівці» в співавторстві П. Рихла та О. Любківського, які є в Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського.

А також представляємо перший в Україні переклад вірша «Псалом», який з’явився два дні тому — 19 квітня. Читачі Муніципальної бібліотеки можуть одними з перших насолодитися невідомим досі в Україні поетичним твором Ґеорґа Дроздовського:

Псалом

Уповаю на тебе, саме світло твоє розчиняє.

Взиваю до тебе, саме розпущене волосся твоє

висріблює вухо. Змарнований крик мій:

ти не чуєш і далі мене!

У твоїй нескінченності я - лише склад непомітний,

і тебе називаю я: Бог! Що слово скаже мені,

у якому я відчуваю, як в’яну й повільно жовтію:

чи чути й тепер?

Вся природа - письмо, води всі - твої гуслі.

але ти замовк і відповіді приховав!

Чи не схожий я на метелика на підвіконні

який підлітає до диска скляного, аби

у світлі втонути?

Він скло за повітря приймає,

бо і досі він снить про розстелену постіль на квітах

і повільний відхід серед їх ароматів блаженств.

Чи не б’ю я дитячим своїм запитанням по стінах,

крізь які ти просяяв?

Не шукаю і далі твої руки, пронзенні цвяхами

сьогодні, учора й колись?

чи серце моє не тремтить, як метелик на лютих кордонах

у польоті, натхненний надією попри усе?

щоб пізнати тебе, твою темряву, блиск?

Недостатньо цього?

О, у тебе вглядаюся і шукаю природи твоєї,

і жадає душа впокоїтися у тобі.

то відкрийся! чи мені звеселитись

бо сам ти шукаєш мене?

Бажаємо Вам приємного читання!

Підготувала Олена Лисенко