05-05-2021

Інтелектуальний календар ТРАВЕНЬ - 2021: Сидір Воробкевич

 «До якої народної школи не вступлю, всюди почую мої пісні. Се мені нагорода…»

 
 
 
 
 
 
Саме сьогодні, 5 травня, виповнюється 185 років від дня народження українського письменника, педагога, композитора, диригента, музично-культурного діяча, православного священика, редактора часописів Буковини, художника Сидора Івановича Воробкевича (1836–1903, псевдонім Данило Млака).

Цей великий і славний буковинець почав трудитися на ниві української духовності ще на початку 60-х років ХІХ століття. І був одним з перших будителів українськості тоді, коли Буковина спала ще «сном блаженних». Він мав незаперечний авторитет – серед простого люду насамперед. Справа в тому, що Воробкевич був людиною дуже товариською, стояв близько до «Руської Бесіди», до своїх віршів укладав музику, яка була зрозуміла і всім подобалася, так як була схожа до народного мелосу. І через музику громада вже пізнавала й Воробкевичеву поезію.

Цей його талант поцінував навіть сам Іван Франко, не вельми щедрий на похвали, а деколи й надто критичний. Визначаючи історичне місце Сидора Воробкевича, назвав його одним з «перших жайворонків нової весни нашого народного відродження», які своєю жертовною працею заклали глибинні основи для високого духовного розвитку українців. Його цілком підтримав в цій оцінці Осип Маковей у «Загальних замітках про поезії Ізидора Воробкевича» до впорядкованого ним видання «Твори Ізидора Воробкевича»: «Справді, він, може, й не соловей між поетами, – може, дійсно лише жайворонок, але й жайворонкова пісня дуже люба – та ще по такій тяжкій зимі, по такій безпросвітній темноті, в якій жила Буковина до часів Воробкевича та Федьковича. Багато було у Воробкевича і таланту, і свідомості, і енергії, і доброї волі, і любові до свого народу – і він служив йому щиро цілих сорок років». Він все своє многотрудне життя поклав на вівтар пробудження української державності. Про це добре написав знаний український мовознавець Василь Сімович у статті до століття Сидора Воробкевича «Буковина й її співець»: «Дуже важко тій країні, що її відірвуть від рідного пня… невеликий гурт свідомих людей за короткий час доказав чуда; за яких 30-60 років завзятої, невсипущої, тяжкої праці той гурт не тільки пробудив наш народ на Буковині до повного національного життя, він – здобув для нього рівноправність і пошану всіх народів, що заселяють Буковину…».

Оглядаючи все те, що йому вдалося втілити в кожній царині, в кожному таланті, яким його Небо так щедро наділило, аж не віриться, що то одна людина могла стільки створити і то в далекому ХІХ столітті. Сидору Воробкевичу вдалося щоденною наполегливою невсипущою «бджолиною» працею повернути ті скарби і таланти своєму рідному народові.

Про життєвий і творчий шлях Сидора Воробкевича, в якому було аж надто багато праці та гірких втрат, можна прочитати за посиланням:
 
«Чесний труженик на ниві духовності Буковини»
http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=663547
А ми сьогодні торкнемося його музично-педагогічної праці. І хоч в уяві пройдемося із Сидором Івановичем мистецькими та освітніми закладами Чернівців, які він відвідував кожного дня, в яких він ревно і наполегливо працював впродовж майже 40 років.

Потребу в музично-мистецькому просвітництві він відчув, коли в чині священника сім років служив у віддалених гірських селах. Він не згаяв намарне ні хвилинки. Там, окрім духовної справи, дуже багато читав, написав свої найкращі ліричні поезії і, звичайно, займався своєю улюбленою справою – музикою. Тут він написав свою першу церковну музику, яку відіслав до Чернівецької єпископської Консисторії, щоб вона «благосклонно прийняла і одобрила» його «піснеспіви св. Літургії Іоанна Золотоустого». Духовна музика мала надто важливе значення для провадження служби Божої в храмах Буковини. Тому надіслані ноти переглянув сам єпископ Євген Гакман, який, до слова, благословив його свого часу на пастирську працю. Піснеспіви Воробкевича комісією консисторії були схвалені і рекомендовані до церковного вжитку, а про автора було сказано, що він вартий стати викладачем церковного співу в духовній семінарії та обійняти посаду регента архієрейського хору. Адже надто бідною на такі професійні музичні таланти була на той час Буковина. Чернівці вже гордо іменувалися столицею коронного краю Буковина і високопрофесійні музичні таланти були конче необхідні для міста.

Сидір Воробкевич прийняв запрошення і в 1867 році з родиною, на той час він одружився з дочкою директора Серетської школи Леонтиною Бендовською, повернувся з гірських околиць до Чернівців. Це був поворотний і дуже важливий крок у його житті – від священника до культурно-просвітницького діяча, та подальшій творчій і громадсько-культурній діяльності. Радянські літературознавці у своїх дослідженнях майже завжди замовчували чи делікатно обходили його працю священника. І чи не вперше Митрополит Чернівецький і Буковинський ПЦУ Данило сказав про нього як про високодуховного святого отця, який глибоко усвідомив дані йому Богом таланти та достойно сповнив свою місію служіння рідному народові через Слово й Музику. І все своє подальше свідоме життя присвятив служінню Музиці насамперед.

Тут він оселився з родиною на вулиці, яка на той час називалася Франценґассе. На день сьогоднішній цей скромний будинок за адресою – вулиця 28 Червня, 36 нічим особливим не виділяється серед тутешньої одноповерхової приватної забудови. Хіба що на його фасаді встановлено меморіальну таблицю з написом: «В цьому будинку жив видатний український письменник і композитор Сидір Воробкевич (1836-1903)». Тут він прожив до останніх днів земного життя.
Отже, далекого 1867 року в Чернівцях Сидір Воробкевич отримав посаду учителя хорового співу в даскалії (Дяківській школі), гімназії та духовній семінарії. І як він сам з гордістю потверджував «І я став уже в ряд з іншими людьми – то мене дуже тішить».

Першим навчальним закладом, в якому почав викладати музику Сидір Іванович, була «Православна вища реальна школа» (нім. K. k. Realschule in Czernowitz), на той час по вулиці Семигородській, а нині це Чернівецька загальноосвітня школа № 2 ім. Ю. Федьковича, що знаходиться адресою вулиця Головна, 87.

Майже з перших років відкриття школи, яку у вересні 1862 року відкрив діяльний митрополит Євген Гакман на кошти Буковинського православного фонду, і до 1903 року Сидір Воробкевич був в ній незмінним та авторитетним вчителем музики. Нинішнє приміщення було освячене 1 жовтня 1870 року, до того – школа винаймала приміщення недалеко, на нинішній вулиці Євгена Гакман.
 
Отже, починаючи з 1867 року, як тільки повернувся в Чернівці, він отримав посаду викладача музики та співів реальної православної школи, до якої його запросив мабуть все той же митрополит Гакман, який дуже опікувався про добрих вчителів для своєї школи. Сидір Воробкевич мав талант до музики вже із самого дитинства, на той час і сам написав багато різножанрових музичних творів. Проте вимоги до кваліфікації вчителя на той час були дуже високі і йому потрібно було мати офіційне підтвердження на право викладати музичні дисципліни. І коли для Воробкевича встала проблема, як от брак необхідних фундаментальних знань і підтвердження музично-педагогічної діяльності, то знову в житті Воробкевича з’являється владика Гакман, який виклопотав від консисторії Буковинського православного фонду направлення на навчання до Віденської консерваторії і звичайно підкріпив це матеріально сумою в 1000 гульденів. Вже коли він прибув до Відня, то на той час там перебував єпископ, який одразу взяв його під свою опіку. А так як він був дуже авторитетним і впливовим чоловіком у столичних колах, то домовився про його навчання з капельмейстером придворної церкви святого Михайла та професором Віденської консерваторії Францом Кренном. У Відні Воробкевич був дуже ретельним студентом і «…тяжкий трирічний курс науки гармонії скінчив з відзначенням за п’ять місяців» й отримав офіційний дозвіл займатися музично-педагогічною працею. У столиці відзначили ще й його «композиторський талант, гідний уваги». Ось як пише про свого старанного студента професор в свідоцтві: «… учився гармонії теоретично і практично з невтомною пильністю і особливо гарним успіхом. Його хори церковного і світського характеру, скомпоновані в тім часі, свідчать про композиторський талант, дуже гідний уваги; щодо мелодії і гармонізації, треба їх уважати вдатними, уложення голосів у них чисте і пливуче. Річ певна, що хто знає з успіхом писати композиції для співу, той має також кваліфікацію і для науки [навчання] співу. Тим більше, що все чесний пан Із. Воробкевич студіював також з дуже гарним успіхом теорію співу, поведення також з ріжнородними голосами і т.п., тому я, як голова і управитель церковного хору і вищої школи для наук співу, можу його поручити після мого найліпшого пересвідчення».

А у вільний час Воробкевич прилучався до австрійської музичної культури, відвідуючи театри та концертні зали.
І ось, після шестимісячного навчання у Віденській консерваторії, Сидір Воробкевич блискуче складає іспити з музично-теоретичних дисциплін і, одержавши диплом викладача співів та регента хору, повертається на початку 1869 року до Чернівців. Повний енергії й запалу, озброєний грунтовнішими теоретичними знаннями та підтримкою столичних авторитетів, повертається в Чернівці й одразу приступає до музично-педагогічної праці. Як композитор пише фортепіанні п'єси та інструментальні ансамблі, пісні й хори на власні тексти і на слова інших авторів.

Після Відня, аж до виходу на пенсію в 1902 році, Воробкевич викладав практично в усіх тогочасних середніх навчальних закладах Чернівців: в духовній та учительській семінаріях, реальній гімназії, реальному училищі, школі співаків, а з відкриттям університету – ще й на теологічному факультеті. З педагогічним навантаженням – 40 годин на тиждень! Це по 7 уроків кожного дня при шестиденному навчанні. А ще ж було керівництво хорами, приватні уроки та багато інших серйозних справ. Вміли тоді люди організувати себе до щільної і ретельної праці, не витрачаючи намарно ні хвилини.

Проте не тільки музику він викладав, як писав цей неймовірно трудолюбивий чоловік в листі до свого приятеля українського громадсько-політичного діяча Галичини, історика, педагога Ол. Барвінського: «Не досить, що мене музика доволі займає, переняв я ще і латинську молодіж нашої гімназії і обучаю її в співі і нотах. Надали мені, братічку, до того ще і релігію при нашій висшій реальній школі: щотижня співу 17, а релігії 12 годин. Гарне число, дай, Боже, витримати. А що чоловік не робить, щоб у сих тяжких часах із своєю сім’єю сяк-так крізь гидку і колючу гущу життя сего проліз-пропхався». Ось така нелегка була вчительська праця Сидора Воробкевича в Чернівцях, і в реальній школі зокрема.

На 1840 рік в Чернівцях припадає процес зародження церковного хорового співу. Цей напрямок набирає особливого розквіту із втручанням у справу Євгена Гакмана та священника, вчителя і композитора Ісидора Воробкевича. Разом із церковними хорами в краї виростали і хори для «мирських цілей». І знову ж таки до цієї праці якнайретельніше долучився Сидір Воробкевич.

А так як в роки його праці саме реальна школа була центром хорової музики, або як тоді жартували – школа музичної родини Мандичевських і тут проводились репетиції різних хорів, які на той час, як би ми сказали, були дуже модними, то Сидір Іванович також в цих стінах керував і шкільним, та й міськими хорами.

Учні Воробкевича
 
Сидір Іванович Воробкевич був талановитим вчителем, який вмів помітити і плекати таланти своїх учнів. І звісно, що гордістю кожного вчителя завжди є його учні. Сидір Іванович також пишався своїми знаменитими учнями, серед них – основоположником румунської музичної класики Чипріяном Порумбеску, якому дав перші уроки гармонії та музичної теорії, допоміг йому розкрити свій хист, удосконалити майстерність. Приватно музики в нього навчався священик, композитор, музикознавець, письменник, фольклорист Порфирій Бажанський. Музичну освіту в нього отримав співак (кантор) і викладач музики Михайло Урсуляк. Це батько знаменитої оперної співачки Віоріки Урсуляк, яка стала знаменитою оперною співачкою (мецо-сопрано).який від природи мав талант до музики та абсолютний слух, тому зрозуміло що на той час цей дар можна було проявити тільки в церковному хорі. Але поскільки родина була небідна, то його відправили вчитися на теологічний факультет, де освіту можна було отримати за кошти Буковинського православного фонду. На той час музику тут викладав Сидір Воробкевич. Вдячним учнем Сидора Івановича був оперний співак, диригент і композитор Костянтин Шандру та багато інших талановитих учнів, які продовжили і зберегли й до сьогодні в Чернівцях високу професійну музичну школу.
Воробкевич багато сил віддавав музичній педагогіці. А так як на той час не було ніяких українських педагогічних видань та методичної літератури з музично-теоретичних дисциплін чи то шкільних співаників, то й цю ниву йому прийшлось «орати і засівати». Тому він сам складав і публікував пісенники й невеличкі підручники з сольфеджіо, теорії музики і гармонії для школи. Це були перші українські зразки музично-педагогічної літератури на Буковині. В 1869 році видав перший підручник «Загальне музикознавство» («Allgemeine Musiklehre»), в 1870 році у Чернівцях вийшов друком перший збірник Сидора Воробкевича, призначений для школярів, в який увійшло 20 пісень. Протягом 1889 року у Відні був опублікований наступний "Співаник", три частини якого вийшли окремими виданнями. У його трьох частинах зібрано 129 пісень, з них третина – народні, решта – на слова Т.Шевченка, Ю.Федьковича, І.Франка, Я.Головацького, М.Шашкевича, М.Емінеску, В.Александрі та власних текстів. Такий же підручник видав для молдавських та румунських шкіл, який взагалі був єдиний в Молдавії та Румунії. Найбільшу цінність складає третя частина "Співаника", яка є, по суті, методичним посібником з теорії музики.

Проте часами Сидір Іванович мав таки втіху від своєї надто клопіткої і напруженої праці: «До якої народної школи не вступлю, всюди почую мої пісні. Се мені нагорода, що я дитячі серця музикою ублагородив; не даремно я та не без цілі жив на сім світі», зізнавався у листі до друга.

Ще одна адреса, з якою в Сидора Воробкевича пов’язували роки щільної музично-педагогічної праці, це І державна цісарсько-королівська гімназія (нині ЗОШ №1 на вул. Емінеску), із стін якої вийшла вся освічена Буковина. Вчителем музики в ній був Сидір Воробкевич. За цією адресою знаходилась і Чернівецька духовна семінарія, де він також з 1867 року викладав музику і спів. Воробкевич керував хором в Чернівецькій духовній семінарії.

Як самий талановитий вчитель музики того часу в Чернівцях, він мав ще багато приватних уроків і був незаперечним авторитетом для всієї талановитої музичної родини Мандичевських. Тут він давав уроки музики щонайменше для трьох представників родини Мандичевських. Насампред – гордості родини і вчителя Воробкевича – він навчав найстаршого сина – Євсевія Мандичевського, композитора і музикознавця, якого пізніше називали «живою музичною енциклопедією Відня». Він отримав ім’я на честь православного святого і на честь дядька по матері – Євсевія Поповича, відомого викладача історії церкви Чернівецького університету, який опікувався своїм похресником і згодом визначив його світлу долю. Євсевій Попович помітив схильність хлопчика до музики і порадив батькам віддати його в науку до цісарсько-королівської гімназії (нині це ЗОШ №1 на вулиці Емінеску), із стін якої вийшла вся освічена Буковина. Вчителем музики на той час тут був Сидір Воробкевич, який фактично і відкрив та розвинув у нього любов до музики.

На фото квартет "Гармонія" братів Мандичевських.
Зліва направо: Ераст - віолончель, Євсевій - скрипка, Констянтин - скрипка, Георгій - скрипка.
(Фото надано із фонду Володимира Акатріні)
 
Його вдячною ученицею була ще одна представниця із роду Мандичевських – Катерина. Початкову освіту отримала вдома, зокрема музичне виховання. Як було прийнято на той час, батьки винаймали своїм талановитим дітям домашніх вчителів. Вона мала схильність до наук, особливо до музики, тож закінчила теологічний факультет Чернівецького університету, де на той час дуже велика увага приділялася музичній грамоті. Її також віддали в науку до Сидора Воробкевича. Талановитим музикантом і композитором був і їхній брат Георгій Мандичевський. Він навчався в Чернівецькій духовній семінарії впродовж 1890-1895 років, де його вчителем музики був славний поет і композитор Сидір Воробкевич.

Від 1875 він викладав музику і спів на богословському факультеті Чернівецького університету, який знаходився в лівому крилі Резиденції митрополитів Буковини і Далмації, нині адреса – вулиця Коцюбинського, 2. Там же знаходилась і знаходиться до сьогодні семінарський корпус і Трьох-Святительська церква, де й до сьогодні проходять репетиції духовної музики для студентів-теологів. В правому крилі Резиденції знаходилась співоча школа для дияконів, для яких музика має дуже знакове місце. І звісно, що основним професором музики був саме Сидір Воробкевич.
Викладав музику і співи також і в Чернівецькій цісарсько-королівській чоловічій та жіночій вчительських семінаріях. Сьогодні це Педагогічний коледж Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича за адресою вул. Горького, 23.

Багато уваги приділяв також фольклористській діяльності та організації хорового мистецтва в Чернівцях насамперед.
Воробкевич керував хорами в Чернівецькій духовній семінарії та гімназії. Великий вплив на хорову творчість Воробкевича мала його практична диригентська діяльність. Починаючи від 60-х років минулого століття і до останніх своїх днів, він постійно працював з хоровими колективами – з дитячим, шкільним, гімназійним і студентськими хорами, колективом робітничої молоді і хором чернівецької «Бесіди». Як диригент-практик С. Воробкевич заклав важливий фундамент у розвиток хорової культури на Буковині, створивши довкола себе справжню диригентську «школу», яку в майбутньому продовжать його учні-послідовники.

Це була його справжня творча лабораторія. Часто він приносив на репетиції щойно написаний власний твір, перевіряючи на практиці його звучання. Для репертуарних потреб хорового товариства та очолюваних ним хорових колективів написав понад 400 хорів, з них близько 250 на власні тексти (зокрема “Над Прутом у лузі”, “Збудилась Русь”, “Заздвенімо разом, браття”, “Сині очі”). Також писав на вірші Т. Шевченка (“Вечір в хаті”, “Огні горять”, “Думи мої”), І. Франка (“Розвивайся, лозо борзо”). Як композитор складав літературні пісні і псалми, компонував хорові твори, сольні пісні та оперети, писав мелодії на власні вірші.
Він був одним із найактивніших громадських діячів першого культурно-освітнього товариства «Руська бесіда» (1869), організатором студентського співацького товариства «Союз», головою «Руського літературно-драматичного товариства», на базі якого у 1899 році виникло популярне співоцьке об’єднання «Буковинський боян», що складалося з інтелігенції міста. Два роки потому було створене інше товариство «Руський міщанський хор», яке гуртувало навколо себе ремісників та робітників краю. Немало часу і праці витратив він і в таких мистецьких закладах, як «Спілка сприяння музичному мистецтву на Буковині», нині це приміщення Чернівецької обласної філармонії за адресою вулиця Чайковського, 10 та в Товаристві «Український народний дім» за адресою Українська, 31. Як один із найактивніших членів культурно-освітнього товариства «Руська Бесіда», одним з найактивніших її діячів якого був Сидір Воробкевич, він керує хором, а згодом ініціює створення студентського товариства «Союз», очолює «Руське літературно-драматичне товариство».

Сидір Воробкевич за сорок років невтомної праці на ниві просвіти, через духовне служіння, Слово та Музику заклав дуже важливі підвалини для духовного відродження українців краю.
 
Згадаймо й ми його сьогодні Сидора Івановича Воробкевича…
він заслужив світлої пам’яті від нащадків.

Фото з архіву Едварда Туркевича, Володимира Акатріні та відкритих джерел
 
Підготувала Леся Щербанюк