01-06-2021

Книги, які варто прочитати: Бертольд Брехт "Похвала діалектиці"

«Любов до поезії, можливо, найбільш щедра і безкорислива. Іноді хочеться голосно говорити про поетичні знахідки, хочеться, аби їх відчув ще хтось, аби ще хтось міг розділити з тобою радість зачудування чужими словами, радість відкриття чужої мови, радість захвату і повторення». Так характеризує свою мотивацію перекласти вірші Бертольда Брехта і укласти збірку «Похвала діалектиці» Сергій Жадан.
 
Брехт, Бертольд Похвала діалектиці : поезії ; пер. з нім. Сергій Жадан. – Чернівці: Видавець Померанцем Святослав, 2021. – 160 с.
 
У цій невеликій книжечці зібрані 60 віршованих текстів Бертольда Брехта, написаних впродовж усієї його творчої діяльності. Ранні вірші датуються 1918 роком і нескінченним ланцюжком тягнуться вздовж всієї кар’єри Б. Брехта, аж до смерті у 1956 році.
 
У передмові Жадан попереджає: «тут зібрані найрізноманітніші вірші, з метою продемонструвати різнобічність та універсальність таланту Брехта». Особливість цієї збірки в тому, що пліч-о-пліч існують петрарківські сонети, тексти, призначенні для виконання під музичний супровід і верлібри. А особливістю цієї особливості є те, що вони не суперечать один одному, а навпаки – доповнюють звучання, задають ритм збірці. Вони плавно перетікають один в одного, залежно від часопростору та особистих відчуттів автора.
 
Форма повинна відповідати змісту. Ця сентенція не потребує доведення, вона існує на рівних правах з іншими загальновідомими аксіомами. Брехт мав талант ідеально підбирати форму для своїх поетичних текстів, він робив це навпомацки, але тим не менш, дуже вдало.
 
 
Бертольд Брехт – великий народний співець, талановитий месник, зброєю якого стала творчість. Його можна віднести до когорти тих авторів, які свою творчість розглядали як плацдарм для боротьби. Боровся, до речі, він усе життя. Проти капіталізму, нацизму, військової агресії, несправедливості, брехні та всесущого зла.
 
Сергію Жадану вдалося сконденсувати у цій збірці весь тернистий життєвий шлях митця. Найболючіші фрагменти його існування і відповідно – спротиву – Перша і Друга світові війни, проблеми з панівним режимом, еміграція, врешті-решт – ось далеко неповний список того, про що читаємо на сторінках цієї збірки.
 
Найбільше за все, Брехт ненавидів війну, розруху, злидні, голод. Він опускається до народних низів, стає захисником скривджених. Зі сторінок «Похвали..» він кричить до людства: оговтайтесь від цього маніакального танцю смерті, погляньте, що ви коїте. Крізь його творчість магістральною лінією тягнеться тема фронту і війни. Твори, що описують трагедію верховенства звіриного начала над людиною. У грубо-сатиричній формі, а інколи – завдяки тонкій іронії він демонструє абсурдність воєн. Його «Балада про мертвого солдата», «Пісня вішальників» - яскраві приклади результатів, до яких приводить війна. «Балада про єврейську повію Марі Сандерс» звучить як реквієм сотням знищених єврейських громад.
 
Він активно рефлексує на біблійні мотиви, вони часто стають прозорими метафоричними образами в його поезіях. Це вірші, створені на вулицях, вони оспівують життя людей вулиці і призначенні для читання не деінде, а саме на вулицях шумних міст, в затишних парках і просякнутих вином генделиках. В сатиричних, насмішкуватих, часто спрощених до краю рядках прочитується трагедія людини.
 
Брехт – шукач правди, він мандрівний філософ, що давно розчарувався у чесності світу сього. Він не вірить Біблії і стверджує, що історія циклічна. Все життя людина б’ється з Чимось у пошуку істини. «In vino - caritas» стверджує латинське прислів’я, Бодлер щиро погоджується з ним, а Брехт ставить його під сумнів, як і все інше. Він запитує у свого читача: «Добрий, але для кого?», «Хто навчив учителя?» Він вимагає діалогу, адже тільки через нього можна осягнути істину. У 1933 році він пише «Похвалу діалектиці». Поезію, наймення якої стало назвою цієї збірки. Тут Брехт вдихає на повні груди, попри те, що бачить навколо хаос, він каже:
 
«Ті, хто сьогодні програв, переможуть назавтра
І з Ніколи іще постане Сьогодні»
 
Це його власна ода радості, його маніфест, програмний документ, що визначає вектор боротьби, а боротьба і є сенсом його буття.
 
Брехт витягає трупи з палуби корабля сучасності, ось вони: вбивці, злодії, сутенери, повії, п’яниці. Маргінали, відкинуті суспільством праведних, знаходять останнє пристанище на сторінках його збірок. Він приймає їх, розуміє і зрештою – прощає.
 
В передчутті близької смерті він пише гіркі філософські поезії, сповіді, сповненні нарікань на короткостроковість часу, відведеного людині на цій землі.
 
«Мені недобре там, звідки я їду.
Мені недобре там, куди я прямую.
Чому ж я слідкую за зміною колеса
З таким нетерпінням?»
 
Попри біль, розчарування і несправедливість, він згадує прості радості життя: маленький дім поміж дерев на озері, перший ранковий погляд з вікна, сніг, газета, нова музика, писати, подорожувати, діалектика. Він знає, що зробив все правильно, він вірив, хоч якою примарою не видавався соціалізм, він боровся, попри те, що міг спокійно існувати, опустивши голову, він жив, бо відчував, думав і шукав істини в діалозі.
 
Попри те, що за життя йому довелося несолодко, він передчуває тріумф скривджених і тих, хто про них писав, він пророкує свій тріумф:
 
«Так, це буде час, коли
Саме ці мудрі й приязні
Гнівні, але сповнені надії
Ті, що писали, сидячи на землі
Ті, кого оточували бунтівники й упосліджені
Будуть повсюдно уславлені».
 
Він досі чекає на це.
 
 
Підготувала Олена Лисенко