04-06-2021

Приватні бібліотеки в дарунок Муніципальній бібліотеці: Шиклер Макс Шаєвич

Чернівчанин, який був щасливий
 Або що означає щастя по-чернівецьки
 
Мешканці Чернівців різних часів намагалися і намагаються розгадати такий специфічний феномен – що означає бути чернівчанином. То вже не є секретом, що чернівчани є особливі і де би вони не знаходились, вони хоч подумки або через соціальні мережі таки повертаються в місто свого дитинства чи юності. І при цьому дуже уважно спостерігають за життям Чернівців. І звісно – ніколи не бувають колишніми. При цьому ностальгійно згадують про дивовижну атмосферу, яка тут панувала. Це про ті благословенні часи писала чернівчанка-поетеса Роза Ауслендер: «Чернівці були містом мрійників і адептів. Тут ішлося, кажучи словами Шопенгауера, “про інтерес думки, а не про думку інтересу“. Речі практичного життя не важили для них нічогісінько. Карл Краус мав у Чернівцях велику громаду своїх захоплених прихильників: їх можна було зустріти з “Факелом“ у руці на вулицях, у парках, в лісі або на березі Пруту. Велика група сповідувала вчення видатного берлінського філософа Костянтина Бруннера, який лише тепер завдяки перекладам на англійську та французьку мови починає ставати відомим. У жодному іншому місті, навіть у самому Берліні, Бруннер не мав так багато відданих прихильників, як у Чернівцях. Тут були: шопенгаверіанці, ніцшеанці, марксисти, фройдисти. Тут марили Гельдерліном, Рільке, Стефаном Ґеорге, Ґеорґом Траклем, Ельзою Ласкер-Шюлер, Томасом Манном, Германом Гессе, Ґодфрідом Бенном, Бертольдом Брехтом. Тут ковтали класичні та сучасні твори зарубіжної, особливо французької, російської, англійської та американської літератур. Кожен апостол був осяяний місією свого майстра. Тут славили до самозречення і з палким захопленням. Захоплення – слово, яке сучасна критика відхиляє як “пафос“ або сентиментальність. У такій атмосфері людина з духовними інтересами була прямо-таки “приречена“ полемізувати з філософськими, політичними, літературними або мистецькими проблемами, або ж сама займатися однією з цих сфер – Затонуле місто. Затонулий світ».

А вже значно пізніше, через пів віку, австрійський публіцист Ґеорг Ґайнцен закріпив цю міфологему красивим виразом, який давно вже став хрестоматійним, особливо для екскурсоводів, що «Чернівці - це місто, де недільний день починався з Шуберта,а закінчувався дуеллю. Це місто – напів дорозі між Києвом та Бухарестом, між Краковом та Одесою – було негласною столицею Європи, де співали кращі колоратурні сопрано, а фірмани фіакрів сперечалися про Карла Крауса, де тротуари підмітали букетами троянд і книгарень було більше, ніж кав’ярень. Чернівці – це місто постійної інтелектуальної дискусії, яка вранці починалась з нової теорії естетики, а до вечора вона була повністю відхилена. Це була пісня, де собак називали іменами олімпійських богів, і де кури випорпували з землі вірші Гальдерліна. Чернівці – це був корабель задоволень з українською командою, німецькими офіцерами і єврейськими пасажирами на борту, який під австрійським прапором постійно тримав курс між Заходом і Сходом». Аби переконати всіх гостей міста в такій високій естетичній оцінці та остаточно утвердити їх в знаках, нещодавно в місті було встановлено два пам’ятники чернівчанам, які підмітають бруківку букетами троянд. Одразу скажемо, що то найулюбленіша міфологема, від якої яснішають обличчя наших гостей. Люди потребують красивої казки…

Виявляється, що ця дуже висока оцінка життя Чернівців та їх мешканців – то не є цілковито вигадка журналістів чи публіцистів. Чернівчани направду розуміли, в чому полягає справжнє людське щастя і найголовніше – мали мудрість і мужність прожити своє життя так, аби відчувати себе щасливими, не дивлячись на всі зміни політичних вітрів.
Хоча заради справедливості треба сказати, що цієї найважливішої мудрості – жити і відчувати смак життя, таки навчали свого часу в чернівецьких родинах та в навчальних закладах.

Отже, що ж таке справжній чернівчанин і як в його особистості присутні всі складові щастя, яке включає:

Читати книги

Розуміти і захоплюватися мистецтвом

Подорожувати

Спілкуватися з людьми, близькими по духу і за інтересами

І вже як похідні від цього – відчуття спокою, впевненості, тихої радості та вдячності за все

І ми сьогодні розкажемо це на прикладі одного чернівчанина, який зумів поєднати всі ці іпостасі, таки відчувати себе справжнісіньким чернівчанином і при цьому щасливою людиною. Це потвердять ті, хто ще донедавна мав розкіш спілкуватися з цим чоловіком. Адже чернівецькі лавиці, здається, ще зберігають енергетику цього чоловіка.

Отже, сьогодні ми згадаємо Макса Шаєвича Шиклера (Max Schickler, 14.10.1919 – 7.07.2014). Він прожив майже ціле століття з усіма гіркими уроками та випробуваннями – один з небагатьох мешканців міста, який пережив період королівської Румунії, війну, короткий радянський міжрегіон у 1940 році та вторгнення нацистів, і знову радянську владу, і ще встиг пожити понад двадцять років за незалежної України. Проте найголовніше – він залишився справжнісіньким чернівчанином.

Біографія Макса Шаєвича проста на перший погляд, і при тому неймовірно цікава. Він народився 14 жовтня 1919 року в таємничому гірському краї – Путилі, в доволі забезпеченій родині. А так як хлопчик з дитинства мав схильність до навчання, то наприкінці 1920 років батьки відправили здібного хлопчика на науку в Чернівці. Проживав він в своєї тьоті. А навчався в знаменитій Другій цісарсько-королівській гімназії, нині Чернівецька гімназія № 5, за адресою Д.Загула, 8. В гімназії викладали всі предмети, проте основна увага була на вивченні іноземних мов – французької, німецької, зрозуміло, румунської. Це була єдина гімназія в міжвоєнний період, де частина предметів викладалась німецькою мовою. А також обов’язковою була латина.
 
В школі значну увагу також приділяли вихованню естетики і прекрасного своїм вихованцям. А те, що це було дуже актуально для чернівецьких гімназистів. Свідчить зовсім невеличка збірочка у книгозбірні Макса Шиклера
Erziehung zum Kunstgenusse. Vortrag von Kornel Jaskulski.- Czernowitz, 1903.- 43 s.

Це лекція пана професора Корнеля Яскульського про "Виховання до насолоди мистецтвом", виголошена в залі ратуші Чернівців 13 березня 1903 року. Вона дає можливість розуміти мистецтво на прикладі різних художників, різних мистецтв, для дітей шкільного віку. Професор Яскульський був вчителем І державної цісарсько-королівської гімназії, нині Чернівецька ЗОШ № 1. І мешкав він, як і прийнято було на той час, недалеко від місця роботи, за адресою Neuegasse, 4 (нині вулиця Шевченка).
На час навчання Макса в гімназії тут навчався ще один відомий чернівчанин – Петер Демант, на цілий рік старший Макса. А також славетний німецький поет Пауль Целан, але був на рік молодший, а то було дуже важливо. Як відповідав сам Макс на питання, чи пам’ятає він Пауля: «Дуже погано, адже він був на цілий рік молодшим. Малеча». В такому віці старші майже не помічають молодших.

А потім почалася війна. А це завжди тривога і цілковита невизначеність, особливо для молодих людей. І хоч в перші дні війни в місті ще не велися ніякі бойові дії, проте було тривожно і тому люди намагалися втекти кудись подалі від воєнних дій. Проте далеко не всі поспішали покинути рідні домівки, де було надійно і затишно та податися у світи невідомо куди. Тим більше, що сюди мали прийти румуни, які воювали на боці німців. А мешканці міста говорили німецькою вільно, як і румунською.

Макс вештався спустошеним містом, з якого втекли радянські війська, але дивним чином ще не зайшли німецькі. Навіщось прийшов на роботу, на яку вже ніхто не ходив. Там він зустрів директора, який явно кудись поспішав. Вони, розмовляючи, зайшли до директорського кабінету, директор відкрив сейф і почав складати пачки грошей у портфель. Максу він дав пачку купюр і сказав: «Тікай з міста».

І Макс утік. Але не один. Зібралася група єврейської молоді біля 100 чоловік. Вони вирішили спасатись від фашистської окупації і пішли на схід з міста пішки. Це був, якби так можна сказати, перший великий туристичний похід Макса Шиклера. Вони пройшли 450 кілометрів і добрались до містечка Умані Черкаської області. І вони витрачали по дорозі директорську пачку грошей, яку справді можна назвати життєдайною. Звідти Макса як неблагонадійного замість того, щоб відправити на фронт, на вірну смерть, відправили на Урал. Інколи бути неблагонадійним може бути в чомусь вигідним. Адже благонадійних відправляли на вірну смерть, а в неблагонадійних сумнівалися. На Уралі Максу довелося копати, будувати і як справжньому чернівчанину – перекладати.

В 1944 році його відправили в Середню Азію – на радянсько-китайському кордоні, де здійснювалась передача Китаю конфіскованої зброї вермахту. На той час радянськими військами було взято в полон німецьких офіцерів та солдат. Зрозуміло, потрібні були перекладачі з німецької, аби всіх внести в списки. Ось тут знову Максу стало в нагоді добре володіння німецькою, яка власне для нього була рідною. Він став перекладачем і складав картотеки з даними військовополонених.
По закінченні військової служби він демобілізувався і повернувся в рідні Чернівці.

Повернення до мирного життя
 
І пішов працювати панчішну фабрику, де й пропрацював все життя. Через короткий час він одружився, проте щось не склалося в сімейному житті і через сім років вони розійшлися. Більше Макс Шиклер не пробував сімейного щастя. Його брати і сестри емігрували в Ізраїль, кликали до себе Макса, він їздив до них в гості, багато подорожував по Ізраїлю і повертався в місто своєї юності. Якось тут йому було спокійно, затишно і надійно. А своє довге життя присвятив…аби втілити в дійсність чернівецьку мрію про щастя.

Легенда буковинського туризму

Професійний турист Максим Шиклер ще зі шкільного віку, з першого класу, ходив в туристичні походи. Цікаво, що в школі їх вже навчали туризму, під керівництвом своїх вчителів вони, подорожували Буковиною, вивчали Чернівці та його околиці, навчалися читати карти та орієнтуватися на місцевості. Про це свідчать у свої спогадах інші випускники цієї гімназії.
 
Макс Шиклер людина, яку знали і шанували не лише тут, в рідному краї, але і далеко за її межами. Фактично з нього і почав розвиватися істинний пішохідний туризм, так як він був професійним спортивним інструктором і очолював обласну секцію подорожей вихідного дня. Всі, хто мав відношення до туризму, вважали, що кращого знавця чернівецьких околиць і Буковинських Карпат на той час не було. Без нього і Буковина, і Карпати не були б тими райськими куточками для туристів звідусіль. А сюди приїжджали туристи з усього Радянського Союзу.

Одразу після війни він разом із друзями відновив туристичні маршрути Карпатських гір і склав власні карти, якими тепер користуються любителі гірського активного відпочинку. Як згадував сам Макс: «Ми втрьох з друзями замаркували (зробили путівникові розмітки доріг) в Карпатах 500 кілометрів маршруту». А друзями були шановні чернівчани – історик-колекціонер Микола Чорнописький та Іван Савицький. Користувалися радянськими картами, яких на той час взагалі було обмаль. Проте їм пощастило, так як вдалось дістати австрійські шпигунські карти, де було відображено кожну стежину та струмочок Карпат. Вони нелегально копіювали ці карти і ходили тими маршрутами, складаючи вже власні карти на основі шпигунських даних. Відновлені точні карти дуже швидко розповсюдили. Замарковані знаки і до сьогодні вказують правильний напрямок туристам на гірських стежках Карпат.

А ще легендарний турист склав карту лісів «Зелене кільце навколо Чернівців», 130 кілометрів навколо міста, на якій з відомою педантичністю та скрупульозністю вказані маршрути, доріжки, стежки навколо міста. Цей маршрут також маркували. Планувалося, що місцевий університет та дитяча туристична станція будуть сюди водити у похід школярів. Маршрут розрахований на шість-сім днів. Цей маршрут здоров’я і до сьогодні не втратив своєї вартості та актуальності.

В його подорожах були такі цікаві маршрути , як от до Синевирського озера, яке розташоване у верхів’ї річки Теребля, до озера Буковинське Око. Багато ходили на Говерлу, Петрос. Тоді це були виключно пішохідні походи, адже поїздка на автобусі не дає відчуття краси гірської місцевості.

Максим Шиклер долав Карпати, щодня десять кілометрів, до цілком поважного віку, вже навіть коли йому було далеко за вісімдесят. Цікаво, що в такому поважному віці він також пішки пройшов Ізраїль (до речі, майже без грошей).

Коли вже йому минуло дев’яносто, він і дальше продовжував свої подорожі в околицях міста, правда, тоді вже мав потребу в основному ходити одному. Хоча інколи ще приєднувались до нього давні шанувальники, які мали потребу не тільки в подорожах, але й послухати Макса Шиклера. Це були походи до Чорториї, до 500-літнього дуба і за цілющою водою у сіло Біла.

Для кожного поважаючого чернівчанина ходити до театру, до філармонії, на концерти класичної та джазової музики, на виставки мистецьких імпрез було цілковито органічним та звичним. Після війни особливо популярними були танці, то Максим не тільки був їх активним учасником, а ще й сам грав на танцях.

Проте на першому місці серед складових щастя по-чернівецьки стоїть «Читати книги». І так виходить, що саме це захоплення, а вірніше би сказати, «Стиль життя» був для нього найважливішим, причому впродовж всього його життя.

Тому ми детальніше про це поговоримо. Та й привід для цього є дуже посутній – домашня бібліотека чернівчанина Макса Шиклера потрапила у фонди Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського. Ще минулого року звернулась схвильована наша читачка, що можуть пропасти книги її сусіда Макса Шиклера, який нещодавно відійшов у вічність і нові власники помешкання мабуть не мали потреби їх зберігати. А те, що книги таки забирають у їх власників доволі багато місця – та що говорити, вони займають дуже вагоме і навіть головне місце в квартирі. Це знають всі, хто має вдома хоча би невелику домашню бібліотеку. А якщо це доволі вагома – в Макса Шиклера була саме така, та ще й в основному всі книги німецькою мовою, і ґотикою зокрема. Звісно, ми знали, хто такий Макс Шиклер, тому одразу весь цей книжковий скарб був доправлений в нашу бібліотеку. Чи то сам їхній власник десь уже з кращих світів направив їх саме сюди. Хто то вже буде знати, це вже інші тонкі світи, інші цінності…А він дуже добре знав про існування нашої бібліотеки, насамперед тому, що тут вже давно зберігається бібліотека його шкільного приятеля Петера Деманта. Якби то не було, тепер їхні книжкові скарби знаходяться таки цілковито поруч – через стінку. Надіємось, що їм тут добре і затишно…

В умовах карантину в нас з’явилася можливість їх впорядкувати, прочитати, скласти списки. Правда, тут уже нам допомогла правильно «відчитати» їх, особливо книги ґотикою, професійна перекладачка, літературознавиця Оксана Матійчук. І ми представляємо сьогодні частину того, що ж цікавило такого звичайного і незвичайного чернівчанина, як Максим Шиклер, що він читав і що формувало його ставлення до людей та цього світу.

Звісно, що одразу привертають увагу багатотомні і розкішні видання. Насамперед це «Енциклопедичний словник Меєра» (Meyers Konversations-Lexikon) це одна із найважливіших німецьких енциклопедій ще до виходу, яка витримала кілька видань і звісно, що це поважне видання було в кожній приватній бібліотеці кожного справжнього бібліофіла, яким був безперечно Максим Шиклер. Тут представлено четверте видання, яке виходило впродовж 1885—1890 років і включало 16 томів з двома додатковими.
Макс не тільки отримав добру освіту та знання мов, він все життя не втомлювався, власне як кожна освічена людина, вдосконалювати свої знання з мов, вивчати інші мови. Правда, всі мови він вивчав через німецьку. Так що всі класичні словники, за якими на той час вивчали мови, присутні на полицях і досить таки зачитані сторінки свідчать, що вони були «робочими» для їх власника.

Зрозуміло, що належне місце в колі інтересів Макса була історична література – від класичних наукових видань до художніх. Привертають увагу солідні видання Вальтера Гетца «Історія Риму та Греції та виникнення християнства» («Propyläen Weltgeschichte. Hellas und Rom. Die Entstehung des Christentums»), Уельса «Історія створення світу» ( Die Geschichte unserer Welt), Г. Альтенкірха «В Царстві знань» (Im Reiche des Wissens) та інші поважні науково-популярні видання.
І звісно, в числі найважливіших і найчитаніших були видання з географії – енциклопедії, довідники і все, що пов’язане з подорожами та туризмом.

А. Скобель Географічний довідник Андрееса Хандатласа (A. Scobel Geographisches Handbuch)

Для Макса такою була невеличка книжечка «Дорога додому на Буковину» («Heimats kunde der Bukowine»), яка ще 1872 року була придбана в знаменитому книжковому магазині Генріха Пардіні в Чернівцях, стала справжнісіньким «компасом» по Буковині, так як це туристичний довідник для пішохідного туриста буковинськими Карпатами.

Незмінним інтересом для чернівчан того часу, особливо для юнаків, були книги про подорожі, пригоди. Як от книжка письменника і офіцера флоту П. Лоті «Подорож Персією» (P. Loti. Reise durch Persien).

Зачитувалися також романами Джека Лондона, Вальтера Скотта, Карла Мая та інших популярних на той час авторів.
Як в справжнісінького чернівчанина, тут представлені праці Шопенгауера (A. Schopenhauer’s sämmtliche Werke) та Ніцше (F. Nietzsche Werke), які читав кожен освічений та поважаючий себе мешканець міста.

І звісно, що дуже достойне місце в його книжкових скарбах займає художня література – німецька класика насамперед, так і англійська, французька, американська класична література, звісно в перекладі на німецьку.

Одразу привертають увагу дуже вишукані серії видань: німецького поета, філософа, драматурга Фрідріха Шіллера в 12 томах; поета і журналіста Генріха Гейне, поета, драматурга мислителя Йоганна Вольфганга фон Гете, пригодницькі романи Александра Дюма-батька, найпопулярніших романістів Чарльза Діккенса, романіста Федора Достоєвського, романи братів Генріха та Томаса Маннів, твори Теодора Драйзера...
Чи то мода була на цього автора, чи то саме Максу подобався цей автор, але в бібліотеці є майже всі твори, романи та новели Ліона Фейтванґера ( Lion Feuchtwanger) різних видань, як прижиттєві, так і перевидані та всі вони прочитані його власником.

Звісно, що всі нові твори наймодніших авторів того часу, або як би ми сказали, бестселери, які щойно виходили в світ і з’являлися в чернівецьких книгарнях, то вони одразу або вже і пізніше, але знаходили своє належне місце в домашній книгозбірні Макса. Твори Германа Гессе, найвідомішого і найчитабельнішого автора -романіста Еріха Марія Ремарка, австрійського поета-символіста Райнер Марія Рільке, норвезького романіста і публіциста Кнута Гамсуна, драматурга Бертольда Брехта, австрійського письменника, автора численних белетризованих біографій Стефана Цвейга . І цей ряд можна продовжувати…

Отже, в домашній бібліотеці Максима Шиклера немає випадкових книг. А тільки ті, які він мав за потребу придбати, позичити в друзів, в бібліотеці, виписати і звісно – прочитати.

Звісно, ми тільки штрихами подали частину книг, які складають фонд Макса Шиклера. Для ретельніших дослідників представляємо весь список його книгозбірні.

А вже ближче можна познайомитись з цими книжковими скарбами і вкотре переконатись, що чернівчани таки направду читали дуже вартісні книги, то треба завітати до Муніципальної бібліотеки і погортати ці видання, які потішать ще й дуже вишуканою поліграфією.

Правда, поки ми намагалися прочитати, що ж читав цей звичайний чернівчанин, то нам вдалося привідкрити ще не одну цікаву, а часто й доволі драматичну сторіночку з життя Чернівців та його мешканців. Так, частина фонду містила книжкові знаки – екслібриси. Найперше увагу привернув дуже незвичний навіть за поліграфічним втіленням екслібрис з бібліотеки муніципального архітектора Адольфа Шпуна ( Adolf Spuhn). Книг з цим книжковим знаком було найбільше – понад 40 примірників. Під час ретельних пошуків нам вдалося з’ясувати, що направду в міжвоєнний період був такий відомий архітектор в Чернівцях, який в роки війни пройшов через випробування гетто. В нього була дочка Герта Шпун, якій також довелось пережити воєнні лихоліття та випробування. Після війни вона потрапила в румунське містечко Бакеу ( Bacău). І щоби вижити, дівчинка витворила собі свій світ рай на землі – серед книжок, які читала. Пізніше вона отримала добру філологічну освіту і стала однією з найкращих інтелектуалів-перекладачів в румунській та німецькій культурі та літературі. Вона перекладала Фройда, Фейхвангера, класиків світової літератури та кінематографу. Її знайомі пояснювали високий інтелект п.Шпун саме чернівецьким вихованням на високій європейській культурі та літературі. Адже серед книг її батька переважає класика світової літератури. А вже як вони потрапили до приватної бібліотеки Макса Шиклера, то вже хто зна, чи ми дізнаємося… Звісно, він міг позичити в них почитати, міг викупити в когось вже пізніше, якщо вони були на когось залишені, та ще багато різних варіантів могло бути…
 
Адресні книги свідчать, що архітектор Адольф Шпун (Adolf Spuhn) проживав за адресою Iancu Flondor 31 а, нині це вулиця Ольги Кобилянської, 31. Архітекторами в міжвоєнний час були ще двоє людей з таким прізвищем Spuhn – Герман (Herman) та Маєр (Maier). Але то ще потребує детальнішого дослідження, чи вони були родичами власне Адольфа Шпуна.

Ще один книжковий знак свідчить, що видання належали Dr. Salomon Kinsbrunner в Чернівцях. І адресні книги засвідчують, що в міжвоєнний період в Чернівцях проживав юрист з таким прізвищем, який проживав за адресою Bogdan Voda, 4 (нині це вулиця М.Грушевського).

Також є по одиночні книги з інших приватних книгозбірень, які ще потребують ретельного вивчення щодо їхніх власників.
Є на виданнях з Максової бібліотеки і невеличкі логотипи, які засвідчують, що дані книги були придбані в чернівецьких книжкових магазинах Генріха Пардіні, Леона Кьоніга, С. Відманна, віденських книгарнях.
 
Цікавою для дослідників є «біографія чи життєва стежина» книги, придбаної в знаменитій і найбільшій у місті книгарні Генріха Пардіні, яка знаходилась у східному куті Центральної площі, який був названий на її честь «Узвишшям Пардіні». Проставлені на книжці роки, адреси і підписи її чернівецьких власників від 4 вересня 1924 року до 5 липня 1942. Це солідне видання: G. Schwab Die schönsten Sagen - Berlin, 1912.- 704 s.

Книга німецького поета, письменника, теолога Густава Беньяміна Шваба (Gustav Benjamin Schwab) «Найкрасивіші легенди античності» – одне з найкращих видань творів древньої міфології німецькою мовою.
 
Поруч із цією знаменитою книгарнею на Центральній площі (Ringplatz) була ще одна приватна книжкова крамниця Книжкова художня музично-паперова крамниця Леона Кеніга Чернівці («Buch kunst musikalien und Papierhandlung Leon Konig Czernowitz), яку він відкрив 1912 року і приміщення було в його власності. Вона знаходилась в будинку на розі Центральної площі та вулиці Руської (нині готельно-ресторанний комплекс «AllureInn»).

Леон Кеніг (Кьоніг) (Leon König) був поважаним чоловіком – книговидавець, торговець папером та корпоративний радник, входив до складу виконавчого комітету «Товариства чернівецьких купців», був членом товариського суду «Загальних зборів чернівецьких купців».

А ще цей бізнесовий чоловік був активним учасником «Музичного товариства», покровителем студентського товариства «Гасмонея», або як його називала тодішня преса «пан філософ Кьоніґ». Мабуть п.Леону розходилось і про естетику видань, про що свідчить представлена в домашній книгозбірні Макса Шиклера серія дуже вишуканих видань поезії Ґете, Лессінґа та вибрані поетичні збірки інших класиків європейської поезії.

Він мав ще одну книгарню, яка знаходилась за адресою Schillergasse, 5, нині вулиця Шіллера і також то було приватне помешкання.

Логотип S.Widmann свідчить про те, що в міжвоєнний період Саломон Відманн (Widman Salomon) відкрив книжкову крамницю за адресою Reg. Maria 10, нині це вулиця Головна вище Ратуші.

Librărie păpeterie. Magazin de muzica S.Widmann Cernauţi. Srt. Reg. Maria 10.
 
Логотип книжкового магазину пана Ромуальда Шаллі (Schally Romuald) свідчить що він мав приватну книгарню за адресою Dr. Rottgasse 9 E/G (нині вулиця О.Доброго) та в приміщенні Магістрату (Magistratsgebäude E/G). Так, книжки завжди цінувались в Чернівцях і в міжвоєнний період в Ратуші таки знаходилась книжкова крамниця.
 
Серед книжкових скарбів є дуже вишуканий екслібрис на книжках власника Kliegler Wilhelm, але то ще треба дослідити, хто ж то був цей освічений чернівчанин.
 
А книжковий знак на виданні італійського невролога, фізіолога та письменика Мантегацца (Mantegazza. Die Philologie der Liebe.- Berlin, 1889.- 275 s. (Філологія любові) тільки потвердив, що в презентаційному сецесійному будинку Schlagengasse 10, (нині Українська, 14) перед Першою світовою війною знаходилась Крайова рада культури, щось на кшталт сьогоднішньої інституції Управління культури.

Також є ще багато дарчих підписів, прізвища власників та багато інших знаків, які потребують ретельного дослідження.

Доля відміряла Максу Шиклеру довгий вік – 95 років. Впродовж останніх років він вже не міг долати великі відстані. Проте майже щодня виходив на вулицю Ольги Кобилянської, адже проживав тут недалечко. І дозволяв собі ще одну розкіш – це спілкування з чернівчанами, які його знали і поважали, які зберігали і зберігають дух цього міста. Їм направду було про що поговорити. Були ще ті, з якими він міг поспілкуватися вишуканою німецькою мовою. Також, як свідчать очевидці, він дуже добре знав справжню румунську літературну мову (din interbelic). Також вільно спілкувався французькою мовою. В більшості все-таки бесіди велися українською або російською мовами, звісно, з характерним акцентом.

Навчався з ним одночасно й ще один знаковий чернівчанин – Петер Демант. Але він був старший Макса на рік, тому заслужив на належну увагу, вони спілкувалися – звісно про книги, про подорожі. І в бібліотеці Макса збереглася книжка з екслібрисом Петера Деманта – це книжка Джека Лондона «Люди глибин» (Menschen der Tiefe), яка була видана в Берліні в 1928 році і очевидно, що Петер сам дав її прочитати Максу. А вже чому Шиклер її не встиг повернути, хто його знає, можливо тому, що Петер поїхав навчатися по європейських інститутах. А можливо, його несподівано вивезли в надто далекі від Чернівців гулагівські світи…
 
А ще з ним любили поспілкуватися небайдужі журналісти, аби послухати спогади Макса про старі часи Чернівців і людей, які жили з ним в одну епоху: як от про Розу Ауслендер, першокласного співака та улюбленця публіки Йозефа Шмідта, поета Пауля Целана, з яким він вчився в одній чернівецькій гімназії. Але ж Пауль на рік молодший, то він не дуже звертав увагу, як він казав. Вони й залишили в своїх есеях та публікаціях спогади про життя цього звичайного чернівчанина з незвичайною долею. Свідченням цього є представлені світлини.
  
 

Максим Шаєвич Шиклер завжди друзів, знайомих зустрічав своєю привітною, примруженою усмішкою, і, як годиться, дарував тому невеликому колу його вдячних слухачів чергову цікаву та трохи іронічну історію з спогадів минулого… Він дарував людям позитив… Макс - людина, яка пам’ятала з минулого хороше…


І звісно, як всі мудрі чернівчани, в пам'ять про себе він залишив вдячним мешканцям свій найдорожчий скарб – домашню книгозбірню…

 


За допомогу при підготовці списку книг з домашньої бібліотеки Максима Шиклера та прочитання автографів складаємо слова вдячності перекладачу кафедри зарубіжної літератури, теорії "літератури та слов'янської філології" ЧНУ ім. Ю.Федьковича, заступниці Центру Gedankendach при ЧНУ п.Оксані Матійчук та викладачу кафедри германського, загального і порівняльного мовознавства та перкладу ЧНУ, співробітнику Центру Gedankendach при ЧНУ Юліану Шорру.

При підготовці були використані матеріали та світлини за їхньої згоди із публікацій чернівецьких журналістів Сергія Воронцова та Тетяни Спориніної, за що ми їм щиро вдячні.

Світлини з архіву п. Едварда Туркевича та інтернет-мережі.
 
 
Підготувала Щербанюк Леся