11-06-2021

Нові надходження: Євген Пшеничний "Ярослав Стешенко. Епістолярний монолог"

Давні і дуже приємні контакти пов’язують справжнього книголюба й сподвижника української культури Євгена Пшеничного з Чернівцями та Муніципальною бібліотекою ім.А.Добрянського зокрема. В нашому місті Євген Вікторович навчався в університеті, а через десятиліття мав потребу залишити в цьому місті дуже важливу частину свого духовного скарбу – домашню книгозбірню.
 
І вже за гарною традицією, продовжує надсилати всі вартісні видання з українського літературознавства, аби в Чернівцях вони доконче були. І звісно, що кожне нове видання, а це повернення мало знаних постатей з української культури і літератури, одразу займають належне місце в нашій бібліотеці. Щойно ми отримали ще одне солідне та неймовірно естетичне видання, над яким науковець працював останні роки – книгу «Ярослав Стешенко. Епістолярний монолог».
 
При кожній нагоді Євген Вікторович приїжджає, аби презентувати свої нові праці, влаштовує інтелектуальні зустрічі, знайомить з нашою книгозбірнею науковців з інших міст. Так, наприклад, була організована зустріч чернівчан з відомим українським письменником, літературознавцем, професором Михайлом Шалатою, якому і присвятив цю книгу. Це солідне видання знайомить українського читача із ще одним викресленим радянською владою авторитетним науковцем періоду Розстріляного відродження – Ярославом Стешенком.
 
Ярослав Стешенко : епістолярний монолог / упорядник Ярослав Пшеничний. Дрогобич : Коло, 2020. – VIII + 440 с.
 
Напевно, мало кому знайоме ім’я Ярослава Стешенка. Його, як і багатьох інших інтелектуалів 20-30 років минулого століття, знищив радянський режим, викреслив з історії, аби і згадки не залишилось про цього українського інтелектуала. На щастя, в наші дні імена таких талановитих науковців-інтелігентів повертають в парадигму історії української літератури та культури загалом. Я. Стешенко був онуком Михайла Старицього, тобто походив з дворянського роду. Цей факт біографії науковця, на мою думку, відразу робить його ближчим, ріднішим для нас. Адже його діда ми знаємо дуже добре, про деяких тіток, сестер теж написані дуже докладні, ґрунтовні праці. Наприклад, його сестра Вероніка загинула страдницькою смертю, була знищена радянською репресивною машиною. Тітка – Людмила Старицька-Черняхівська, мати Вероніки загинула по дорозі в Сибір у вагоні, призначеному для худоби.
 
Історії найвідоміших українських родин обриваються в 30-х роках минулого століття, бо звірства, вчиненні радянською владою, залишаються невимовними досі. Як відомо, батьки Ярослава: Іван Стешенко і Оксана Старицька познайомилися у в’язниці, там закоханий хлопець і зробив пропозицію. Історія їхнього кохання вкотре доводить, що за наявності великого бажання можна поєднувати сім’ю і революційну діяльність, що патріотизм і однаковий світогляд ще дужче поєднують закоханих людей. Упорядник Євген Пшеничний каже, що дитинство Ярка було складним, бо сім’я постійно скиталася в пошуках робити, в їхніх помешканнях проводили регулярні обшуки. А коли хлопчику було 14, на його очах радянські бандити вбили тата. Він залишився живим тільки тому, що зомлів від шоку. Як виявилося, хлопець після того не міг говорити, а потім ще довго затинався.
 
Попри такі трагічні сторінки історії сім’ї Стешенків-Старицьких, мати і діти продовжували працювати задля відновлення української культури. Ярослав працював у різних бібліотеках та фондах, від вражав своїх сучасників ерудицією та знанням своєї справи. А ще, в час, коли зв’язки із закордонням були заборонені, вів листування з багатьма українськими інтелігентами-втікачами, він детально описував їм політичну і культурну ситуацію у Києві і ці листи друкували в газетах як повноцінні статті.  
 
Він працював у Києві та Харкові, першим досліджував історію української бібліографії, українського екслібриса, сформував бібліографію Георга Нарбута. У 1933 році його затримали і відправили на 3 роки в Уральськ, в 1937 – нове ув’язнення, цього разу п’ятирічне – на Колимі. Люди, які цікавляться історією та літературою, добре знають, що заслання на Колимі прирівнюється до смертної кари: люди не могли вижити в екстремальних умовах, а важка праця і нелюдське відношення тільки погіршували ситуацію. Як людина тонкої душевної структури, виходець з давньоукраїнської дворянської родини міг існувати під наглядом неуків, бандитів і садистів? Він, як і поет Михайло Драй-Хмара, відійшов у вічність 1939 року. А звістка про його смерть вперше з’явилася не на «Великій Україні», а у Львові, завдяки Володимирові Січинському.
 
Кохана жінка Ярослава Івановича – Марина Маєвська, після Уральська жила в Києві, а в 1942 році її, як і багатьох інших євреїв, розстріляли у Бабиному Яру. Історія Марини – ще одна болюча тема для нашого народу, ще одна провина, яку неможливо загладити, океан крові, що в ньому захлинається людство.
 
Але Євген Пшеничний впевнений: поки ми пам’ятаємо людину, вона живе. Смерть ставить крапку лише у фізичному існуванні…
 
У книзі представленні листи до Левка Биковського, Івана Кревецького, Володимира Дорошенка, Федора Ернста, Боріса Чистякова та 2 листи до рідних: з бухти Нагаєво і з Колими.
 
Видання не випадково має назву «Епістолярний монолог»: попри зусилля, ні одного листа, адресованого Ярославу Стешенку, не знайшли. В контексті відповідей можна зрозуміти, що питали або про що розповідали його адресати, але самих текстів немає.
 
Левко Биковський – відомий галицький (в той час – закордонний) науковець, бібліограф. Ярослав Іванович відразу налагодив з ним контакт і двоє бібліофілів обмінювалися видавничими новинами, а також – новинками, які друкувалися у Львові та Харкові. Іван Кревецький – науковець, редактор, публіцист. У міжвоєнний період користувався великим авторитетом. Саме він допоміг Ярославу Стешенку укласти бібліографію творів Георгія Нарбута. Науковці обмінювалися книжковими виданнями і поширювали видавничі новини у вузькому колі інтелігентів. Збереглося 19 листів до Володимира Дорошенка – «князя української бібліографії» і 20 – лист Оксани Стешенко-Старицької до В. Дорошенка. Останнього називають найвидатнішим бібліографом ХХ століття, враховуючи кількість праць науковця. Він народився і навчався у Росії, але завдяки безмежній любові до своєї країни і народу переїхав у Галичину і там активно працював. З листа О. Стешенко можна припустити, що Дорошенко допомагав їхній сім’ї матеріально, бо після заслання Ярослава Івановича родина була у скруті. Федір Ернст – німець за походженням, але палкий український патріот за світоглядом. Він жив і працював у Києві, був другом та однодумцем Я. Стешенка. Основна наукова діяльність охоплювала питання історії та культурології, він був пристрасним збирачем старожитностей і написав багато історичних праць про Київ і його околиці. У 1933 році був заарештований, як і його товариш Яр. Стешенко. Їхнє листування було досить коротким, бо не мало особливої необхідності – бачились вони часто. У цих листах науковці обговорюють різноманітні публікації і книжкові видання, а також новини в Києві та тогочасній столиці – Харкові.
 
Хоч деякі штрихи з тогочасного листування Ярослава Стешенка варто зацитувати, аби відчути аромат доби.
 
Лист від 14 листопада 1927 року: «А. В. Антюхова приїхала до Київа на другий день після Вашого від’їзду. Вона Вам, здається, на цих днях надіслала докладного листа про всі справи. Зараз організовуємо за її допомогою Гоголівську виставку…»

"Зі свого боку, прошу Вас також мати на увазі, що я працюю над "Матеріялами до бібліографії українського книгознавства". Зараз готую до друку покажчик за 1917-1927 рр. Я був дуже вдячний за кожну звістку в цій справі. Приблизно моя бібліографія матиме такі відділи: теорії книгознавства, теорії та історії бібліографії, бібліографічні покажчик, бібліотекознавство, видавнича справа, друкарська, бібліофілія, мистецтво книги.. "
 
"Вашого листа з 5.12 я одержав. Вибір творів Кобилянської одразу ж надіслав" - про Харківське видання 1927-1929 року.
 
"...я нічого не знаю про Ваше життя. Як я нетерпляє чекаю Ваших листів після довгої перерви, думаю, з дня на день вже дістану Ваші листи. Як я вже вже нудьгую без Вас, Ви й самі можете собі уявити, але ми ще зійдемось знову... Листи та телеграми - це ще єдина ниточка, що нас пов'язує. Яка радість дістати, в сучасних умовах мого життя, від Вас листа, отже, прошу регулярно мені писати, не чекаючи моїх листів" - про важливість листування з рідними.
 
Листи до Боріса Чистякова відрізняються від інших. По-перше, вони написані російською мовою, бо Чистяков був росіянином і жив у Ленінграді. По-друге, листування стосувалося не бібліографії (бо російська бібліографія мало цікавила Стешенка), а екслібрисів. Відомо, що Чистяков мав одну з найбільших і найкращих колекцій екслібрисів того часу. Євген Пшеничний включив у видання багато зразків екслібрисів Яр. Стешенка і читачі можуть побачити, торкнутися і порівняти різні види екслібрисів.
 
Листи до рідних – то окрема тема для роздумів і сліз. Вони – волання інтелігента, кинутого на розтерзання тваринам в людській подобі. З рядків цих листів проглядається депресивно-пасивний настрій, який посприяв такому ранньому відходу Ярослава Івановича. Також, він розповідає про побут і умови свого перебування на засланні. Від цих оповідей кров стигне в жилах, а мозок відмовляється вірити, що люди здатні на такі звірства.
 
«Після Уральська боюся вже на щось сподіватися..» - пише він коханій Марині і правда, він більше ніколи її не побачив після розставання  в Уральську. Мамі і родичам він дуже детально описує всі свої «пригоди», дає настанови, як краще передавати йому посилки, бо вже добре знає методики передавання посилок табірних наглядачів.
 
Але крізь його листи відчувається любов і тепло: до мами, коханої Марини, українців, друзів, колег і, звичайно, улюбленої справи. Ярослав Стешенко – ім’я, яке нарешті повернули нашій культурі, тому головне завдання нашого покоління – не забувати його.
 
Пшеничний Євген Вікторович –   кандидат філологічних наук, доцент кафедри романських мов та компаративістики Дрогобицького державного університету імені Івана Франка, директор Інституту Франкознавства Дрогобицького державного університету імені Івана Франка.
 
Книги з приватної книгозбірні можна переглянути за посиланням
 
 
 
 
Підготувала Олена Лисенко