18-06-2021

Севернюк Тамара Відчайдушне життя. Про дорогих і найдорожче

Відчайдушне життя.

Поклін дорогим і розмова про найдорожче

«Ця книга про дорогих – всіх Вас і найдорожче – Слово…»

Напевно, кожен з нас за останній рік відчув важливість живих зустрічей, цінність спілкування і щастя бути поруч зі своїми людьми. Душевною і щирою стала зустріч, присвячена презентації книги Тамари Севернюк «Відчайдушне життя. Про дорогих і найдорожче», яка відбулася в затишному читальному залі нашої книгозбірні.

Севернюк Тамара Відчайдушне життя. Про дорогих і найдорожче : Поезія. – Чернівці : Друк Арт, 2021. – 512 с.

Ця книга – спільний проєкт «Забуттю непідвладне» відомої поетеси Тамари Севернюк і Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського, присвячений 80-літньому ювілею від дня народження авторки. Ідея такого проєкту виникла давно і спочатку він був значно скромніший: директор нашої книгозбірні – Леся Щербанюк запропонувала видати брошуру віршів, з розшифруванням присвят, написаних за роки і десятиліття літературної творчості Тамари Артемівни. Але за цей час переосмислені дуже непрості сторінки нашої історії та своє місце і своє призначення в цьому недосконалому, але таки прекрасному світі. І звісно, за цей період поетеса написала нові поезії – тому видання вийшло таки доволі поважне. А ще Тамара Артемівна вирішила написати біографії тих людей, яким вона присвятила свої поезії. Але не зовсім енциклопедичні, а через призму свого сприйняття цих людей в її житті, в її формуванні як поетеси, як особистості. Книга була укладена ще минулого року і саме цим виданням Тамара Артемівна хотіла вклонитися всім найдорожчим в її життя людям в день свого 80-літнього ювілею. Але, на превеликий жаль, через епідемію коронавірусу та карантинні обмеження видання книги та її презентація відбулася майже на рік пізніше.

Також варто зазначити, що це перша зустріч у нашій бібліотеці після такого довгого карантину та всіх обмежень, для справжнього живого спілкування насамперед. І ми щиро радіємо, що приводом для першої посткарантинної зустрічі стала саме ця – дуже знакова для всіх нас книжка «Відчайдушне життя. Про дорогих і найдорожче» Тамари Артемівни Севернюк – авторки проектів «О, що то є поезія землі?» і «Вечірні зустрічі в Муніципальній».

Книга та її авторка зібрали в стінах нашої бібліотеки найближчих, найрідніших і найцінніших для неї людей. Захід був атмосферно-камерним, його варто назвати не просто поетичним, а поетично-музичним, адже любов Тамари Артемівни до музики відома всім її знайомим і незнайомим…

То ж без перебільшення, можна сказати, що головними героями зустрічі були

Книга, Слово, Поетеса…і Гітара.

У любові до музичної поезії та її авторки призналася керівник академічного камерного хору «Чернівці» Чернівецької філармонії, Заслужений діяч мистецтв України Надія Селезньова. І звучала поезія у її виконанні під акомпанемент концертмейстера хору «Чернівці», лауреата міжнародних конкурсів піаністів Павла Янушевського. Розпочали з улюбленої поезії Тамари Артемівни «Сальвія палає», покладеної на музику киянином Олександром Моргаєнком. Бо ця квітка для неї особлива…Зазначимо: така ж сильна і незнищенна, як сама авторка. Вона квітне навіть попри сніги і холоди.

«От і все пройшло, наче не бувало

Я живу життя, а життя не стало

На сніги молюсь, хоч молитв не знаю

В тих моїх снігах сальвія палає..»

Зворушено пані Надія озвучила опубліковану в книзі їй присвяту: «В храмі осені», де тепло поєдналися часи і кордони - відомий угорський композитор Ференц Ліст і чернівецька Філармонійна площа.

На площі філармонійній

Шастає тінь епох…

Чи є кому що до того, Який там і вміст, і зміст?

Слухає луни Ференц –

У храмі осені – бог.

Дощ обмиває вікна,

Тихо падає лист…

І зазвучала, полонила залу жива висока музика Ліста…

Викладач кафедри української літератури, культуролог, талановита співачка Валентина Чолкан, яка тонко поєднує високе Слово і високу Музику, виповіла своє музичне слово і про нову книгу, і загалом про творчість Тамари Артемівни. Професійний філолог – Валентина Андріївна знайшла у виданні так багато нових словотворів, афористичних висловів авторки, що можна сказати: вся ця книга є цілковитим афоризмом. Зачитала деякі з них, наголосивши, що цією книгою Тамара Артемівна сам собі створила пам’ятник:

Живе залишається живим

навіть, як його змете земними вітрами…

Таке відчайдушне життя.

Ніщо не вражає так,

як відсутність того,

що - вражає…

За ілюзії не вбивають,

вони карають самі…

Ніч за вікном…

І сутінь в тиші серця…

Я мислю,

значить

грати уже готові…

Небо знає,

кому освітити шлях –

у безсмертя..

Валентина Андріївна щедро ілюструвала свою розповідь виконанням класичних творів. Але найголовніше, вона дала свою оцінку творчості Тамари Артемівни: «Ми живемо в час генія. Не біймося високих слів. Кажімо їх при житті Якби зібралися всі люди, яким присвячено поезії в цій книжці – то не тільки Муніципальна бібліотека їх би не вмістила». І заспівала пісню, яка, за її словами «стала піснею її життя» - «Впала зірка в море вечорове». Текст звичайно, належить Тамарі Севернюк. Це був дарунок і поетесі, і звичайно – всім нам.

Людям хочеться Світла і Добра…

Так можна сказати про виступ барда, композитора, директора легендарного Центрального Палацу культури м. Чернівців Олександра Мадея. На сцені Палацу проходять творчі вечори найкращих поетів, письменників і виконавців.

Адже Олександру Вікторовичу вдається дивовижно поєднувати дві такі, здавалось би, непоєднувані іпостасі – блискучий і талановитий організатор колективу великої успішної культурної установи …і надзвичайно тонкий митець. Він чує слово, він чує звук і пише прекрасну музику душі та співає поезію….

З Тамарою Артемівною його пов’язує давня і творча дружба…Звісно, що він прийшов із своєю гітарою, аби тихо і під супровід музики поговорити про щастя поетичними рядками «Повернення додому» із збірки «Коли задихається серце»:

Переходять мости через зустрічі й прірви розлуки,

Гаснуть свічі ночей, переповнені грішними снами.

Повертаюсь до зір,до обіймів оголених буків,

До квітчастих світань,

Що лиш вдома святіють над нами.

Імена… Голоси… Темних хвиль закодовані зблиски,

Подих вмерлих віків

Живить спраглі спустошені груди.

Що далеким було, а чи стала далеким – все близько,

Рідне все: кошеня і бджола, і мурашка,і люди… і

Безконеччя доріг все ж кінчається,

Де – невідомо.

Опадають літа, як ранкові – із дня – крапелини.

Але пісня доріг звідусіль повертає додому

І думки,, і серця, і спустошені душі людини.

А ще Олександр Мадей вперше виконав нову пісню на текст поезії «Пам’ятаймо..», присвяченої колишньому міському голові Чернівців – Павлові Михайловичу Каспруку, людині-легенді, який заповідав всім нам єдине: бути відданим своїй справі і щирою любов’ю зігрівати рідну землю, дорогу Батьківщину.

Люби…Люби…Люби…

Це все – на цьому світі.

Бо що твоє життя, якщо не любиш ти,

Якщо Твої меди

Схололи ще у літі,

І сад твій не вродив

Нікому – теплоти?

……………………………………………………..

Люби,

І не питай,

Як вберегти цей світ…

Цю зворушливу і дорогу для кожної душі поезію на музику та виконання Олександра Вікторовича присутні зустріли із сльозами на очах…кожен згадав про своє найдорожче.

Поетеса читала присвяти тим, хто був присутній у залі, зокрема – родині Мельничуків - Одарці і Сергієві – довголітнім її помічникам у творчій праці. Виразила особливу вдячність Сергієві Васильовичу – талановитому дизайнеру багатьох поетичних, художньо-документальних її книг. озвучивши присвяту йому: «На вічність я не уповаю…».

Поезійно дякувала і знаному архівісту, Почесному громадянинові Чернівців – Марії Дмитрівні Никирсі, великому другові, шанованій «трудовій бджілці», дивовижній Лесі Щербанюк, неповторним, широко знаним в Україні та за її межами Марії і Володимиру Лобуракам - Заслуженим артистам України, які виконують чимала пісень на вірші (а декотрі і на музику) героїні презентаційної імпрези.

На гостей цього свята чекав справжній сюрприз – Тамара Артемівна під супровід гітари виконала деякі свої власні пісні. «Цю гітару подарував мені Віктор Максимчук, чию книгу ми теж презентували в Муніципалці… На жаль він несподівано полишив нас. Я довго не могла доторкнутися до її завмерлих струн. Але сьогодні взяла її, щоб вона так гірко не мовчала… Може, і він почує нас…там, в небесах…» - зізнавалася поетеса.

«Мій вокал має 80 років», дещо кокетувала Тамара Артемівна, але своїм прекрасним виконанням вона вклонилася світлій пам’яті дорогої людини і всім, хто пішов у небовись, та залишився в серцях живих…Звичайно, всі з хвилюванням і сльозами на очах слухали це виконання. Бо ж у кожного з нас були свої болючі втрати.

Не шукала тебе і не йшла по світах за тобою

Так нежданно прийшло моє щастя медово-хмільне.

І без тебе тепер не одна я, а двоє нас, двоє…

І з тобою тепер не лишає тривога мене.

Хто нічого не мав, той не відає остраху втрати,

Хто нікого не грів, той і сам не спізнає тепла.

То ж і лячно мені, аби все, чим я стала багата,

Хуга дикого зла не спустошила, не замела.

Що з любові прийшло – не підвладне жорстокості тління,

І спадає мій страх, як вода, коли повінь мине.

Те багатство моє має надто глибоке коріння,

Аби хтось та зумів обікрасти – щасливу- мене.

…

Усі присутні щемливо згадували своє дороге, найдорожче.

Тамара Артемівна співала:

Зацвіла калина білим-білим цвітом,

Защеміло серце – як далеко ти

Пролітають весни і літа і літо,

Тільки щем той знає …рідне берегти

Тріпотять на вітрі молоді листочки,

Заглядає в душу росяна трава.

Білий цвіт калини – з білої сорочки,

Що носила мама, як була жива…

Відомий журналіст та поетеса Лариса Хомич – подруга Тамари Артемівни ще зі студентських часів – також привітала авторку з виходом книги. Вони згадували веселі та безтурботні студентські роки, а також свої перші проби на ниві поетичного слова.

А завдяки мережі Інтернет своє привітання поетесі з далекого Новосибірська передала Наталя Муратова – науковиця, доцент кафедри російської і зарубіжної літератури інституту філології Новосибірського педагогічного університету, автор передмови до поетичної збірки Тамари Артемівни «Зимний мятеж». Щирі, мудрі, філософські слова, мовлені від чистого серця, торкнулися всіх гостей нашої зустрічі.

«Вони мені як діти» - сказала Тамара Артемівна про веселих, життєрадісних, енергійних Марію і Володимира Лобураків. (славнозвісний дует «Скриня»), які буквально «зарядили» публіку життєдайною енергетикою відомих пісень на слова поетеси: «Чорні коралі», «Хліб», «Дякую долі, що ти в мене є». Неочікуваним подарунком поетесі була пісня «Щастя» на її вірші у виконанні вихованки дуету, володарки золотої зірки міжнародного конкурсу імені Квітки Цісик Тетяни Петришиної, яка виконала пісню «Щастя». Усі присутні підтримали молоду виконавицю і співали разом з нею.

Майже три години пролетіли непомітно у щирому, високоінтелектуальному та духовно рідному товаристві. Багато гостей під час вітань зазначали: ми тут усі одна сім’я, близькі люди. Це був вечір подяк та поклоніння: і авторки своїм дорогим людям, і всіх гостей - любій та шанованій поетесі. Вечір справді був дуже затишним і домашнім, він став приємною сторінкою у житті кожного з нас.

Впродовж всієї зустрічі Тамара Артемівна дарувала нам присвяти і свої нові поезії. І притуляючи до грудей таку дорогу у всіх сенсах книгу та букети розкішних квітів, вона трішки втомлено, але щасливо посміхалася…

А закінчили свято гуртовим виконанням пісні «Многая літа», адже Тамарі Артемівні ми всі бажаємо прожити ще багато літ і порадувати своїх читачів ще не однією збіркою.

Многая літа!

Антоніна Володимирівна Тарасова – журналістка, відповідальний секретар газети «Буковина» головний редактор часопису «Gazeta Polska Bukowiny», перекладачка, письменниця

Газета «Буковина», 6 травня 2021 р.

Життям життя проплачено…

Тримаючи в руках нову книжку Тамари Севернюк «Відчайдушне життя»*, згадала Грегора фон Реццорі, який у «Магрібінських історіях» писав, що «на всій території Магрібінії (так Реццорі «закодував» Буковину – авт.) магрібінські оповідачі оповідають свої історії задля мудрого повчання тих, хто має вуха, щоб слухати…» Так і Тамара Артемівна, магрібінська, даруйте, буковинська письменниця (хоча й родом із Хмельниччини), майже в усіх своїх книжках ненав’язливо розповідає нам – тим, хто вміє читати – «про дорогих і найдорожче». І справді, ця вже 33-тя (!) книга поетеси присвячена її дорогим людям – рідним, друзям, колегам, поетичним і моральним авторитетам, наставникам у літературі й у житті, однодумцям… Сказати, що це книга присвят – нічого не сказати. Ця книга – спроба виповісти своє життя через призму високої любові й щирої прихильності, глибоких почуттів і незрадливих переконань, особистісного світосприйняття сучасності й ностальгійно-емоційної душі в нашому неспокійному сьогоденні.

Літа летять… Той лет не зупинити. // І що їм слава, тризна, а чи спів? // Вони летять. Прожито – пережито. // І те не зміг… не встиг… І се не вспів. (З посвяти подрузі Валерії Р.)

І Тамара Артемівна, як ніхто відчуваючи той невпинний лет, намагається встигнути сказати своє Слово найдорожчим людям. А їх у неї ой як багато! І чимало з того, що ввійшло в книжку, вже друкувалося в попередніх збірках чи друкованих виданнях, з нагоди певних ювілейних і сумних дат, але залишається актуальним сьогодні й буде цікавим завтра «для тих, хто вміє читати»….

Даниною студентським рокам у Чернівецькому держуніверситеті та подальшим майже родинним стосункам присвячені рядки посвяти Зіновії Флоріанівні Пенюк та Олені Володимирівні Плаушевській.

Жанр поетичної посвяти в поетеси Севернюк особливий, має не лише особистісний, а й філософський підтекст, як от Лежить на згарищах історія – // Сумне потвердження пророцтв: // SictransitGloria, sictransitGloria… // Яких іще тобі свідоцтв? (з посвяти З.Ф.Пенюк), або Я по землі, як по канату, // Усе своє життя ходжу, // І тільки тим у нім багата, // Чим найболючіш дорожу… (з посвяти С.Мельничуку).

Цілком зрозуміло, що російський філолог за фахом, українська й російськомовна поетеса за покликанням не могла не висловити свою вдячність і любов до таких світочів поезії, як Тарас Шевченко і Олександр Пушкін, Іван Франко і Леся Українка, Ольга Кобилянська та Юрій Федькович, Василь Стус і Михайло Ткач, Ірина Вільде і Гнат Хоткевич, Анна Ахматова й Марина Цвєтаєва.

Творчі стежки авторки, звісно, перепліталися зі шляхами в літературі поетів-сучасників, і звідси – присвяти Ліні Костенко, Наталі Кащук, Леоніду Талалаю, Світлані Йовенко, Володимиру Качкану та багатьом іншим.

Любов’ю до Буковини Тамара Севернюк завдячує також творчості Міхая Емінеску, Пауля Целана, Рози Ауслендер, Йозефа Шмідта. Залишили свій слід у долі авторки відомі чернівецькі поети Микола Палагута, Микола Бучко, Мірча Лютик, Віталій Колодій. На кожну тьму – знайдеться промінець, // На скорбну вічність – усмішка хвилини (з посвяти О.Плаушевській).

Та не всі присвяти мають віддалено-філософське навантаження, є й такі впізнавані й сповнені болю рядки, як приміром, Анатолію Добрянському: Із відчаю у захват – крізь безсилля… або директорці бібліотеки його імені пані Лесі Щербанюк: Відкрити книгу і забути все…

Широко знана на журналістській ниві, Тамара Артемівна не раз виступала на радіо й телебаченні. Її дружні стосунки з радійниками і телевізійниками вилилися в подячні рядки Любомирі Паранюк, Неонілі Милашенко, Драгошу Буджаку, Миколі Смолінському, Аркадію Казимірському.

А ось слова Обірветься нитка золота // «Добрий день» нема кому сказати… – з посвяти Григорію Львовичу Шабашкевичу – вже стали крилатими, принаймні в нашому журналістському середовищі. Багаторічний заступник головного редактора газети «Радянська Буковина», згодом – «Буковина» кожну редакційну летучку починав зі слів «Що нового дамо до газети?». І ось, переглядаючи Тамарині книжки в моїй домашній бібліотеці, згадала ще одні рядки: І насправді – щó в світі нового? // Все вертає на круги своя, // Але стежечка кожна й дорога // Починається з власного «Я»…// Кожен прагне дістатись до нього, // і дарма, що одвіку… дарма… // І насправді нічого нового, // Є дорога… Подоби нема.

Думаю, в багатьох приватних бібліотеках краю знайдеться ще не одна посвята – щире високе Слово Тамари Артемівни про найголовніше в житті: Пам’ять і Любов, бо вона вміє не забувати Добро і пам’ятає завше той «живлющий трунок», який називає: «тендітна панночка – Любов…»

Однокурсниця Т.Севернюк – Стелла Кривошапова, кандидат філологічних наук, доцент, яка живе нині в Києві – у заключному слові до книги написала: «Людині притаманні бажання залишити світові добре своє ім’я, поетові – тим паче… Мені видається, що творчість Тамари Севернюк можна означити як ПРИСВЯТУ ЖИТТЯ ЖИТТЮ». Певно, пані Стелла мала на увазі й перефразувала рядок із вірша поетеси: Не грішми, а життям життя проплачено…

Антоніна ТАРАСОВА.

* «Відчайдушне життя. Про дорогих і найдорожче», Чернівці, ТОВ «Друк Арт», 2021р., с.512.