06-08-2021

Уклін та букет жовтих троянд на свіжу могилу професора Анатолія Волкова…

Сьогодні Чернівці прощаються із шанованим чернівчанином – професором Анатолієм Романовичем Волковим. За ці три дні, відколи зупинилося його серце, свої щирі та зворушливі спогади на сторінках інтернет-мережі про Вчителя написали його колеги-викладачі. Але насамперед – сотні вдячних студентів зі всіх світів. Його називають епохою  справжньої філологічної науки і в теорії літературознавства зокрема. Правда, за цим стоїть безперервна наполеглива праця впродовж всього життя та щира повага до всіх, кому випала нагода з ним спілкуватися. Звісно, будуть ще написані розлогі ґрунтовні спогади, на які справедливо заслуговує цей інтелігентний і шляхетний чоловік…
 
А я сьогодні дозволю собі згадати невеличкі штрихи-спогади про Анатолія Романовича як справжнісінького чернівчанина-інтелектуала. Мала можливість вперше познайомитись із ним, ні, все-таки, із нерозлучною парою Волкових – тому що практично неможливо уявити собі цього імпозантного чоловіка без тендітної Людмили Петрівни поруч, в перші дні після відкриття Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського. Вони завітали, аби пересвідчитись особисто, що ж то за культурний заклад відкрито в нашому місті та ще й недалеко від їхнього помешкання. З Анатолієм Миколайовичем їхня родина була знайома давно, тому для них то було аж надто важливо, аби книгозбірня була на належному високому рівні. А якщо врахувати, що Книга в родині Волкових була і залишається на самому почесному місці, то цілком зрозуміла їхня зацікавленість. Мабуть, що їм сподобалась робота нашої книгозбірні та ставлення колективу до книг, бо вже трішки пізніше Анатолій Романович разом з Людмилою Петрівною відвідували при можливості літературні зустрічі в бібліотеці, зустрічалися тут із знайомими чернівчанами і їм завжди було про що поспілкуватись за чашечкою чаю.
 
 
І вже як особлива довіра та прихильність до бібліотеки була ювілейна «Літературно - академічна зустріч випускників школи Анатолія Волкова» до 90-річчя від дня народження, на яку зібралися його назавжди вдячні студенти, а нині знані науковці світової слави, аби висловити свою вдячність і своє захоплення улюбленим викладачем. І навіть завжди серйозний Анатолій Романович легко посміхався на ті давні, інколи таки з добрим гумором, спогади про науково-студентське університетське життя… Людмила Петрівна Волкова як завжди з неприхованою ніжністю, любов'ю і захопленням дивилася на свого чоловіка.
 
Переглянути цю зустріч можна посиланням:
 
А ще Анатолій Романович був справжнім чернівчанином. За його власним спогадом, а він переступив поріг цього міста в 25 років, одразу відчув Чернівці та його дивовижну ауру. Впродовж всього життя, поки дозволяло здоров’я, відвідував всі вартісні концерти та вистави. Дуже уважно слідкував за культурно-мистецьким життям міста і виходом нових книг зокрема. І звісно, мав за потребу поділитись своїми враженнями як з Людмилою Петрівною, так і з тим колом співрозмовників, з ким йому було про що поговорити.
 
А ще він потвердив знамениту тезу всіх довгожителів – не втомлюватися захоплюватися життям навколо. Вже коли він не мав можливості відвідувати культурні імпрези – більше часу приділяв читанню. Останні роки він таки чимало коштів із домашнього бюджету витрачав на передплату літературних часописів і таких інтелектуальних і далеко не дешевих видань, як «Дзеркало тижня» та «День». Звісно, він звик читати в паперовому форматі. А потім акуратними підшивками передавав в Муніципальну бібліотеку ім. А. Добрянського для небайдужих читачів.
 
Для Анатолія Романовича дуже дорогою була його родина – він хоч і стримано, але заслужено пишався науковими здобутками з хімії свого талановитого сина Романа, його дружини та обох онуків, які вже також досягли чималих успіхів в науці. Тому, коли я спитала дозволу написати про династію науковців Волкових, то Анатолій Романович прихильно відгукнувся на цю пропозицію, проте зовсім не втручався в її написання. Але йому було приємно про це знати.
 
«Династія науковців. Чернівецька родина науковців Волкових»
 
На превеликий жаль, останні півтора року строгий карантин вніс свої коректи в налагоджене і приємне спілкування з Анатолієм Романовичем, адже його можна було слухати годинами…звісно, про літературу, нові книги, життя Чернівців. В родині Волкових була своя – дуже комфортна та високоінтеліґентна атмосфера спілкування, вони витворили високий і світлий стиль життя…
 
Цей щедрий літній серпень виявився надто знаковим для родини Волкових – 14 липня народилася Людмила Петрівна. Як розкішний подарунок долі коханій жінці – саме 15 серпня вони одружилися і красиво та щасливо прожили майже 67 років…І саме в серпневі дні Анатолій Романович відійшов у вічність…то є надто болюча і непоправна втрата для Людмили Петрівни…
 
В ці надто гіркі і сумні хвилини, коли вся родина, вдячні студенти та чернівчани, які біля могили і які там подумки, ми разом просимо:  
Божа і вічна природо! Прийми цю світлу душу Анатолія Романовича в своє нетлінне і вічне царство. 
Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю інтелігентної, шляхетної розумної, працьовитої, терплячої і дуже скромної людини.
 
Цим Словом кладемо букет жовтих троянд на свіжу могилу Анатолія Романовича Волкова…
 
 
 
 
 
 
 
 
Щирою молитвою свічу пам’яті
запалив колектив
Муніципальної бібліотеки
ім. А. Добрянського
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Леся Щербанюк