09-08-2021

Нові надходження: Ілля Макаренко "Магнум"

Наші добрі друзі з Видавництва «Книги-ХХІ» вкотре порадували читачів Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського хорошою сучасною літературою. Сьогодні поговоримо про один з найбільш літніх і «відпочинкових» романів – «Магнум» Іллі Макаренка.

Макаренко Ілля Магнум : роман / Ілля Макаренко. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2021. - 248 с.

Відразу зазначу, що це дебютний роман і тому його можна вважати книгою-знайомством з автором. Ілля працює сценаристом і режисером у Києві, а народився і виріс у Жданівці Донецької області.

Символічно, що цю книгу, з яскравою обкладинкою і притягальною назвою, я читала під час відпустки. Звісно, хотілося гортати сторінки під палючим сонцем Лісабона, але український садок виявився досить хорошою альтернативою такому відпочинку. Це історія для душі, це роман з кількома сюжетними лініями, з динамічним та цікавим розвитком подій.

Почнемо з позитиву. Головний герой роману аж надто нагадує автора, його називають «турист» - просто і зрозуміло. Він – оповідач, точніше переповідач, який в історію багатолітньої давності додав кілька штрихів з власного життя. Завдяки цьому роман об’єднує Революцію гвоздик в Португалії, війну на сході України та історію скитання одного київського режисера. Йому тридцять, а поруч ні дружини, ні дітей, від роботи задоволення мало, тому він робить те єдине, що вміє робити професійно – тікає. Вже вдруге чоловік тікає від себе у затишні вулички лінивого Лісабону. Живе в автентичному районі столиці, саме такому, які ми завжди бачимо у фільмах: яскравому, спокійному, де завжди пахне вином і смачною їжею, а люди усміхнені та привітні.

Чоловік, у якого турист знімає квартиру, зацікавив його своєю історією. Точніше відсутністю історії, попри велику кількість цікавих фактів і світлин. У старенькій квартирі цього не менш старенького чоловіка багато зображень красивої жінки, хлопчика, а згодом – хлопця і кількох майже знайомих людей. А ще, подруга з України, яка допомогла з квартирою розповіла трагічну історію, про смерть дружини і сина власника квартири Алберту. Одного вечора турист випадково задивився на дати світлин і зрозумів, що деякі з них зроблені після загибелі сім’ї Алберту…

Саме з цього починається, моментами напружена, пошукова робота – дізнатися історію життя цього буркотливого старигана, відсіяти вигадки і плітки від правди і розбавити своє нудне існування.

Безперервною вервечкою здогадок і нових фактів тягнеться крізь увесь роман історія загибелі / порятунку матері і сина. Вражаючу правду, як прийнято в романістському світі, ви дізнаєтеся на останніх сторінках. Але перегортати на кінець я не раджу, адже окрім історії цієї сім’ї та руху спротиву, перед читачем постає неймовірно атмосферна панорама столиці Португалії.

Ця книга дихає теплом, попре те, що події відбуваються взимку. З кожної сторінки до читача всміхається Португалія, райська і щаслива з першого погляду і трагічна, якщо заглибитися в її історію.

Розповісти про революцію справа не така і проста. В шкільних підручниках автори стягують історії, які були для людей ціллю і сенсом життя в два клішованих, формальних рядочки. Ті події, які проживали кожною клітиною тіла, стали частиною загальної історії. Розповісти про пристрасті, які бурею накрили мешканців Лісабону, взявся наш Турист. Можна спойлер? Йому вдалося. Читач відчуває емпатію до героїв розповіді, розуміє мотивацію вчинків цих людей. Тепер, крізь призму часу, коли вони аналізують свої життя в ретроперспективі, абсолютно спокійно констатують факти зради, брехні та лицемірства. «Такий був час» - кажуть старожили Лісабона.

Автор не просто занурює нас в події свого роману, а й дає поштовх продовжити досліджувати історію Португалії. Можливо, на помилках і перемогах цієї далекої країни ми чогось навчимося?

Колись Теодор Адорно у праці «Критика культури і суспільство» сказав:

«Писати поезію після Аушвіцу - варварство»

Ця сентенція викликала хвилю реакції у всьому світі, дискусії точаться досі. Споглядаючи ситуацію, яка відбувається в Україні випадково замислюєшся: чи можна творити сучасну українську літературу і оминати тему війни? Очевидно, на це питання не може відповісти ніхто,бо скільки людей – стільки думок. Колись, можливо, знайдуться дослідники, які сформулюють наукове визначення цього явища. А поки, червоними маками болю відбиваються у текстах сучасних авторів події, що відбуваються на нашій землі.

Окрім цих гострих проблем автор підіймає ще одну, не менш важливу: еміграцію. Насправді, ця проблема тут чи не найголовніша. Як почуваються свідомі екзилянти? Чи вважають вони свою втечу порятунком? А які випробування доводиться пережити людині, щоб стати частиною чужого світу? У «Магнумі» вам розкажуть всі плюси і мінуси еміграції. Чи вчиняти самогубство національної свідомості, чи зрікатися минулого життя, чи дозволити собі дихати чужим повітрям, чи прокидатися завтра громадянином іншої країни? Багато питань щодня ставлять собі шукачі кращого життя. Муки вибору, страх перед невідомістю, щоденні випробування – малий список траблів, з якими стикаються такі люди.

Герої цього роману – люди, з яких мимоволі береш приклад. Мене зачаровує їхня внутрішня сила. Особливо Лаури, хоча в романі вона не промовила ні слова. Усі дії у її виконанні - не слабкість, а найбільша сила. Це сила, до якої прагнеш, сила самовираження, чітка віра у те, що робиш, прагнення існування з користю для суспільства. Спостерігаючи за життями героїв роману, обираєш тих, на кого будеш орієнтуватися в майбутньому. І дякуєш кожному з них, за піщинки досвіду, який можеш використати для свого блага.

Це книга про трагедію, про непроговорену біду, лише вилившись на папір такі гештальти можна закрити, бо лише озвучивши і прийнявши біль, його можна перемогти.

Олена Лисенко

Фото з інтернет-ресурсів