07-09-2021

Повернення до рідного міста, до рідного слова...

В перші вихідні вересня, на цілих три дні, Чернівці таки направду перетворилися на оте богемне місто, де, за словами Р.Ауслендер «… навіть риба мовчить на п’яти мовах». В нашому місті відбувся XII Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz. 
 
Правда, гості, які прибули до нашого міста з ближчих та дальніх світів не мовчали, а розмовляли. І мали розкіш спілкуватися різними мовами про літературний процес як в Україні, так і світі. І звісно ж – читали  поезії, прозу та презентували свої нові книги.
 
А небайдужі чернівчани та гості міста, які завжди цінували і читали книги, познайомившись із щільною програмою фестивалю, намагалися встигнути на всі вартісні зустрічі.
 
На одну з таких зустрічей і мала честь бути запрошеною особисто авторами Леся Щербанюк – директорка Муніципальної бібліотеки.  Чернівчани, а на день сьогоднішній поважні науковці: Борис Брікер ­– професор університету Вілланова (Пенсильванія), Анатолій Вішевський –  професор гуманітарного приватного коледжу в місті Грінел ( Айова, США), які попри всі перепони нинішньої ситуації, приїхали в місто свого дитинства та юності, аби презентувати нову книгу.
 
 
Борис Брикер, Анатолий Вишевский Мы не говорим на идиш [Текст]. – Черновцы : Издатель Померанцев Святослав, 2021. – 272 с.
 
І хоч в анотації сказано, що це збірник оповідань та есеїв з життя міста Чернівці і твори  написані з гумором, проте в тому гуморі стільки болючих моментів… А фрази на ідиш додають аромату тогочасного міста та життя його мешканців, відчуття присутності разом з героями. 
 
Про те, що їх тут знають, пам'ятають і читають, свідчила цілковито заповнена зала Чернівецького міського палацу культури на Театральній площі.
 
 
Зустріч із письменниками вела, або як тепер модно казати, модерувала, письменниця Маріанна Гончарова. Вона коротко, але професійно і з великою повагою до авторів та їхньої творчості представила цю книгу. Відмітила дуже вишукану стилістику їхнього письма і те, що тут немає жодного зайвого слова, але все викладено філігранно тонко. Автори були зворушені такою високою оцінкою їхньої книги (мабуть трішки лукавили, все-таки науковці-словесники).
 
Як і прийнято на презентаціях за участю авторів, вони читали свої твори…І хоч там є багато гумору, але то є чисто вишуканий чернівецький гумор, коли про сумні, а почасти навіть трагічні події, автори мають талант говорити легко.
 
І ще одна надто характерна риса, яка їх об'єднує – вони були і назавжди залишаться справжнісінькими чернівчанами. Але тими, в найвищому сенсі цього слова. Тобто, не дивлячись на те, що вони вже понад 40 років живуть в іншому і мабуть благополучнішому світі, проте їм тут добре. Вони не нарікають, що місто вже інше, що за час їхньої відсутності помінялись його мешканці. А вони його запамятали таким, як знають з дитинства, аж до деталей, які й передають з любов'ю у своїх творах. Вони глибоко і з повагою ставляться до свого читача.
 
І мабуть найголовніше – вони спокійно і без пафосу цінують те, що найдорожче в людини, особливо з висоти років та відстані. Це найрідніші люди – батьки та бабусі та дідусі, яким і присвячена ця книга. А також вчителі, які в свій час в них повірили і підтримали. До таких і належить Анатолій Миколайович Добрянський.
 
Ще коли в 2012 році вийшов перший їхній збірник «Черновицкие рассказы», то вони мали презентували його саме в нашій книгозбірні, так як і п.Брікер, і п.Вішевський були студентами Анатолія Миколайовича Добрянського.
 
Цю зустріч можна переглянути за посиланням: 
 
Повернення до міста у Добрянського
 
А так як він завжди дуже цінував студентів, які мали талант до Слова, то знаходив саме ті слова підтримки для юних обдарувань, аби їх підтримати. Як згадували на зустрічі самі автори, їхні перші, ще не надруковані твори, читав і схвально оцінював Анатолій Миколайович. А сьогодні ці талановиті студенти Добрянського є поважними університетськими викладачами-філологами. Але вони ніколи не забувають свого вчителя. Про що й свідчить автограф на книжці:
 
 
 
 
А наші шановні автори – науковці з висоти часу повертаються сюди знову і знову за рідною і таємничою тільки їм атмосферою, за творчим натхненням, так як місто Чернівці і його мешканці є і завжди будуть їх надихати на нові твори
Адже книг про місто та його мешканців, які допомагають зберігати і  відчувати оту омріяну мультикультурність, яка колись  тут переважала ніколи не буде забагато. А тим більше написані доброю і високою літературною мовою.
І ще одна заувага: Нещодавно в Муніципальній бібліотеці ім. А.Добрянського зібралося коло людей, аби поговорити чи подискутувати хто повинен чи має право писати про Чернівці «Якою (не)повинна бути книжка про Чернівці? І чи може написати про Чернівці не чернівчанин?». То вже тільки професіонали зможуть відповісти на це питання.
 
 
І тут на гадку спадають автори, якими всі зачитуються : Ґеоргій Дроздовський, Вернон Кресс, Еміль Францоз, Марта Блум… В цей поважний ряд авторів, які з любов’ю передали аромат Чернівців, ми цілком заслужено вписуєм і наших авторів – Бориса Брікера та Анатолія Вішевського. Мабуть, про Місто мають право писати всі – найголовніше, це його тонко відчувати і звісно, мати талант через слово це передати. Часто виходить так, що саме з висоти років та відстані починаєш розуміти, що означає «genius loci» або «геній місця».
 
Анатолій Миколайович Добрянський тільки лагідно і втішно посміхається, радіючи літературним успіхам своїх талановитих студентів. Він також вклав у них часточку свого тепла і мудрості…