15-09-2021

«Я вірші несу, як коштовну вазу… ». Нові надходження: Надія Гаврилюк «Віршів золотий політ: поезія Світлани Короненко»

 Свобода! Свобода, жінко! Що є ефемерніше
за це поняття
І чому ти так вслухаєшся у це слово,
Яке означає тільки й усього, що відсутність
Чиєїсь волі, доброї чи лихої, над твоєю
 
С. Короненко
 
Київська науковиця, поетеса та добра товаришка Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського – Надія Гаврилюк - поповнила фонди нашої книгозбірні новим вартісним літературознавчим виданням.
 
Надія Гаврилюк «Віршів золотий політ: поезія Світлани Короненко». – Київ : «Ярославів Вал», 2021. – 416 с., іл..
 
Як відомо, наша бібліотека, окрім класичних напрямків, спеціалізується на літературознавстві та краєзнавстві, тому монографії та наукова критика особливо цінуються нашими читачами – професорами, науковцями, студентами та людьми, які живуть та дихають літературою.
 
Говорити про монографію завжди нелегко, а коли це книга, яка стосується глибокого дослідження творчості надзвичайно складної поетеси Світлани Короненко – це вдвічі важче.
 
Хочу спочатку сказати кілька слів про життєпис авторки, бо (можливо) не кожен читач знайомий з ім’ям Світлани Короненко.
 
Світлана Анатоліївна народилася у місті Фастів, на Київщині у 1960 році. Перші вірші написала у 5 класі, друкувалася змалку у фастівській міськрайонній газеті. Була учасницею літературної студії при редакції газети. З дитинства брала активну участь у творені літературного простору України.
 
Після вибухової публікації віршів з  передмовою Івана Драча у «Літературній Україні» (1978)  про молоду поетесу вже писали як про «нашу Рембо». У мене викликає захоплення людина, яку у вісімнадцятирічному віці визнав і підтримав Іван Драч. 1982 видала першу поетичну книжку «Сузір’я веснянок» у видавництві «Радянський письменник». І відразу була прийнята до Спілки письменників з рекомендаціями Івана Драча, Ірини Жиленко, Володимира Забаштанського.
 
Закінчила факультет журналістики Київського університету, спеціальність – радіожурналістика, тому з кінця 90-х працює на радіо.
 
Світлана Короненко є авторкою численних збірок (які Ви можете знайти у фондах Муніципальної бібліотеки), лауреаткою нагород і премій. Зараз поетеса живе і працює у Києві. Світлану Короненко зараховують до покоління вісімдесятників, але її творчість варто розглядати ширше і часто за межами цього періоду.
 
 
Світлана Короненко
 
Я спробую дуже коротко переповісти наукову рецепцію Надії Гаврилюк в симбіозі з моїми власними спостереженнями і думками.
 
Зізнаюсь, відкрила для себе творчість Світлани Короненко лише завдяки виходу наукового дослідження Надії Гаврилюк і зрозуміла напевно, що мушу продовжити досліджувати її творчість глибше, адже багато моментів для мене залишилися таємницею. Завдяки тому, що С. Короненко пише вже довгий час, читач може спостерігати за процесом еволюції її творчости: від дещо дитячих, наївних і «щирих» рим вона виростає у складну, інтертекстуальну поезію.
 
У поезії Світлани Короненко (на мій погляд) є дві основні риси: інтертекстуальність і фемінність, можливо, доцільніше буде навіть сказати – жіночність (або жіночість). Передмова має назву «Дивні жіночі глаголи» і це вкотре доводить тезу, що жінки та чоловіки пишуть інакше. Поетичне слово Світлани Короненко легке і разом з тим потужне, вона вільно оперує складними метафорами, вибудовує власний ритм поетичної мови. Надія Гаврилюк дає загальний аналіз всього поетичного доробку авторки, замальовуючи, ніби материки на карті, білі плями у дослідженні творчости цієї поетеси.
 
 У її творах жінка постає у повноцінній парадигмі своїх іпостасей: дочка, кохана, мати, сестра. З жінки-воїна, сильної та незалежної переодягається у скривджену сироту чи покритку, щоб у наступному тексті знову постати вільною та незнищенною. Основне завдання С. Короненко, як авторки модерної та пост-модерної – зруйнувати загальноприйняту помилкову думку та змінити патріархальний світогляд людства. Вона пише:
 
«Свобода! Свобода, жінко! Що є ефемерніше
за це поняття
І чому ти так вслухаєшся у це слово,
Яке означає тільки й усього, що відсутність
Чиєїсь волі, доброї чи лихої, над твоєю».
 
У цих словах закодована правда жіноча, у «вслуханні» і пошуку слів вираження чиєїсь (чоловічої, звичайно) волі. Протиставлення жінка-чоловік звичайно є, але воно не покручене сучасними феміністичними уявленнями. Воно, перш за все, проголошує рівність у стосунках, оголошує пробудження в жінці її власного голосу. Лише сильна, самодостатня людина, яка живе у гармонії зі світом і головне – з собою, може так тверезо та об’єктивно вибудовувати кордони між фемінним та мускулінним. Погодьтеся, без них не обійтися, але пережитки минулого, якими щедро засівали голови не одного покоління,  потрібно викорінювати. Саме цим і займається Світлана Короненко.
 
Час і місце народження, світогляд і тісний зв’язок з поколінням вісімдесятників в результаті витворили цю авторку. Рік за роком філігранно відточували її майстерність, поглиблювали проблематику, ритміку поезії, щоб пані Світлана була тією, про яку кажуть: «іде в ногу з часом», «людина своєї епохи».
 
Очевидно, це найбільша похвала для автора: бути актуальним. Але не тільки це важливо, не менш потрібно бути знаним у широких колах та бути читаним. На жаль, складну, інтелектуальну поезію Світлани Короненко читають у вузьких колах інтелігентів. Для повноцінного осягнення її творчості необхідно мати відповідний багаж знань, або знімати один за одним шари палімпсесту, аби вловлювати найтонші алюзії на інші твори мистецтва.
 
 
 
Надія Гаврилюк
 
Ліна Костенко колись сказала, що всі слова були уже чиїмись. Мені здається, що досліджувана авторка постановила своїм завданням на основі досвіду минулих поколінь витворити власний поетичний ритм (слово «стиль» недостатньо відповідає потребам висловлення). Саме сугестивно-медитативний ритм, який дозволяє зупинитися, щоб вловити і прожити кожне слово її поезії. Адже філософський компонент є одним з найважливіших у тематичному різнобарв’ї лірики Світлани Короненко.
 
Надія Гаврилюк у передмові та післяслові висловила своє бажання цим дослідженням змотивувати читачів заглиблюватися у поезію С. Короненко, адже під дзеркалом метафор та філігранної ритміки ховається безмежна глибина колективного досвіду, що сягає корінням прачасів.
 
Осягнути всю широту діапазону поетичної творчости пані Світлани можна хіба що у монографії, а я намагалася бодай кількома словами зацікавити Вас розгорнути цю книжку і зануритися з безмежжя поетичного таланту.
 
«Я ці вірші несу, як розбиту і дуже коштовну єгипетську вазу… » –  
 
говорить лірична героїня, яку ми можемо асоціювати з авторкою у цьому контексті і побажати сили втримати на тернистому життєвому полі свою коштовну вазу – поезію. А пані Надії Гаврилюк бажаємо успіхів і в творчості, і в науковій діяльності.
 
Олена Лисенко