11-10-2021

Хресний хід як єдиний шлях до щастя. Нові надходження: Ірина Жураковська "Твоя М."

 Борітеся – поборите!
Вам Бог помагає!
 
Т. Шевченко
 
Що таке щастя? Очевидно це те, чого прагне кожна людина. Ледь зриме, те, яке намагаєшся втримати кінчиками пальців, часто розмазане у свідомости. Це слово часто вживають як синонім сенсу життя. У філософії сформувалася навіть окрема наука – онтологія. Вона багато віків займається пошуками сенсу людського існування, робить клінічний аналіз щастя, але досі визначити чітку схему ощасливлення не може. Мені здається, що зробити це апріорі неможливо, бо попри схожість, кожна людина має індивідуальну психологію. Героїні сьогоднішньої розмови приходять у світ з чіткою метою – знайти сенс для існування, вибороти і втримати своє особисте щастя.
 
Жураковська Ірина Твоя М.: роман / Ірина Жураковська. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2021. – 400 с.
 
Розповісти Вам про цю книжку – означає проспойлерити, відкрити усі карти авторки і позбавити Вас насолоди дізнатися розв’язку з перших уст. Тому я спробую лише познайомити Вас з героями і порефлексувати на ті теми, які І. Жураковська підіймає в романі. Відразу зазначу: книга досить велика, але читається вона на диво легко. Гадаю, якщо сильно захотіти, то можна проковтнути роман і за одну ніч.
 
Отож, нараторка розгортає перед читачем дві паралельні історії (паралельні саме тому, що вони не перетинаються) дівчат: українки з Вінниці Марини та німкені з Мюнхена – Марії. Обоє вони вирушають у 2003 році в Париж і це місто-мрія, земля обітована нещадно ламає їх. В першу чергу через юнацьке кохання. Дівчата повертаються на свої Батьківщини і починають будувати життя спочатку. Тоді вони ще не підозрюють, що їхні великі сподівання зазнаватимуть краху ще багато разів.
 
Їхні долі страшено відрізняються. Здавалося б, що може поєднати українку і німкеню у Парижі? Відповідь проста – люди. Нескінченні переплети людського досвіду важким тавром лягають на долі цих жінок. Їхні точки перетину – це болючі травми, які стають важким ярмом, хрестом, що його несуть Марина і Марія з гордо піднятими головами.
 
Перший спільний удар – батько. В обох дівчат складаються непрості стосунки з представниками чоловічої статті через підсвідому (або дуже навіть свідому у випадку Марини) образу на батька. У когось з них конфлікт з батьками вирішиться, у когось – ні. Це один з тих маркерів, який довів мені, що це не бульварний роман з хепі-ендом, а панорамна замальовка двох життів географічно розтягнена від України до Франції.
 
Друга точка дотику – зґвалтування. Такі ситуації важко проговорювати, навіть якщо жертви не справжні люди, а героїні книг. Одна перенесе цю травму легше, інша набагато складніше. Таврованість небажаною близькістю залишить відбиток на довгі роки, а вибратися з цього страхітливого болота кожна з них зможе лише озвучивши свою кривду.
 
Я давно помітила, що час не лікує – він здатен вчити тебе зживатися зі своїм болем, заколисувати його в бурхливому потоці життя. Лише слова, розмови, постійне проговорювання травми можуть зцілити те, що здавалося б, давно знищене. Закрити гештальт можна лише впритул наблизившись до нього, ступивши обома ногами у свою особисту прірву. Коли широко відкриваєш очі на своє положення, на тих, хто навколо, на увесь світ – усвідомлюєш маленькі таємниці буття. Тоді, напевно, виразки і рани сплітаються у надміцний щит, який здатен відрекошетити біду.
 
Третьою точкою дотику Марії та Марини стає боротьба. Як на мене, ця тема недостатньо розвинена у романі, хоча у цьому є свій шарм – ми можемо припускати, як події розвивалися б далі. Марії – маленькій, тендітній дівчинці доводиться зіштовхнутися з викладачем-жінконенависником. У ХХІ столітті це дитя виборює для жінок право відвідувати пари квантової фізики. У кількох невеличких розділах розгортається історія боротьби. Але насправді, Марія була знаряддям в руках справжньої феміністки Мелані, а якби не підтримка хлопців, то вона навряд би вистояла проти викладача.
 
Марина стикається з революційними подіями в Україні часу двох Майданів: 2004, про який авторка майже не згадує, бо він був не таким масштабним і кривавим, як події 2013-2014 років. Революцію Гідности Марина переживає в епіцентрі подій, коханий чоловік постійно там, а вона допомагає як може. Але коли ситуація стає критичною, вихід один – стати емігранткою, а місце її призначення – знову Париж. Розрив з коханим чоловіком стає точкою неповернення, внутрішньою революцією гідности. Натомість з’являється відчуття провини перед Батьківщиною за свою втечу. Марина тікає в роботу і намагається відкупитися грошима. 
 
Обоє жінок попри страх ідуть до психологів, вони – яскравий приклад того, що не соромно звертатися по допомогу, коли вона тобі потрібна. На основі їхнього досвіду можна помітити закономірність: лише торкнувшись самого дна, можна витягти себе з депресії.
 
А знаєте, один спойлер я собі дозволю: Марина і Марія будуть щасливі. По-справжньому, напевно. Вони зможуть розгледіти власний сенс тоді, коли скінчаться битви за їхні душі. Лише коли обоє знайдуть себе, своє призначення і створять щось таке, що будуть любити понад усе. А ще, коли дозволять собі розкіш бути справжніми.
 
Олена Лисенко