22-10-2021

Талановитий і улюблений учень Фридерика Шопена

 
 
 
 
22 жовтня виповнюється 200 років від дня народження надзвичайно талановитого і знакового чернівчанина – композитора, диригента, хормейстера, концертуючого піаніста, музичного педагога, музичного фольклориста та музично-громадського діяча Кароля Мікулі (польск. Karol Mikuli, Carolus Narcishus Mikuli, 22 жовтня 1821 – 21 травня 1897).
 
Звичайно, що в ці ювілейні дні на філармонійних сценах Європи, Львова та Чернівців насамперед мала б звучати прекрасна музика самого Кароля Мікулі та його знаменитого вчителя Фридерика Шопена. А ще у Варшаві, в Товаристві ім. Фридерика Шопена (Towarzystwo im. Fryderyka Chopina) була запланована презентація поважної і ґрунтовної монографії про нашого видатного чернівчанина, над якою вже кілька років працює кандидат наук, польський музикознавець пані Ева Славінська-Дагліг (Ewa Sławińska-Dahlig). В рамках стипендії Міністра культури і національної спадщини до ювілею польського композитора Фридерика Шопена було заплановано видати ґрунтовне дослідження про його улюбленого і найталановитішого учня, яким був Карл Мікулі. Пані Ева провела ретельні та наполегливі архівно-джерельні пошуки щодо одного із найталановитіших і улюблених учнів Фридерика Шопена і звісно, що приїжджала в Чернівці, аби відчути і зрозуміти те місце, де народився і провів свої дитячі та юнацькі роки Кароль.
 
Відвідувала нашу бібліотеку, тому ми чекали на презентацію цього видання і в Чернівцях, яке пані науковиця обіцяла привезти і презентувати в нашому місті. Звісно, під музику цих двох талановитих музикантів – знаменитого учителя Фридерика Шопена та його вдячного учня Кароля Мікулі.
 
Проте обставини внесли свої досить жорсткі корективи і нам залишається чекати більш сприятливого часу для таких приємних мистецьких зустрічей.
 
А наразі перегорнемо сторінки життя та творчості нашого знаменитого і талановитого чернівчанина, який не тільки ніколи не забував про місто свого народження, а все життя був активним і щедрим меценатом для збереження і розвитку тут музики та духовності.
 
 Кароль Мікулі народився у сім’ї вірменського купця Якоба фон Мікулі. В справах бізнесу він часто бував у подорожах по європейських країнах. І от саме під час однієї з них, в Німеччині, він познайомився із симпатичною панночкою із доволі забезпеченої родини Терезією Гуллманн (Гутманн), яка при тому мала добру музичну освіту. В Чернівцях вони одружилися і проживали в квартальчику поблизу римо-католицького костелу, очевидно на вулиці … (нині вулиця Бетховена). На той час, перша половина ХІХ століття, це був діловий центр міста. Тому родина поруч мала досить солідний бізнес навіть на сьогоднішній день – готель «Молдавія» (нині це будинок за адресою Головна, 14).
 
І як свідчить Актовий запис Державного архіву Чернівецької області, саме тут в забезпеченій родині Якоба фон Мікулі 22 жовтня 1821 року народився другий син – майбутній композитор Кароль Мікулі, який прославив родину своїм музичним талантом.
  
 
У сім’ї відразу помітили любов маленького Кароля до музики. Першим вчителем гри на фортепіано Кароля була його мати, яка і сама гарно грала. Захоплює те, наскільки батьки старалися заради освіти дітей. Особливо, якщо родина була досить забезпечена, а вони були дуже заможними. В біографії Кароля є дуже цікавий і при тому характерний факт, який багато що пояснює в музичній біографії Кароля Мікулі. В Чернівці із концертами прибув великий польський піаніст-віртуоз Франциск Кольберг (Franciszek Kolberg). Та й свої концерти він давав очевидно на сцені готелю «Молдавія». Хлопчик був настільки зачарований його грою, особливо творів композитора Фридерика Шопена, що наполегливо вимагав, аби знаменитий піаніст став для нього домашнім вчителем. Уже тепер мабуть важко сказати, якими аргументами користувалися батьки маленького обдарування, окрім немалих коштів, звичайно. Проте їм таки вдалося переконати цього музиканта стати домашнім вчителем їхнього талановитого хлопчика.
 
А загальну освіту він отримав в Чернівцях в єдиній і найбільш престижній на той час Чернівецькій першій цісарсько-королівській державній гімназії (нині школа №1 на вулиці Емінеску). По її закінченні Кароль вступив на медичний факультет Віденського університету. Проте в його житті сталася гірка втрата – померла  мама. Тепер важко сказати, чому він залишив медицину: чи то розчарувався у ній, бо лікарі не врятували його маму, чи то любов до музики перемогла. І в 1844 році подався до Парижу…та звісно, до свого кумира Фридерика Шопена. Мабуть в нього таки був справжній талант до музики, якщо знаменитий маестро погодився взяти його в учні, а він був аж надто прискіпливий в цьому. Тут Кароль навчався у нього насамперед фортепіанної гри, але попри те йому улюблений вчитель дозволяв бути присутнім і вести записи інших уроків та переписувати шопенівські твори з авторськими правками. Йому була дуже близька методологія викладання гри на фортепіано свого геніального вчителя, яку він сповідував, підтримував та втілював впродовж всього свого музичного і творчого життя. Він здійснив найцінніші редакторські примітки до повного видання творів Фридерика Шопена у 17 томах, яке здійснив в 1879 році лейпцизький видавець Ф.Кістнер. Вони настільки вартісні, що й до сьогодні користуються незаперечним авторитетом для всіх виконавців та дослідників творчості цього великого польського піаніста.
Окрім того, він ще навчався гармонії та контрапункту у Франсуа Анрі Ребера.
 
Та й саме оточення, музичне середовище, концерти – все це виховує добрі музичні смаки, надихає до творчості. Спілкувався також з Ріхардом Вагнером та іншими відомими музичними діячами, з якими зберіг добрі стосунки на багато років. Батько мав можливість забезпечити своєму обдарованому сину безбідне проживання і навчання в столиці Франції. Саме в богемних паризьких колах він познайомився з Ференцом Лістом, який тоді планував велике концертне турне по Європі. То ж стараннями Кароля сам великий маестро, з яким він дружив все життя, давав свої знамениті концерти в Чернівцях.
 
 
 
Про це детальніше можна дізнатися за посиланням
«Він тут був. Він тут грав...»
http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=125905
 
 
 
Він мабуть ще би довго перебував в цьому столичному богемному середовищі біля улюбленого вчителя. І хто зна, можливо так би і залишився у музичних столицях Європи. Але тут історичні події внесли свої корективи в його налагоджене життя. Почалися  революції 1848 – 1849 років, відомі під назвою «Весна народів» і він очевидно, на прохання батька, повернувся в Чернівці, де і провів наступні майже 10 років.
 
Ці роки для нього були дуже успішні та сприятливі для його творчої натури. Кароль взагалі завжди був дуже активний і працьовитий, що дивує до цих пір. Він продовжує опановувати техніку гри на фортепіано, наслідуючи методику Шопена. Набув широкої відомості своїми концертами в Австрії, Італії, Румунії, Росії, Франції . Одночасно давав концерти на сценах Відня, Парижа, Львова, Бухареста, Кракова, Кишинева, Ясс, Хотина та інших підмостках. В 1859 році мав успішні гастролі у Києві. А це не так просто мати успіх у столичних вибагливих цінителів високої музики.
 
При тому він багато подорожував Буковиною та Бессарабією, записував українські, румунські та молдовські народні пісні, танці та обряди. Ретельно вивчив і записав фольклор вірмен, українців, молдаван, румунів, поляків, циганські мелодії, які пізніше видав. Серед найбільш популярних «48 румунських національних арій» (1854) в обробці для фортепіано та «10 п’єс для фортепіано».
 
На запрошення Іраклія Порумбеску він кожного літа гостював в буковинському селищі Шепіт. Там композитор любив вивчати музичну спадщину: селяни грали йому на сопілці, співали, танцювали, а він усе записував, щоби згодом опрацювати і видати. У цей же період він почав шукати талановитих самородків, які пізніше виконували складні музичні твори.
 
На початку 1858 року від міської влади та керівництва Галицького музичного товариства він отримав запрошення зайняти посаду директора Галицького Музичного Товариства, тобто директора консерваторії у Львові. Проте на цій поважній і клопітній посаді керівника музичного Товариства йому довелося взяти на себе надзвичайно різноманітний додатковий обсяг організаційних справ. Одночасно диригував у концертах та виступав як піаніст, керував хором і оркестром, проводив репетиційну роботу. Разом з тим, присвятив себе педагогічній діяльності та приділяв вільний час композиції, створюючи духовну, вокальну та інструментальну музику. Сам Мікулі викладав гармонію, контрапункт та композицію. Тут вперше запровадив та вів клас фортепіано. Були складені навчальні програми, які розширювалися і охоплювали чимраз більше спеціальностей та предметів. До них поступово додавались фортепіано, орган, скрипка, альт, віолончель, контрабас, флейта, кларнет, валторна, сольний спів, хоровий спів, контрапункт, музична форма, теорія музики, гармонія.
Писав пісні на польські, французькі, вірменські, німецькі. румунські тексти, сонати для скрипки і фортепіано, ноктюрни концерти варіації мініатюри, мазурки, полонези, балади, етюди, вальси та інші музичні твори. Він є автором музики до драми знаного львівського письменника Юзефа Коженьовського «Монах, або Меса на посвяту катедри в Чернівцях».
 
Невтомна педагогічна діяльність Мікулі дала найбільші здобутки у сфері фортепіано. Проте гордістю кожного вчителя завжди були і залишаються його талановиті та вдячні учні. Цілу плеяду обдарованих талантів виховав професор Мікулі за тридцять років праці. Серед них такі знакові імена, як польський композитор, диригент Мечислав Солтис, український композитор Денис Січинський, польський композитор, диригент, педагог і музичний критик Станіслав Невядомський, піаніст, педагог Рудольф Шварц,   відомий піаніст-віртуоз Людвіґ Марек (його батько був органістом римо-католицької церкви в Чернівцях, в якій хрестили К.Мікулі), піаніст, педагог, керівник музичного товариства Владислав Вшелачинський, Ярослав Зелінський, Францішек Нойгаузер, Юліан Закржевський, Маурицій Розенталь, Зофія Козловська та багато ін. Учнем Мікулі був український композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя, визначний представник української музичної культури XX століття Василь Барвінський. Такі відомі прихильники і послідовники творчості Шопена як мама і син Аскіназі також завдячують своєму вчителеві Каролю Микулі.
 
У 1887 році, через постійні нападки опонентів та погіршення стану здоров’я, К.Мікулі залишає посаду директора консерваторії і відкриває власну музичну школу, яку очолював до кінця свого життя.
 
Творчі здобутки Кароля Мікулі
 
Мікулі і сам залишив досить значну композиторську спадщину, переважно у сфері камерної музики: різноманітні фортепіанні п’єси та обробки румунських народних пісень, сонати для скрипки з фортепіано, пісні на польські, французькі, німецькі та румунські тексти. Музикознавці відмічають, що його фортепіанні твори носять відбиток впливу Шопена, а частково Шумана, дуже мелодійні, чудово гармонізовані, бездоганні по формі та фактурі. Деякі з них увійшли у програми фортепіанних класів.
 
Він також є автором численних фортепіанних п’єс, творів для скрипки і кларнета, серенади для фортепіано і кларнета, скерцино для 3 скрипок, хорів, пісень, мазурок, полонезів, вальсів, обробок музичного фольклору різних народів. Музикант написав багато пісень на слова польських, французьких, німецьких і румунських поетів. Видав у Львові 1850-1854 років чотирма випусками "48 національних румунських арій" в обробці для фортепіано. Деякі його фортепіанні твори носять відбиток впливу Шопена, а частково Шумана, дуже мелодійні, чудово гармонізовані, бездоганні за формою та фактурою. Деякі з них увійшли до програм фортепіанних класів.
 
Починаючи із 40 років і до кінця життя він працював над фундаментальною теоретичною працею «Монографія про канон» (залишились у рукописі:„Канон" (Der Kanon) і „Контрапункт” (Das Kontrapunkt), в якій представлено багаторічне дослідження контрапункту на основі творів видатних композиторів, яка ще чекає на вихід у світ.
 
За такі значні заслуги на ниві музичного мистецтва він отримав високу нагороду кавалерський Хрест ордена Франца Йосифа від цісаря Франца Йосифа І, який назвав Кароля Мікулі найвизначнішим з тогочасних музикантів.
 
Кароль Мікулі, який до 35 років мешкав у Чернівцях, знаходив першу ліпшу можливість, аби повернутися в місто свого дитинства, юності та творчого зростання. І не просто повернутися, а він приклав чимало зусиль та власних коштів, аби розкрити талант в обдарованих дітей, створити музичні колективи і залишив дуже посутню духовну спадщину в нашому місті.
 
Звісно, що найчастіше він приїздить сюди з концертами, організовує конкурси на звання кращого буковинського композитора, допомагає чернівецьким шанувальникам музики у створенні міського оркестру, хору, частенько сам керує цими мистецькими колективами. Якщо врахувати, що то були хоч і обдаровані, проте без фахової підготовки музиканти, то можна тільки подивуватись педагогічному таланту К.Мікулі. Адже під його керівництвом виконувались такі речі, як симфонії Гайдна, Бетховена, хори з ораторії «Пори року», «Фіделіо» цих композиторів, ораторія «Дитинство Христа» Берліоза. Концерти класичної музики проходили на високому професійному рівні і користувались беззаперечним успіхом в чернівецької публіки, про що писала місцева преса.
 
В 1859 році в Чернівцях було створено «Товариство співаків», яким керував брат Кароля – Якоб Мікулі. Зрозуміло, що він був самим активним і невтомним порадником і сподвижником в такій важливій справі. І вже в січні 1860 року їхні зусилля увінчалися концертом в готелі «Молдавія».
 
Коли в Чернівцях було створене «Товариство плекання музики на Буковині», то зрозуміло що він заслужено став почесним його членом, а в новому приміщенні його ім’я викарбуване поруч з іменами знаменитих композиторів Гайдна, Шопена, Шумана…Адже майже піввіку мистецьке життя Чернівців, яке було пов’язане із серйозною професійною музикою, крутилося в орбіті Карла Мікулі, натхненником і активним учасником якого він був.
 
У Чернівцях його любили і шанували, кожен його приїзд був утіхою для місцевих любителі Музики і Слова …До його помешкання одразу приходили А.Гржімалі, С.Воробкевич, брати Гормузакі, Іраклій Порумбеску та інші відомі митці і їм було про що поспілкуватися.
 
Меценатська діяльність Кароля Мікулі в рідному місті
 
 
Перша бібліотека Буковини (тепер – Наукова бібліотека Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича) була створена на кошти меценатів, серед них був і Карл фон Мікулі, який передав у фонд будівництва бібліотеки всю виручку (1030 флоринів) від своїх зимових концертів 1850-1851 рр.
 
Меценатом композитор проявив себе ще й тоді, коли заснував Фонд стипендій для бідних гімназистів. Кароль відразу пожертвував Фонду тисячу флоринів, а потім ще й перераховував кошти зі своїх концертів. 1889 за значні заслуги за розвиток музичної культури Кароля Мікулі нагородили Кавалерським хрестом Ордена Франца Йосифа. Вручаючи почесну нагороду, імператор назвав Кароля «найбільшим з тодішніх музикантів».
 
Завдяки пожертвам Кароля у Чернівцях з’явилася перша публічна бібліотека, виплачували стипендію талановитим гімназистам. Також по всій Буковині Кароль вишукував обдарованих піаністів-аматорів, які згодом грали легендарні симфонії. Завдячуємо Каролю і тим, що у Чернівцях два дні поспіль виступав легендарний Ференц Ліст.
 
Під час свої візитів в Чернівці Мікулі насамперед відвідував святі могили своїх батьків, які поховані на Руському цвинтарі в «Історико-культурному заповіднику "Кладовище по вулиці Зеленій» зовсім поруч справа від головного входу.
 
Але в нашому місті ще проживали його два брати і дві сестрички, також рідня Мікулі. Які завжди з радістю чекали свого іменитого родича.
 
Відійшов у вічність Кароль Мікулі 21 травня 1897 року у Львові, де і знайшов вічний спочинок на подвір’ї вірменської церкви, де збереглася меморіальна настінна плита зі скульптурним барельєфом портрета композитора та епітафією (скульптор Ципріан Годебський). Уже в наш час прах перепоховали на Личаківському цвинтарі міста Львова.
 
Пошанування пам’яті Кароля Мікулі в Чернівцях
 
Ім’я цього талановитого чернівчанина було поціноване ще в австрійський час і в затишному районі Чернівців поблизу центрального парку іменем Карла Мікулі була названа вулиця, яка знаходилась в нинішньому районі Федьковича -Щербанюка-Коперника – тобто в «Кварталі вілл», але її сьогодні не існує. Центральний парк міста також носив ім'я Мікулі.
 
Стараннями небайдужих музикознавців пару років тому це славне ім’я повернулося у Чернівці. І що прикметно, ця невеличка атмосферна вуличка знаходиться в давньому районі міста, в якому проживала його родина, в якому народився Мікулі і якраз одним кінцем виходить на готель «Молдавія».
 
Непересічну творчу особистість Кароля Мікулі відкрив чернівчанам дослідник музичного життя нашого міста журналіст і головний редактор «Радянської Буковини» Кузьма Демочко. Архівні матеріали про родину Мікулі зібрані Олександром Добржанським, Наталею Масіян та Марією Никирсою під однією палітуркою й назвою «Нації та народності Буковини у фондах Державного архіву Чернівецької області». Творчу спадщину композитора широкій аудиторії натхненно і професійно повертав доцент кафедри музики ЧНУ ім. Ю. Федьковича, дослідник і видавець популяризатор його праць – Олександр Залуцький. Сьогодні його справу в збереженні музичної спадщини продовжує науковиця, кандидат педагогічних наук, доцент, викладач кафедри музики ЧНУ університету ім. Ю. Федьковича Ярина Вишпінська.
 
Цією публікацією та відео презентацією ми кладемо свій скромний букет на пошанування пам’яті цього достойного чернівчанина – Кароля Мікулі в його поважний ювілей.

 
 
Приносимо слова вдячності мистецтвознавці Тетяні Дугаєвій за надані нові дослідження родини Мікулі та фільм про нього.
 
Директору «Історико-культурного заповідника "Кладовище по вулиці Зеленій» Анжелі Ніколаєвій, яка знайшла і надіслала фото могили батьків Кароля Мікулі.
 
Підготувала Леся Щербанюк