Нові надходження: дарунки від Мирослава Лазарука

Цими днями Чернівці святкують 30 річницю видання “Буковинського журналу”. Усі тридцять років існування цього явища в українській культурі головним редактором та ідейним натхненником був і залишається Мирослав Лазарук. Пан Мирослав є також добрим товаришем Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського, він глибоко шанує пам’ять про нашого патрона - Анатолія Миколайовича…
 
Сьогодні ми поділимося з Вами кількома дуже різними і надзвичайно цікавими видання, якими поповнив наші фонди М. Лазарук. 
 
 
Спочатку хочемо презентувати повість-спогад про Ігоря Римарука.
 
 
Мирослав Лазарук. Забуті письмена Повість-спогад. - Львів: Растр-7, 2018. - 190 с.
 
Нашому поколінню дуже важливо знати своїх героїв, одним з них був Ігор Римарук, тому спогади близького друга і спроба осмислення його творчости на основі цікавих фактів біографії. 
 
 
Він був одним із небагатьох українських поетів, про якого можна було сказати "поет від Бога". Але так само можна сказати, що вся його творчість була своєрідною дорогою до Бога, дорогою складною й подекуди просто нестерпною. Улюблені Божі сини завжди мають непрості взаємини з Отцем. Поезія для Римарука була постійним "витіканням душі", яку треба було віддати без залишку — це був його життєвий борг.
 
Однак, за всієї густоти й насиченості Ігоревої поезії, вона була максимально доступною та прозорою, як сповідь. Важко знайти більш християнського поета в сучасній українській поезії. Кожен поет — носій бодай маленького шматочка істини. А в Римарука ця істина була особливо гіркою та болісною.
 
Народився поет 4 липня 1958 року в селі М'якоти на Хмельниччині.  
 
 
В 1978 році починає друкувати свої твори в журналах "Дніпро", "Жовтень", в "Літературній Україні". Після закінчення університету працює в редакції газети "Вісті з України", пізніше — редактор видавництва "Молодь", зав. відділом поезії видавництва "Дніпро".
 
В 1984 році виходить перша збірка поета "Висока вода". 
 
Був нагороджений багатьма преміями за свої поетичні збірки. Також був головним редактором журналу "Сучасність". Жив і працював в Києві. Загинув 3 жовтня 2008 року у м. Львові (помер через кілька днів після того, як його збила машина).
 
Знаєте, коли дізнаєшся, що митець є твоїм земляком, починаєш якось підсвідомо його наділяти привілеями. Не знаю, чи добре це, чи погано, але тепер я виділяю Ігоря Римарука поміж іншими українськими поетами. Він - земляк, він особливий. Тепер своєю особистою місією вважаю дослідження його творчости і перш за все - глибоке прочитання та перепрочитання його творів. 
 
Книга Мирослава Ярославовича стала ще одним сильним поштовхом до мого особистого захоплення Римаруком. 
 
Василь Шкляр згадував, що якийсь чоловік колись  спитав у нього, чи не є Римарук священником, а коли Шкляр повідомив, що його друг - поет, той чоловік сказав: “А, це одне і те саме”. 
 
Нескінченна побожність, чи точніше хресний хід Римарука не залишають читачів байдужими, його поезія - медитативна, молитовна, я б сказала. 
 
Мирославу Ярославовичу безсумнівно вдалося сконденсувати під цією палітуркою цікаві та захоплюючі факти з життя Ігоря Римарука. Але не тільки про позитивне пише редактор “Буковинського журналу”, він згадує також ті нескінченні та болісні випробування, що випали на долю І. Римарука. І найголовніше, як на мене, - заохочує молодь знайомитися з творчістю цього непересічного митця.
 
До речі, оформлював це видання Прокіп Колісник, про якого ми Вам незабаром розповімо.
 
Наступна книга, яку хочемо презентувати  - поетична збірка “Покуття”.
 
 
Лазарук М. Покуття: вірші і поеми / Мирослав Лазарук. - Чернівці : Друк Арт, 2016. - 200 с.
 
Ця книга є логічним продовженням попередніх поетичних книг автора. Читачі, які з Мирославом Лазаруком давно, бачать у цих рядках еволюцію. Перед нами з’являється ліричний герой нового типу - герой нашого часу. Він усвідомлює своє призначення і приймає виклики цифрової ери, повністю поглинає реалії ХХІ століття. Це сформована людина з чіткою громадянською та громадською позицією, він той, за ким піде натовп. 
 
Наративний компонент проглядається в деяких поезіях автора, перед нами розгортають незвичні світи - красиві, багаті і щасливі з одного боку і нужденні та стражденні - іншого. Автор описує не тільки власні враження від навколишнього світу, а описовим шляхом знайомить читачів зі своїм світом (чи світами?) 
 
Безперечно, образ природи та краси рідної землі проглядається у текстах Мирослава Ярославовича, бо як можна на Буковині і не оспівувати її красу?
 
А ще поет філософствує у своїх текстах, з висоти життєвого досвіду він це, звичайно, може робити.
 
 
“...та зупинитися не можеш,
Зупинка - нас уже нема,
Чекає сотворіння Боже ж,
Але очікує дарма,
Бо завтра вдосвіта над світом
Засвітить несповидний день…”
 
 
Окрім того, що Мирослав Лазарук пише власні твори, він є редактором відомого “Буковинського журналу” і входить до редакційної колегії Буковинського культурного фонду. Завдяки цій програмі світ побачила збірка “Блакитні марення” Петра Свенцицького.
 
 
Свенцицький П. Блакитні марення / Петро Свенцицький. - Чернівці: Друк Арт, 2017. 156 с.
 
 
Поет, який був недооцінений за життя. Його поетична збірка вийшла у 2006 році, вже після смерті поета. Щоб реабілітувати Петра Свенцицького і повернути його на літературну мапу України, у 2017 році на Буковині вийшла ця збірка… П. Свенцицький жив на Донеччині і писав про реалії тієї землі. Мені здається, те, що збірка “Блакитні марення” вийшла на Буковині не просто випадковість. Це знак, свідчення того, що Україна таки об’єднується, а культури вузи міцнішають завдяки співпраці далеких і полярно різних областей.
 
Збірка невелика, до неї увійшли вибрані поезії з творчої спадщини Свенцицького. 
 
Перед читачем розгортаються і ранні інтимні поезії, в них - смуток за втраченим кохання, настрої декадансу та філософські переживання. Автор також змальовує прекрасну природу і міську агломерацію. Навколо митця в шаленому танці кружляють обличчя: близьких і не дуже людей, а він намагається побачити щось своє, щось дуже рідне. Можливо, це обличчя людини, а може - країни? На жаль, ми ніколи більше не почуємо Петра Свенцицького, але спадщина, яку він нам залишив мусить бути поцінована українцями. Він не регіональний поет, хоча писав про реалії Донбасу, передчуваючи вибух невимовного горя, яке зараз лютує на цих землях. Попри песимістичний настрій, його поезії не про смерть, а про спроби вижити і найголовніше - врятувати свою землю.
 
 
“А ви не ждіть. Не буде чуда,
То відгук бійки, не боїв.
Бо я продав, новий Іуда,
Блакитні марення свої”
 
 
Ми щиро сподіваємося, що Петро Свенцицький стане відомим автором на українських землях, а читачі поцінують великий талант бодай після його смерти.
 
Мирослав Лазарук, окрім поетичних та прозових творів для дорослих, пише для дітей. Очевидно, через велику любов до своїх онуків він став на цю нелегку мистецьку стежину. 
 
У фондах Муніципальної бібліотеки є такі дитячі книги Мирослава Лазарука
 
Лазарук Мирослав Хрущограй: вірші для дошкільнят і дітей молодшого та середнього шкільного віку / Мирослав Лазарук. - Чернівці: Друк Арт, 2020. - 68 с.
 
 
 
Лазарук Мирослав Абетка для Євдокійки: вірші для дітей / Мирослав Лазарук. - Чернівці: Друк Арт, 2016. - 48 с.
 
Олена Лисенко