Проект «Книга, яка надихнула Кіно» О.Кобилянська "Valse mеlancolique"
«У своїх творах Кобилянська зачеплює найрізноманітніші теми. Найбільш відмічений нею тип інтелігентної жінки, яка бореться за свою індивідуальність проти нівелюючого і засмоктуючого оточення австрійської буржуазії, що потопає в безнадійному філістерстві.»
Леся Українка
Уже, щоправда, любов - великий чоловік, але й музика – не менший!
Цитата з «Valse mélancolique»
КНИГА
Фрагмент «Valse mеlancolique» («Меланхолійний вальс») належить до кращих творів Ольги Юліанівни Кобилянської. Твір є даниною епохи модернізму. Це історія життя трьох жінок, які думками та світовідчуттям не вписувалися у формат пересічних жінок того часу.
Ольга Кобилянська віддзеркалила свою різногранну душу в трьох різних жіночих образах. Три відмінні індивідуальності розкриваються перед читачем.
Провідною темою новели є важливість ролі мистецтва та його вплив на людину, на її життя та світовідчуття; важливість захисту жінками власної гідності та права самостійно обирати майбутнє, необхідність повноцінної реалізації жінкою своїх духовних потреб, поваги суспільства до жінки як до особистості.
матеріальна незабезпеченість, власницький лад, що ставить людей і їх талант
в залежність від грошового мішка.
Новелу О. Кобилянської «Valse mеlancolique» було опубліковано в 1898 р. у «Літературно-науковому віснику» т. 1, кн. 1., проте її німецькомовний варіант було написано чотирма роками раніше.
Літературно-науковий вісник - це перший всеукраїнський літературно-науковий і громадсько-політичний часопис, що виходив з 1898 року по 1932 рік. Заснований за ініціативою Михайла Грушевського в 1989 році. Видавався часопис Науковим товариством імені Тараса Шевченка.
Вістник відроджено в 2019 році за ініціативи Одеського регіонального відділення «Української Академії Наук», академіка Мальцева Олега Вікторовича та заслуженого журналіста України Каневського Кіма Борисовича.
Літературно-науковий вістник . - Львів : Наукове товариство імені Шевченка. № 1 / відп. ред. М. С. Грушевський, члени ред. ком. О. М. Борковський, О. С. Маковей, І. Я. Франко. – Львів: НТШ. – 1898. – 384, 202 c.
За первісним німецьким автографом уперше надруковано 1904 р. в українському інформаційному двотижневику німецькою мовою, який виходив у Відні в 1903-1905 роках - «Ruthenische Revue», № 6—12. (с.141-142,160-165,184-187,205-211,235-237,252-258,282-286
З повним варіантом «Ruthenische Revue» можете познайомитись за посиланням:
Безпосереднім поштовхом до написання новели стали непрості особисті стосунки письменниці з Осипом Маковеєм, нещасливе кохання до нього. Ольга Кобилянська порівнювала своє власне життя з життям героїні твору Софії Дорошенко.
«Познайомившись у 18-19 року життя з донькою повітового лікаря Д. Окуневського, Софією…, я мов відродилась.»
Про себе саму. Автобіографія в листах. Чернівці, 2-ІІ. 1922р.
В листі до Маковея від 17 лютого 1898 року письменниця вказувала:
«Прочитали-сьте “Valse mеlancolique” і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого».
Цілком можливо, що чоловік відчував докори сумління за її розбите кохання, адже першим твором, який він підготував до друку на посаді редактора «Літературно-наукового вісника», була саме новела «Valse mеlancolique».
У новелі «Valse mélancolique» (1897), зауважував Маковей, «жіночі типи, які досі займали увагу авторки, скристалізувалися в три жінки; одна з них простодушна доматорка, до котрої належить щастя; друга - сентиментальна, зломана істота, котра гине; і третя - дика, відважна натура, що не дбає про світ так, як гуцулка». Отже, героїнями твору є, на думку Маковея, три жіночі натури - «простодушна», «сентиментальна» і «відважна».
Насправді авторку цікавить у тексті не так аналіз різних натур, як типи взаємин між ними. Кобилянська змальовує «вибране» середовище - жіноче «тріо». Колізії і характери в цій новелі мають свій особливий контекст, що має стосунок до жіночого духовного роману.
Сучасна дослідниця ТамараГундорова позиціонує цей твір лише як «жіночий духовний роман».
Ольга Кобилянська витворила власний світ образів, реалій, послуговуючись передовсім життєвим досвідом, в одній із автобіографій письменниця зазначала: «Так майже кожний нарис має щось із справдішнього життя в собі. Не менше — і більші оповідання. Мої особисті переживання відігравали немалу роль в моїх писаннях».
Цілком зрозуміло, що світи героїнь О.Кобилянської – це частково світи самої авторки.
Образ «артистки» - очевидно, збірний, хоч він найбільше подібний до товаришки її дівочих літ Софії Окуневської («вона студіювала в Швайцарії, а крім того, побувала й подорожувала в Італії, бувала у Львові, у Відні»), пізніше згадувала письменниця.
«В той час я познайомилась і зі своячкою Софії Окуневської, а то з письменницею Нат. Кобринською…»
Про себе саму. Автобіографія в листах. Чернівці, 2-ІІ. 1922р.
Ольга Кобилянська не могла сказати, звідки в неї з’явилась думка змалювати постать дівчини, до нестями закоханої в музику. Це було якесь несвідоме відчуття, що ніщо з такою силою не може передати нез’ясованої туги та мрій людини, як музика. Кобилянська почувалась би насправді щасливою, якби стала піаністкою; слова завжди залишали в неї невтишну спрагу, наче алкоголь в п’яниці розбуджує потребу пити знову і знову.
Ольгу та її героїню Софію поєднує не лише трагічне, нерозділене кохання, але й надзвичайна любов до музики. У сім’ї Ольги Кобилянської дуже любили музику, тому вже у вісім років письменниця, займаючись лише два місяці, змогла освоїти фортепіано й грати мелодії на слух. Письменниця була обдарована музично.
Серед музичних інструментів, якими вона володіла, можна виокремити фортепіано, дримбу та цитру. Улюбленим композитором Ольги був Фредерік Шопен. Також вона захоплювалася творчістю Моцарта, Мендельсона, Бетховена та інших. Музика мала важливу роль у подальшому творчому розвитку молодої письменниці.
Василь Сімович, згадуючи «Valse melancolique», який зачепив до живого його душу, порушує важливу для літературознавства того часу проблему синтезу мистецтв. «Непереможне» враження на нього справило майстерне наслідування музики словами, тонкий аналіз душі піаністки, мистецька атмосфера дійових осіб новели, характери дівчат. Перечитуючи новелу кілька разів, В. Сімович навіть уявив собі, як мав би бути скомпонований на музику той чудовий «Valse melanholigue».
Меланхолійний вальс, уперше надрукований вже у 1898 році, став дуже популярним іще в 90-ті роки XIX ст. Деякі львівські літератори вважали шедевром Кобилянської — «Меланхолійний вальс».
«Музичність» новели привабила свого часу видатного українського композитора Станіслава Людкевича, який ще в 1917 році почав компонувати музику на мотив цієї химерної новели та завершив тільки після війни.
Після війни, коли композиція була закінчена, одного разу виникла запальна дискусія, в якій мірі ця своєрідна фантазія Кобилянської автобіографічна. Ніхто з галицьких письменників після Франка не знаходив так багато сюжетів для все нових творів, як буковинська письменниця. її життя було небагате на події; мало хто з її друзів і знайомих зумів би відповісти, на питання, звідки вона позичає прототипи для героїв своїх творів.
(P.s. тисніть play і читайте статтю в музичній атмосфері)
За її власним розумінням, мрії не повинні підкорятись дійсності, бо дійсність була для неї тотожна з буденщиною, а мрія — з найвищим ідеалом. Їй захотілось написати дещо в такому самому стилі, і вона не думала про те, чи в неї знайдеться відповідний матеріал для новели та оповідання. Підзаголовок, який вона, поклала після того, як закінчила свій «Вальс», говорив про те, що це тільки спроба,— «фрагмент».
Безсумнівно, «Valse mеlancolique» – один з тих її творів, які, запевняла, писалися «без “планів” і без тенденцій».
Про автобіографічність, а отже, й оригінальність «Valse mеlancolique» свідчить і те, що не один сучасний дослідник знайшов трьох прототипів його героїнь не серед подруг Кобилянської, а в її ж душі.
В неї були подруги, з якими вона спільно будувала плани і критикувала міщанське життя свого середовища. Вони марили про безмежне кохання і надзвичайне подружжя, одначе коли ті приклади, які бачили довкола себе, прирівнювали з прочитаними романами, то все частіше присягались одна одній, що житимуть тільки у спільній дружбі — неодружені.
Вряди-годи то в одної, то другої прокидалась туга за домашнім захистом, потреба зогріти когось теплом свого серця і піклуватись, наче мати своєю дитиною. їм здавалось, що немає причини протиставляти таку самозрозумілу жіночу тягу гордості, яка наказувала їм боротись за свою свободу і за улюблену працю. Радощі чергувались у них із хвилинами тужливих сірих вечорів, коли меланхолійна задума накладала на все заспокійливий серпанок. Меланхолія була в моді у той час — з літератури вона перейшла у щоденне життя.
У літературній критиці були неоднозначні судження щодо розуміння ідейно-художнього змісту новели О. Кобилянської «Valse melancolique».
Письменник ОсипМаковей сприйняв твір як позитивістський портрет трьох жінок — «простодушної», «зламаної» і «відважної». У радянські часи акцент робився на прагненні жінок - інтелігенток стати на шлях духовного розвитку, що на рубежі віків було недопустимим явищем. Він звернув увагу на внутрішню подібність між собою жіночих образів, створених О. Кобилянською і вважав, що «всюди видко одну і ту саму модель авторки, тільки раз у таких відносинах, другий раз в інших; раз у них інстинкти придавлені, другий раз проривають греблі».
Значно категоричніше висловився СергійЄфремов: «…Кобилянська постійно повторює себе ледь не в кожному творі, не додаючи майже ні одної нової рисочки, ні одного свіжого мазка до написаного раніше».
В листі, до болгарського письменника ПеткоТодорова, Кобилянська писала: «Valse mеlancolique» — das ist meine lieblings Arbeit». П. Тодоров дуже високо оцінив «Valse mеlancolique», але закинув Кобилянській, що її героїні позбавлені національної своєрідності: «Чи Ваша музикантка, художниця і учителька відрізняється від німкені, італійки або скандинавки. Звичайно, де доводиться малювати тип інтелігента, так би мовити, «духовного аристократа», доводиться стати більш чи менш на інтернаціональну ногу, оскільки і сам інтелігент інтернаціональний в своїй «манері жити». Такі типи, напр., Ібсена. Але все ж мені здається, що Ви повинні бути більше національною і для того, що по малоруській культурі вже топчуться і поляки, і росіяни, і німці...».
Лист П. Тодорова мав певний вплив на письменницю. До того вона обурювалася, що в «Літературно-науковому віснику» ім’я її художниці змінили з Анюти на Ганнусю і побачила в цьому рецидив народницько-попівської літератури.
Вона не приховувала свого розчарування і писала в листі до редакції, що «ім'я Ганнуся відповідає до файної покоївки, до наївної молоденької попадяночки або до якої-небудь ідеальної селяночки, але не до артистки модного стилю! Взагалі воно противне своїм звуком до цілого настрою праці...». Очевидно, Кобилянська стилізувала цей характер під російський (чи східноукраїнський) емансипований жіночий тип. Саме з Росії їхали курсистки вчитися до Цюріха і Женеви, і часто саме вони ставали прототипами емансипованих героїнь Г. Ібсена чи Г. Гавптмана.
Ім’я Анюта було також і в російському перекладі новели, надрукованої за допомогою Лесі Українки в петербурзькому журналі «Жизнь».
Після листа Тодорова вона більше не змінює імені Ганнусі і залишає його у всіх наступних виданнях. Не погодившись до кінця з думкою Тодорова, Кобилянська взяла з його зауваження раціональне зерно, про що й писала в листі від 21 вересня 1901 року: «Мило мені було дізнатися, що прочитали-сте мій «Valse mеlancolique». Я згоджуюсь з тим, що Ви мені писали, іменно, щоб «сохранить» малоруську душу, але я все думаю, що інтелігентний чоловік — будь він мало-великорос, німець або поляк все більше-менше однаково відчувати буде. Тип музикантки і «Марти» — се цілковито малоруські. Але я згоджуюся з Вашими поглядами. Найліпшим доказом буде Вам моя повість з народного нашого життя — котру саме нині відослала до друку».
Коли в місті Софія вийшов переклад «Valse mеlancolique» болгарською мовою, Тодоров писав з приводу цього твору Кобилянської: «Яка м’яка, жіноча поезія, як добре схоплені ці типи і особливо полька і ще — ця реалістична cимвoлiкa».
Цікавий відгук про «Valse mеlancolique» наводить Кобилянська в листі до МихайлаПавлика: «Один київський літерат, п. Старицький пише дословно о ній таке: «Сей вальс то чудова річ; просто – перла».
Відділ рукопису Інституту літератури (ІЛ) ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР №284,
лист до М. Павлика від 24 лютого 1898.
“Коли читаєш Кобилянську, не раз спиняєшся на думках і мотивах, що викликають ті чи інші асоціації й аналогії з мотивами великих світових письменників, які писали приблизно в ту саму добу, що й вона. Здається, в цьому можна бачити не стільки впливи й запозичення (хоч і вони були), скільки свідчення того, що письменниця була на рівні світової думки й літератури і билася над тими самими проблемами, що й усі передові письменники, розв’язуючи їх по-своєму і додаючи ще питання, породжені суто українською дійсністю (в її “буковинській” відміні) та власним суб’єктивним творчим світом”.
Український літературознавець та критик Іван Дзюба
Свого часу літературні критики (Єфремов, Євшан, Грушевський) не раз закидали Кобилянській, що її героїні —- вибрані особи, які нібито зневажливо ставляться до маси людей, погордливо називаючи її натовпом. В зв’язку з цим вони пов’язували героїнь Кобилянської з ніцшеанськими типами, навіть розглядали їх як живі ілюстрації до тверджень Ніцше.
Творчість Кобилянської позначена постійним прагненням до високої естетичності людських відносин. Письменницю боляче вражала грубість у поведінці між чоловіками і жінками, байдужість людей до найтонших і найніжніших почуттів, на які здатне вразливе дівоче серце. Проживаючи серед міщанського середовища, дріб’язкового і вульгарного, Кобилянська єдину втіху бачила в літературній праці та в красі навколишньої гірської природи.
Кобилянська наділила своїх героїнь жіночою чарівністю героїнь Тургенєва, їх рішучістю в житті. Відповідно до буковинських обставин і нового часу, вони багато в чому пішли далі від його героїнь. Здебільшого це багато обдаровані люди, наділені тонкою музичною душею, чутливі до найтонших почувань. Незважаючи на спільність життєвих прагнень, а часто й подібні умови, в яких діють героїні Кобилянської, все це — неповторні характери. У кожної з героїнь Кобилянської своя вдача, свій погляд на життя, кожна з них по-своєму приваблива. Всіх їх об’єднує прагнення прожити своє життя корисно і красиво. Але суспільство того часу здебільшого руйнує їхні світлі мрії. Проте вони не здаються, борються, і якщо ця боротьба виявляється нерівною, — гинуть такими ж нескореними й гордими за себе і свій світ почуттів, якими й увійшли в цю боротьбу. І тоді між ними зникає різниця в вихованні і походженні.
Трагічна кінцівка новели мала висловити глибокий жаль до світу за те, що іноді найкращі позиви і великі таланти не мають можливості виявити себе повністю і передчасно пропадають. З цим письменниця пов’язувала ще й думку про великі прагнення, які, наче протяги, проймають нас на порозі нашого життя. Ми вкладаємо так багато енергії, щоб витримати їх натиск, що вони виснажують нас до краю і стають причиною нашої загибелі. Іноді такі зусилля передають те, що найцінніше в людині, але ні її вчинки, ні твори не залишають по собі такого сліду, що давав би уявлення про їх духовні якості.
Всіх героїв Кобилянської об’єднує потреба людського щастя — в вільній праці, в коханні вільного з вільною, в досягненні мети, яку ставить перед собою кожна талановита людина.
Коли ми сьогодні замислюємось над деякими секретами творчості Кобилянської, то ми мимохіть зв’язуємо образ героїні її меланхолійної новели з внутрішніми душевними пошуками письменниці, позбавленої можливості здобути вищу освіту. Її творча уява була сильніша, ніж усі труднощі її письменської майстерності. Найвищими залишались для неї завжди твори, в яких бринів приглушено мотив недоспіваної пісні.
З творчістю Ольги Юліанівни Кобилянської можете познайомитись в нашій книгозбірні.
КІНО
За мотивами новели «Valse melancolique» Борис Савченко 1990 року зняв однойменний фільм (пряму екранізацію).
Чернівецька натура покликала до нашого міста Бориса Савченка, який ставив картину «Меланхолійний вальс» за мотивами оповідання Ольги Кобилянської. Тут ми можемо впізнати: Чернівецький обласний музичний драматичний театр, Турецьку площу, вул. Шевенка, вул. Бахмацьку, Резиденцію митрополитів. В «Муніципальній віллі» знімалися епізоди цілком локальні, але в них відчувалося досить неординарне прочитання твору «гірської орлиці»: камера схоплювала дію дещо уповільнену, без прямих зіткнень, трохи абстраговану, але внутрішньо напружену. До речі, прем’єра фільму відбулася у Чернівцях, і репрезентував його сам режисер-постановник.
А щоб побачити на власні очі вулиці, якими чернівецькими вуличками прогулювалися Софія, Гануся та Марта пропонуємо вам самим їх віднайти.
А ще гості та жителі нашого міста можуть повністю пройнятись атмосферою і життям, яким жила Ольга Кобилянська, відвідавши давніх друзів нашої книгозбірні – Чернівецький літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської.
Музей розташований у невеликому одноповерховому особняку, у першій власній оселі видатної української письменниці Ольги Кобилянської на вулиці вулиці Софії Окуневської, 5. Експозиція висвітлює життя і творчість письменниці, її громадську діяльність, літературні зв’язки.
Дві кімнати у будинку — меморіальні. Це робочий кабінет і спальня, де представлені меблі і особисті речі письменниці. Тут відчувається дух часу Ольги Кобилянської.
А в цьому році, погожого осіннього дня, творчість Ольги Кобилянської, магія її особистості зібрала на подвір’ї чернівецької оселі письменниці (нині її музею) гарне товариство на анонсований раніше журфікс, тобто прийом гостей та ще й у визначений день.
Справжньою родзинкою, звісно, став перфоманс «Valse melancolique» за оповіданням О. Кобилянської. В героїнь «Меланхолійного вальсу» перевтілилися креативні й сміливі дівчата ХХІ століття – Аполлінарія Маковська (Софія), Ельза Козачок (Ганнуся) та Люба Копоть (Марта). Вони представили фрагменти твору, своє бачення трьох життів-доль дівчат ХІХ століття, знайшли суголосне своїм душам, тому й зворушили їхні щирі емоції, хвилювання.
Також пропонуємо переглянути
Фото і відео з відкритих інтернет-джерел та фотоархіву Чернівецького літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської.
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
.jpg)
1.jpg)
.jpg)
.jpg)
В листі, до болгарського письменника Петко Тодорова, Кобилянська писала: «Valse mеlancolique» — das ist meine lieblings Arbeit». П. Тодоров дуже високо оцінив «Valse mеlancolique», але закинув Кобилянській, що її героїні позбавлені національної своєрідності: «Чи Ваша музикантка, художниця і учителька відрізняється від німкені, італійки або скандинавки. Звичайно, де доводиться малювати тип інтелігента, так би мовити, «духовного аристократа», доводиться стати більш чи менш на інтернаціональну ногу, оскільки і сам інтелігент інтернаціональний в своїй «манері жити». Такі типи, напр., Ібсена. Але все ж мені здається, що Ви повинні бути більше національною і для того, що по малоруській культурі вже топчуться і поляки, і росіяни, і німці...». 
(1).jpg)
.jpg)
.jpg)
Кінокомпанія:
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
