Я - українець. Я - українка. Ми - українці. Майстри слова про найдорожче: рідний народ та українську мову : наук.-попул. вид. Вип. 1 / уклад. : О.В.Меленчук, Б.І. Мельничук. Чернівці: Чернівец. нац. ун-т ім. Ю.Федьковича, 2021. 256 с.
Важливо відчувати свою приналежність до рідного народу. Людина - соціальна істота і лише в соціумі вона може продуктивно функціонувати. Неможливо називатися патріотом і не знати своєї мови, історії та традицій. Саме тому і була видана ця книга: тут сконденсована творчість найбільш значущих для української літератури імен.
У час війни, зазіхання Росії не лише на територію нашої держави, а й на історію, культуру, приниження і намагання зробити меншовартісною нашу мову з’явився перший номер цього видання. Він лунає як гордий гімн, маніфест українськости у хижих умовах ворожнечі.
Автори намагалися продемонструвати давню тяглість української літературної традиції, тому видання починається з Галицько-Волинського літопису. Це вкотре підтверджує аксіому, за якою українська мова дуже давня, набагато старша, ніж російська (на приклад).
Окрім літопису, цей період нашої літератури був багатий на поетів та мислителів: Касіян Сакович, Антоній Радивиловський, Лазар Баранович, Іван Мазепа…
Пропонуємо пригадати “Думу” славного гетьмана, борця за справедливість, нашого національного героя - Івана Мазепи.
…Озметеся всі за руки —
Не допустіть гіркой муки
Матці своїй більш терпіти,
Нуте врагів, нуте бити.
Самопали набивайте!
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте
І вольностей бороніте,
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблю маєм права.
“Дума” Івана Мазепи звучить дуже актуальною і зараз, адже гетьман закликає українців об’єднатися проти ворогів, відкрити очі на своє становище, прокинутися нарешті і почати діяти разом!
Окремо хочеться згадати Григорія Сковороду - одного з найвизначніших поетів і мислителів усіх віків. Феномен Сковороди досі залишається невідомим багатьом українцям, його вважають далеким і застарілим. Насправді, це не так. Григорій Савич заслуговує на найвище поцінування, лавровий вінок і головне - пам’ять.
Любити і компліментарно озиватися про цю людину може багато людей, але читають і знають його творчість одиниці. Такий вид історичної пам’яті фейковий, його потрібно змінювати і тоді перед читачами відкриється панорама життя в Україні минулих століть.
Рекомендуємо прочитати уривок з притчі Григорія Савича “Убогий жайворонок” і його поетичні твори.
Зачинателем нової української мови і літератури традиційно називають Івана Котляревського. Це людина, творами якої завжди зачитувалися і старі, і малі. У цьому виданні представленні уривки з поеми “Енеїда”, драм “Наталка Полтавка” та “Москаль-чарівник” (москаль у значенні солдат війська). Усі ми пам’ятаємо з шкільних років яскраві образи і народні типи, майстерно змальовані Іваном Котляревським.
В контексті розмови про батька нової української літератури хочу згадати про одного цікавого персонажа п’єси “Наталка Полтавка” - Возного Тетерваковського. Це саме та людина, яка намагалася видавати себе за когось іншого, знецінювала рідну мову і культуру, “пхалася в росіяни”. Його образ викликає лише зневагу і жалість, адже він став маргіналом і для своїх (українців), і для чужих (росіян). Цей образ дуже повчальний, він застерігає українців від масок інакшості, прославляє рідну мову та культуру, доводить, що добро завжди торжествує (то може нам не довго ще чекати?)
Батьком української прози і родоначальником сентименталізму називають Григорія Квітку-Основ’яненка. Його “Маруся” довела, що писати про високі почуття українською можна і це викличе шквал емоцій у читачів. Зізнайтеся, ви плакали під час читання “Марусі” і “Сердешної Оксани”? У цьому виданні представлений уривок листа одного майстра слова до іншого: цей лист адресовано Тарасу Григоровичу..
Тарас Шевченко вразив увесь світ своєю відвертою геніальністю. Часто кажуть, що називати людину генієм не варто, ніби геніїв не існує, це надто гіперболізовані слова. Але ми впевнені, що Тарас Шевченко не просто геній, він - деміург. Він той, хто поєднав наш народ, хто одним з перших заговорив про наші чесноти і недоліки відверто, він дав нам голос. Такі люди народжуються раз на кілька століть, іншим яскравим прикладом деміурга можемо назвати хіба Шекспіра.
У цьому виданні зібрали поезії, уривки з поем, балад, прозових творів і найголовніше - листи. Він писав братові і просив “, щоб ти писав по-своєму, щоб я хоч з твоїм письмом побалакав на чужій стороні язиком людським…” (86 с.) Інші листи адресовані друзям Шевченка з проханням дати йому “Слово о полку Ігоревім”, щоб перекласти новою українською мовою цей твір.
Наступні герої видання - Юрій Федькович і Сидір Воробкевич. Вони були першими свідомими, проукраїнськими письменниками на Буковині, їхній вклад в літературу нашого краю безцінний. Чернівецький університет недарма носить ім’я Юрія Адальбертовича де Федьковича. Пропонуємо пригадати один з віршів цього майстра слова, Буковинського соловія “Я не дивуюсь”
Я не дивуюся, що ми
Нічого в світі не умієм
(Звичайно, бідні гречкосії);
Але дивуюся, що ми
Нічого вчитися не хочем,
Хоть нам наука коле в очі,
Хоть нам при кождому лучаю
І верби ю проповідають.
Не цурайтесь, не цураймось
Ми науки, браття!
Роздивімся поусюду,
Заздрім в кожду хату,
Щоб навчитися з чужої,
А не свої хиби,
Що нам вчитись ще, а що нам
Забувати треба,
Й до котрого поберіжжя
Нам би кермувати,
Щоб до мети ся добити,
В пристань ся дістати.
Бо та руська наша мета
Світла і велика,
Але путь до неї строма,
Прикра і далека.
І ніхто ю нам не справить,
Як свята наука;
Задля того ж, руські браття,
Книжку, книжку в руки!
Окремим явищем української літератури є Іван Франко. Укладачі цього збірника обрали листи, спогади (надзвичайно цінні) і поезії Івана Яковича - людини, що вивела нашу культуру на світовий рівень. Якби не передчасна смерть, ми б, безсумнівно, мали Нобелівського лауреата.
Україна мовить
Мій синку, ти би менш балакав,
Сам над собою менше плакав,
На долю менше нарікав!
На шлях тернистий сам подався
І цупко по тернах подрався, –
Чого ж ти іншого чекав?
Сам знав, що гола я і вбога,
І до мойого ти порога
Прийшов, захтів служить мені.
Ну, в мене слугам плати скупо,
А нарікать на мене глупо…
Просила я тебе чи ні?
І що тобі за кривда сталась?
Що підняли на тебе галас:
«Не любить Русі він ні раз!»
Наплюй! Я, синку, ліпше знаю
Всю ту патріотичну зграю
Й ціну її любовних фраз.
Що проживеш весь вік убого?
Значить, не вкрав ніщо ні в кого,
А чесно працював на хліб.
Та й те подумай ще, будь ласка:
Твойого я найкраща частка
З тобою враз не ляже в гріб.
В контексті розмови про найвидатніших неможливо оминути увагою Лесю Українку - письменницю, яка заговорили про українські реалії мовою Європи, стала голосом українців у західному світі, вивела українську літературу на рівень найвизначніших літератур у світі. Її поеми - феномен, недостатньо поцінований і досліджений досі, листування стало надбанням нашого народу, а життєпис - яскравий приклад найвищого рівня патріотизму.
Олена Пчілка, Корнило Заклинський, Борис Грінченко і Олександр Кониський - представники української інтелігенції ХІХ століття, їхня творчість і активна громадська діяльність стали грунтом для розвитку української національної думки (в сучасному її вияві), вони робили неможливе - в умовах чужомовного панування продовжували писати, спілкуватися рідною мовою, попри можливість арештів продовжували активно працювати на ниві молодої української культури, виховували дітей на національній основі. Достатньо згадати лише ті труднощі з якими стикалися діти Пчілки-Косач, Старицьких і Русових в умовах чужомовності, але їхні батьки виховали перших рафінованих українських інтелігентів. Це важка праця, абсолютно самовіддана і неоціненна нашими сучасниками. Пчілка, Грінченко, Кониський, Заклинський були реформаторами і літератури, і культури, і громадсько-політичного життя в Україні.
Закінчимо нашу коротеньку розповідь поезією Бориса Грінченка
ЗЕМЛЯКАМ,
що раз на рік збираються на Шевченкові роковини співати гімн
Ще не вмерла Україна,
Але може вмерти:
Ви самі її, ледачі,
Ведете до смерти!
Не хваліться,
що живе ще
Наша воля й слава:
Зрада їх давно стоптала,
Продала, лукава.
Ваші предки торгували
Людськими правами,
Їх продавши, породили
Нас на світ рабами.
Не пишайтеся ж у співах
Ви козацьким родом:
Ви раби, хоча й пани ви
Над своїм народом.
Україна вам не мати,
Є вам інша пані,
Зрадних прадідів нікчемних
Правнуки погані!
Тільки той достойний щастя,
Хто боровсь за його,
Ви ж давно покірні слуги
Ледарства гидкого.
Ви ж давно не люди -трупи
Без життя і сили,
Ваше місце - кладовище,
Яма та могили.
Як живі покинуть мертвих,
Щоб з живими стати,
«Ще не вмерла Україна»
Будемо співати.
Як живі покинуть мертвих,
Прийде та година,
Що ділами, не словами
Оживе Вкраїна.
Олена Лисенко
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
