У Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського відбулася дуже тепла і затишна зустріч з Остапом Ножаком. Ця ініціатива належить письменнику Максиму Дупешку, який і був модератором заходу.
Встигли поговорити про все: студентські роки Остапа в Чернівцях, культурне життя міста у 2000-х, переїзд у Польщу, поезію, переклади, екологічне господарство. А ще, з ностальгією згадати ті часи, коли О. Ножак був частиною кафедри журналістики філологічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича і співробітником Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського.
Остап приїхав навчатися на філологічному факультеті ЧНУ з Чорткова і одразу показав себе старанним та активним студентом. Максим Дупешко згадує, що Остап Ножак з Інгою Кейван були кураторами літературної студії імені Степана Будного, керівником якої був професор Богдан Іванович Мельничук. Студенти писали вірші, виступали з ними перед однолітками та викладачами, обмінювалися досвідом та порадами. Максим сказав:
“Ми хотіли писати так, як писав Ножак”
Сам Остап згадує про студентські роки з особливою любов’ю та ніжністю, називає їх найщасливішими у своєму життя, а його вірші в цей час були веселими та бунтівними. У цей час він кохався в сучасній українській літературі, яку відкрила для першокурсників Світлана Дмитрівна Кирилюк. Остап захоплювався Сергієм Жаданом, Юрієм Андруховичем і особливо - Тарасом Прохаськом.
На третьому курсі Ножак-студент писав наукову роботу під керівництвом Анатолія Миколайовича Добрянського про Софію Майданську - сучасну українську письменницю і часто бував вдома в Анатолія Миколайовича. Остап згадує ту невимовно велику кількість книг, яка була в квартирі Добрянського.
“Книги виконували роль стін, полиці і стелажі простягалися від підлоги до стелі. Дзеркало, картини розміщувалися на книжках, а не стінах. Це було неймовірно”
Разом з іншими студентами належав до ініціативної групи перейменування вулиці Воровського на вулицю ім. А. Добрянського. А коли відкрилася наша книгозбірня, то був тут постійним гостем: читачем і помічником, працював тут бібліотекарем, тоді й почав перекладати з польської мови. Потім працював у бібліотеці у місті Лодзь.
Остап Ножак - поліглот, він знає майже всі європейські мови: польську, німецьку, англійську, чеську, норвезьку, іспанську, італійську, португальську, каталонську, галісійську, французьку, угорську, болгарську, латинську і навіть перську. Серед улюблених виділяє білоруську та німецьку, через їхню плавність та м'якість.
“Я постійно вивчаю якісь мови”
Згадали також літературну премію Вадима Коваля, ініціатором якої був Микола Антофійчук. Свого часу, Остап Ножак виграв цей конкурс і в 2003 році була видана збірка його ранніх поезій, потім він друкувався в антологіях лауреатів премії.
Остап уклав дві хроноверсії віршів на прохання батьків, вони обидві мають по 70 сторінок. Одна охоплює поезії з 1999 до 2005 року, а інша з 2006 до 2014 року. Для свого племінника уклав збірку власних перекладів з польської, яка називається “Вірші для Ростика”. Деякі тексти перекладач зачитав гостям, як от “Паротяг” Юліана Тувіма.
Розповів Остап про те, чим займається зараз. Виявляється, він зараз навчається в Народному екологічному університеті, вивчає екологічне рільництво, цікавиться ботанікою та фітотерапією. У планах є створення свого екологічного господарства з мережею для торгівлі і найголовніше - навчання інших такої форми землеробства.
На зустрічі були присутні викладачі філологічного факультету і друзі Остапа: Інга Кейван, Світлана Вардеванян, Лариса Маркуляк, Світлана Кирилюк, Валентина Чолкан, Лідія Ковалець, Ліля Шутяк, Роман Дзик, Марина Лібанова, Юрій Чорней, Володимир Антонюк, студенти і небайдужі чернівчани. Загалом, розмова була дуже душевною і теплою, склалося враження, ніби зібралася родина обговорити сучасне, згадати минуле і заглянути в майбутнє. Це був полілог, адже кожен пригадував якісь особливі місця, події та особливих людей. Одним з таких був Василь Кожелянко, Остапу Ножаку пощастило спілкуватися з ним. З трепетом згадували зустрічі на філологічному факультеті студентів з батьком альтернативної історії, теплі вечори в Муніципальній бібліотеці та багато інших моментів минулого.
Остап читав власні поезії, їх ви можете послухати в авторському виконанні на платформі Ютуб за посиланням:
І будинки розгортаються у темряві,
Махають простирадлами з вікон і балконів,
Ми здаємось, кажуть будинки, ми нарешті здаємось
Твоєму божевіллю, тихий звабний місяцю –
Тоді я згадую тебе, всі наші пива і поп-корми,
Парки, скверики і лавочки, купе і тамбури,
Душові кабінки і колючі готельні ліжка,
Темні під’їзди, підлогу і матраци,
Світлі під’їзди, бруківку і калюжі.
Тоді я вирішую проповзти бруком
І, заглядаючи в половину обличчя божевільного місяця,
Пригадати, що існує
Десь
Друга
І ще віримо, що
поцілунки твоїх шпильок
однаково гострі.
Ти хотіла бути гранатом –
зробили гранітом,
стала гранатою.
Літаки «Гесіод–Кожелянко»
вистрибують із вікон твоїх хмарочосів,
бо їм набридло співати.
…А десь комусь колись
наснилося,
що це були твої
СТРУМки,
а не літаки, бо
князям славу рокотаху…
бо
трясли бородою по карпатському камінню…
бо
списували Сковороду
і «тріє царіє со дари»…
А їм
(насправді)
лише тринадцяте минало
тисячоліття,
коли в них крила брунькувалися
для нашого
нинішнього
плюралістичного
плюралізму.
Олена Лисенко