21-01-2022

Зустріч з Володимиром Сердюком

Співавторство — знахідка для мене і спасіння для нього
 
 
 
Володимир Сердюк
 
У Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського відбулася зустріч з Володимиром Сердюком — кінознавцем, кіносценаристом, прозаїком, драматургом, режисером, перекладачем, журналістом. Захід був організований командою Літературної премії імені Василя Кожелянка (Інга Кейван, Світлана Вардеванян, Марина Лібанова, Максим Дупешко) і мав назву “Розмова про творчість та співтворчість”, адже Володимир Сердюк —  ще й співавтор Василя Кожелянка, вони спільно написали 5 п'єс: "Казки дідуся Фройда", "Солдатське щастя", "Пластиліновий метал", "Гільйотина", "Лізикава". Захід, присвячений 65 річниці від дня народження Василя Кожелянка, модерувала Інга Кейван.
 
Володимир Сердюк народився у Сторожинці 1956 року. Батько помер, коли хлопчику було 5, тому мама-вчителька виховувала дітей сама. Почав друкуватися у місцевій газеті з 8 класу: дописував різні інформаційні повідомлення як журналіст, а одного разу там опублікували фейлетон юного Сердюка, який згодом увійшов до роману “Мистецтво вмирання”.  
 
Після школи навчався у Чернівцях на токаря, рік працював за спеціальністю. Потім Володимир Сердюк потрапив до армії, видавав там газету, але після кількох номерів його попросили припинити це робити, бо він гостро озвучував на сторінках газети проблеми несправедливості і дідівщини на службі. 
 
“Чому одні солдати б’ють інших?” —  написав Володимир Сердюк.
 
 
 
Працював також на риболовних траулерах мотористом. Таку роботу обрав не випадково: біля моторів завжди тепло, а на Півночі це великий плюс, як сам розповів під час зустрічі. У цей час писав твори на вахті, коли мусив заповнювати журнали і стежити за приладами.
Після скитань повернувся на Буковину і вступив на факультет іноземних мов ЧНУ, отримав освіту англійського філолога. Навчався у Київському театральному інституті імені Івана Карпенка-Карого на факультеті кінознавства. Також він стажувався на факультетах журналістики університетів Канади та у всесвітній службі корпорації ВВС у Великобританії.
 
На питання модераторки, яка з іпостасей йому найближча, гість відповів: журналіст. Усе його життя так чи інакше було пов’язано з цією сферою діяльности, хоча зараз пан Володимир пише і публікує рецензії на фільми. З 1997 року проживає у Києві, активно займається творчістю. На запрошення відвідати Чернівці для розмови про Кожелянка відгукнувся радо, хоча зізнався, що емоційно йому дуже складно згадувати минулі часи. 
 
Сам Володимир Сердюк є автором понад сотні оповідань, кіносценаріїв, трьох романів, 16 п’єс, але окрім його творчости, говорили про феномет співавторства —  не дуже популярного в українській літературі. П’ять п’єс Сердюк і Кожелянко написали разом, хоча жили в різних містах: Василь —  в Чернівцях, а Володимир —  в Сторожинці. 
 
 
 
Володимир Сердюк згадує про це так: “Співпраця почалася з одного прикрого випадку: коли Василь Кожелянко відчув, що його залишила поезія. Він був поетом, Чернівці його знали саме як поета. Він приїжджає у Сторожинець до мене і каже: Що робити? У мене не народжується жодна рима, поезія мене покинула.” (За декілька років Кожелянко видав ще одну збірку поезій). У той момент у Кожелянка був розпач, він був блідий, у нього тряслися руки, і він сказав: Я не можу відмовитися від того, щоб бути автором.” Тоді я жартома запропонував писати драматургію. Це майже як поезія, лише рядки довші. Досвід написання п’єс у Василя був (“Мильна булька”1), але він не знав, з чого почати, і спитав, чи не маю я недописаних п’єс. У мене таких було багато, бо я пишу повільно, а Василь писав по 14 сторінок на день. Він одного тижня взяв п’єсу, написану десь на половину, а в понеділок повернувся з готовою. Місця, які мені геть не подобалися, я викреслював, так само і він, тому ми ніколи не сперечалися. Ми приїжджали один до одного, пили каву і говорили про літературу та мистецтво. Інколи вставляли у текст якість репліки, узгоджуючи це між собою”. 
 
Про Василя Кожелянка у Володимира Сердюка збереглися світлі спогади і великий скарб —  спільно написані п’єси. Під час зустрічі, коли читали уривок з п’єси “Гільйотина”, він зазначив, що може впізнати свої рядки і рядки Кожелянка, а для нас — читачів / слухачів це один твір. 
 
 
 
Згадали також Анатолія Миколайовича Добрянського, який у найскладніші часи протягнув руку допомоги Василю Кожелянку. У 2007 році в нас відбулася зустріч з письменником, про нього написано багато матеріалу на нашому сайті, посилання:
 
 
А ще, усі свої книги Василь Кожелянко дарував Анатолію Миколайовичу, а пізніше - нашій книгозбірні, у цих примірниках закарбовані автографи письменника і його щирі слова вдячності та найкращі побажання. Тому повне зібрання творів В. Кожелянка читачі можуть взяти у бібліотеці.
 
Олена Лисенко
 
 
[1] Ідеться про п’єсу «Мильна булька і реактивне шило», написану Василем Кожелянком 1982 року.