Фонди Муніципальної бібліотеки поповнюються грунтовними літературознавчими виданнями, сьогодні поговоримо про книги Івана Монолатія — українського історика, почесного краєзнавця України. Кандидата історичних наук, доктора політичних наук, професора, почесного громадянина міста Коломиї, члена Наукового Товариства імені Тараса Шевченка. Ці серйозні літературознавчі видання нам подарував професор Володимир Антофійчук.
Перша книга, про яку ми сьогодні поговоримо, називається “Від Донецька до Перемишля. Як сучасна література “пам’ятає” українські міста”.
Монолатій І. Від Донецька до Перемишля. Як сучасна література “пам’ятає” українські міста. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2019. 256 с.
Безумовно, у кожному місті України є достатньо (або менш, ніж достатньо) хороших письменників, які осмислюють і репрезентують у своїх художніх творах історичну та етнографічну пам’ять свого / чужого міста. Знаєте, нещодавно у Чернівцях була дискусія на тему, яка звучала приблизно так: “Хто може краще написати про місто: корінний мешканець чи гість?” Насправді, це дуже складне і неоднозначне питання, адже існує багато каменів спотикання і для місцевого, і для приїжджого.
Для своєї збірки наукових есеїв Іван Монолатій обрав в основному твори тих людей, які довгий час жили / живуть у місті і добре знайомі з його особливостями.
Книга, до речі, побудована дуже цікаво: тут зібрані роздуми автора про твори сучасної української літератури і розташовані за географічним принципом - від Донецька до Перемишля. Монолатій намагався охопити якомога більше міст, якомога більше авторів, проте до книги увійшло 13 наукових есеїв (ба більше, науково-популярних статей, розвідок). Серед них: Олександра Іванюк, Йван Козленко, Олесь Ульяненко, Григорій Гусейнов, Павло Вольвач, Олаф Клименсен, Олександр Ірванець, Юрій Винничук, Софія Андрухович, Роман Іваничук, Василь Махно, Максим Дупешко та Лукаш Сатурчак.
Книга мені дійсно дуже сподобалась, перш за все, бо більшість авторів були для мене ноунеймами до цього, тепер я не просто познайомилась з авторами, а й з їхніми творами і відкрила для себе багато цікавих імен, з якими точно працюватиму в майбутньому.
Іван Монолатій сам визначив основне завдання цієї книги: простежити, як міста зберігають історичну пам’ять (якщо взагалі зберігають), яким постає те чи інше місто нашої широкополої матінки України в очах спостерігача і літописця. Зрозуміло ж, що наступні покоління читачів будуть бачити місто крізь ту призму, яку обрав автор.
Знаєте, ця книга вкотре розтоптала мої рожеві мрії про соборність та цілісність нашої держави. Я не про ту страшну війну на Сході, що тягнеться вже вісім років, я про полярну відмінність життєвих принципів і орієнтирів у людей, що живуть в різних регіонах нашої великої держави. Хочу сказати кілька слів про роман “АМОР[Т]Е” Олександри Іванюк. Її героїня – італійка, що приїхала на Донбас і закохалася в місцевого чоловіка Юрія у той час, коли почалася війна. Вона – сторонній, простий споглядач, який (скоріш за все) може найбільш об’єктивно і тверезо оцінити дійсність. І знаєте, що найстрашніше? Її вустами промовляє авторка, вона сипить болючі і неприємні факти. Донець (і Донбас загалом) – це не Україна, це відстала від світу частина землі, що живе пострадянською дійсністю. Тут немає патріотів, не звучить українська мова, тут кожен лише сам за себе, особливо тепер, коли розгорілась війна.
Олександр Бойченко ще в 2007 році казав, що Захід і Схід не мають нічого спільного, окрім входження до складу однієї держави. Насправді, його слова несуть у собі глибокий сенс, який заклав у свою книгу Іван Монолатій. Є дві України і їх можна розділити десь по центру, хоча кожне місто виділяється своєю історією, воно індивідуальне і самобутнє.
Не оминув автор у своєму дослідженні Чернівців, представивши читачам роман Максима Дупешка “Історія, варта цілого яблуневого саду” і назвав свій есей “Пам’ять міста, якого не існує: Czernowitz”
Колись я розповідала про формулу нашого міста: Czernowitz, Cernăuți, Черновцы, Чернівці. Це пов’язано, перш за все з історичними подіями, які мали місце на цих землях, з постійним переходом Буковини під юрисдикцію різних королів, імперій і держав. Безсумнівно, кожен буковинець, який не хоче займатися блюзнірством, звертається до “золотої епохи” Буковини — часу від кінця ХІХ століття до Першої світової війни. Хоча, я думаю, що міжвоєнний час подарував Буковині набагато більше талантів, ніж до і після цього. Це спричинено дуже хорошим грунтом, який підготували австрійці, на якому в уже румунський час з’явилася ціла плеяда митців (говоримо про покоління Пауля Целана).
Міста Czernowitz давно немає, але є дуже глибока і багата чернівецько-австрійська традиція, яка впливає на сучасних авторів. А про що їм писати? Про черги в радянський час чи репресії? Звичайно молоді автори “тікають” у яскраве минуле, згадують мультикультурність Буковини і синергію, що її творили на цих землях представники різних національностей. Про рідне місто відгукуюсь надто позитивно, знаю. Просто не любити Чернівці не виходить, тут живуть люди і книги, а містяни зберігають історію про окремий всесвіт.
Далі буде…
Олена Лисенко
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
