Посилання на першу частину огляду:
Сьогодні ми поговоримо про книгу “Переможене горе. Мнемонічні фігури (без)державної літератури”. Одразу попереджаю, що це складна праця, яка буде актуальною для літературознавців, викладачів, критиків і студентів.
Монолатій І. Переможене горе. Мнемонічні фігури (без)державної літератури. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2020. 256 с.
Автор розглядає 11 пар (тобто 22 твори) у компаративістичному аспекті, він співставляє твори за сюжетними орієнтирами, часопростором і авторством. Наприклад, “Сліпці” Бажана порівнюються з “Вершниками” Яновського, “Людина і зброя” Гончара з “Україною в огні” Довженка, “Збирачі каміння” Медвідя з “Листям землі” Дрозда. Помітно, що ці пари, побудовані на основі різних причинно-наслідкових зв’язків, навіть міжособистісних. Зіставлення Медвідь / Дрозд — наслідок кропіткої праці автора над деталями, в цьому випадку — власних назв, що походять від зоологічних. З плеяди митців і творів Монолатій обирає найбільш яскраві та репрезентує їх у тому світлі, яке найбільше підходить для дослідження.
Головне завдання Івана Монолатія — дослідити літературу ХХ століття, яка розвивалася в дуже складний історичний період і визначити основні мнемонічні фігури в українській літературі цього часу.
Автор визначає як мнемонічні фігури не тільки фізичні речі і предмети, а й події та явища.
Починається дослідження з поеми Миколи Бажана “Сліпці”. Це своєрідний зріз маргінесу початку ХХ століття, після великої поразки нашої держави радянщині. Мнемонічна фігура — сліпі співці-кобзарі, як прадавній образ кобзаря (втілення мудрости і спокою) і банальна сліпота українців, через яку вони не здатні побачити реальний стан речей.
Поема Бажана — своєрідний реквієм багатому і світлому минулому з козаками, Запорозькою січчю, великими перемогами і дзвінкій пісні. Це, до речі, теж українські мнемонічні фігури. Вони схожі на архетипи і часто накладаються одні на одних. Поняття архетипу і мнемонічної фігури досить розмитті, адже і перший і друга виконують ту саму функцію: закріплюють у свідомости народу колективну пам’ять про когось / щось і використовують це в майбутньому як тригер або символ для стимуляції пам’яті.
Повернімося до праці Монолатія. У парі з поемою Бажана розміщений роман “Вершники” Юрія Яновського. До речі, ці двоє були близькими друзями, збереглися спогади Бажана про діяльність Яновського в Одесі на кінофабриці і ще, ходили чутки, що після смерти Юрія, Микола Бажан часто приходив на його могилу — просити вибачення за доноси.
У романі “Вершники” постає цілісний всесвіт однієї родини. Автор, як це було популярно у ХХ столітті, використовує алегорію сім’ї-країни. Його герої підтримують різні режими і рухи, свято вірять у свою ідею і помирають за неї (як це відбувалося у 19-20 роках минулого століття). Головна мнемонічна фігура тут сім’я і родина. Я думаю, що це універсальний та міжнаціональний архетип.
За період радянського поневолення (інакше сказати не можу), Україна пережила революцію, поразку, геноцид, війну, біженство, екоцид і переживає досі посттравматичний період.
Від сліпоти і поразок українці за руку з автором ідуть в майбутнє. Роман В’ячеслава Медведя “Збирачі каміння” розповідає історію відродження після екоциду 1986 року (ЧАЕС) і процес збирання каміння з метою подальшої експлуатації його і будівництва свого дому — хати. Ідеться саме про той ідилічний, шевченківський (якщо бажаєте) образ хати-фортеці, землі обітованої і найзатишнішого місця для її власника. Загалом, образи хати, садка, криниці, стежки, річки, городу постають у романі мнемонічними фігурами.
Завдяки дослідженню науковця, можна зробити висновок про безумовний поступ і розвиток української літератури, ментальности загалом і зцілення української свідомости.
Недарма ж книга називається “Переможене горе” і констатує факт тріумфу щастя, моралі і правди. Для автора, очевидно, проголошення Акту незалежности України і є перемога, нагорода, за яку боролися багато століть.
Книги Івана Монолатія можете взяти в Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського
Олена Лисенко