Після смерти письменника, друзі і родичі почали активно видавати його архіви, щоб зберегти пам’ять і дати нове життя його текстам. Так, у мої руки потрапила книжка “Високі жовті квіти”, що була видана минулоріч у Дрогобичі. У цьому виданні зібрані прозові тексти. Спеціально не класифікую їх на жанри, бо пам’ятаю: Олег Лишега цього не любив і не робив сам. Він називав Філологію – найгіршим ворогом Поезії, а Поезією, власне, будь-яку творчість.
Світосприйняття / чуття письменника базувалося на Східній філософії. Це помітно з його текстів, де він обожествляє природу, співає панегірики та оди усьому, що його оточує. Усьому, але не людині, Лишега наче щоразу проганяє людей зі свого райського саду, насолоджуючись синергією зі світом. Пізнавши якусь таємницю буття, він стає мислителем, одним з тих, що говорять ледь чутно, їхні речення лапідарні і виважені, а наратив тягнеться подібно гірському струмку, з однієї думки-озера перетікає в іншу.
Про що “Високі жовті квіти”? Очевидно, про життєву мудрість або, хоча б, про спроби сконденсувати її на папері. Лишега відзначає для себе існування божественного тандему: людина і природа, точніше її незмірима краса, естетика. Що може бути краще, ніж теплої осені торкатися до щоки жовтої квітки, пестити її і відчувати кожним міліметром шкіри її красу і живість? Напевно нічого.
Це той рівень (само)пізнання, коли найдрібніші деталі набирають вагу. Речі не є особливими, такими їх робимо ми, наділяючи частиною власної душі. Але не потрібно плутати роздирання себе, своєї психіки і розділення радости зі світом. Не варто розсипати себе, обманювати і самознищуватися на шляху до пізнання. Очевидно, така здатність є не у всіх або не всі здатні відчувати тонку межу між щастям і відчаєм.
Олег Лишега бачить красу в буденних речах і рутиних справах. Ні, не так. Лишега відчуває у них красу. Мені здалося, що тактильність відіграє основну роль у його світосприйнятті: торкатися до поверхонь, брати в руки щось, стискати, гладити, випускати з рук. Найяскравіший фрагмент цього тексту- потоку: автор з мотикою полює на земляних зайців - картоплю. Цей процес для нього стає сакральним, він наділяє землеробство особливою енергією, яку потім черпає читач.
Олег Лишега – митець у всіх сенсах, він думає, бачить і торкається як митець. Я не можу пояснити, як саме він це робить, бо для цього не потрібні мої слова. Він сам розказує про це, коли описує свій побут, думки, марення. Коли рубає дрова на зиму, то відчуває кожен удар сокири. Так, наче вона продовження його руки. У кожному дереві, дошці, сучку бачить майбутню скульптуру. Вони приходять до нього в маренях, як та жінка, що він витесав її торс з дерева.
Коли Лишега працює, він думає. Думає дуже багато про загальний стан речей, аналізує середовище і своє місце у ньому – місце митця. Він не підноситься над нещасним світом з викличною посмішкою, а живе у ньому. Він здатен побачити красу у кинутій напризволяще дошці, яку от-от вб’є вода. І він рятує її, дає не нове життя, а продовження попереднього, бо усе має тяглість і непереривність.
Його проза — потік свідомости, потік світу. Вона може впиратися об каміння, обтікати перешкоди, впадати в озера-думки, але ніколи не перериватися.
Каміння, як наступний етап після дерева. Чому? Бо сильніше, міцніше і менш зручне. Але це не зараз, бо ще не час. Каміння – це майбутнє, тому поки Лишега ним голову не сушить.
Carpe diem et momento mori – взаємопов’язані істини, якими оперує наратор-автор. Потрібно встигнути надихатися цим повітрям, поки легені здатні його вбирати. Отак і з усім, і в усьому – головне встигнути.
По смерти кожен залишить якийсь спадок. Те, яким буде він – справа кожного. Саме про це намагався сказати автор у своїх нелінійних роздумах, у хаосі розкиданих думок і записів.
Олег Лишега нагадує Тараса Прохаська, адже він теж знайшов гармонію в житті, власний притулок у широкому і холодному світі. Читати їхні роздуми одна насолода, бо не виникає додаткових питань, з’являються лише відповіді. А читачеві здається, наче його доля у руках когось доброго і рідного, і не буває зла на світі, бо всередині твого єства живе гармонія.
Олена Лисенко
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
