Іванна Стеф’юк — надзвичайно активна та популярна українська письменниця, літературознавиця, краєзнавиця, кандидатка філологічних наук, старша наукова співробітниця літературно-меморіального музею Марка Черемшини. Цей список можна ще довго продовжувати, бо на Буковині Іванку знають, читають і люблять.
Особисто мене, авторка вражає своєю багатогранністю: вона знає усе про Марка Черемшину, може розповісти будь-що про гуцульські обряди та звичаї, пише художню літературу, наукові розвідки і статті, виступає фотомоделлю у різних етнографічних проєктах, бере активну участь у громадському та культурному житті міста і дуже багато читає. Пригадую, як колись випадково почула від Іванки слова: “Я читаю щодня, багато. Зранку, коли прокидаюся і ввечері, коли йду спати. Ні один день не минає без книжки”. Мене це глибоко вразило, я побачила перед собою людину-ідею, яка живе тим, що робить. Коли я прочитала “Портрет українця”, вкотре переконалася в оповідацькому таланті Іванки та її ерудиції.
Про що власне книжка? У ній зібрана велика кількість науково-популярних статей, розвідок, есеїв та замальовок про видатних людей Снятина та прилеглих сіл, про території Буковини, Гуцульщини та Галичини (частково).
Авторка починає свій шлях від образу Марка Черемшини у нашій літературі і поступово, крок за кроком витягає з-під товщі часу давно забуті імена, недостатньо поціновані за життя таланти і воскрешає цілий культурний пласт — Снятинську атлантиду.
Читачі знайомляться ближче з сім’єю Івана Семанюка (Марка Черемшини), його батьками, дружиною, близькими та друзями. Авторка розкриває у текстах особливості характеру Семанюка на основі спогадів його сучасників, його особистих щоденників та свідчень дружини (яка відкрила літературно-меморіальний музей Марка Черемшини і була першою його директоркою). Зі спостережень Іванни Стеф’юк читач робить висновок про роздвоєння головного світоча Снятина на Івана Семанюка – ощадливого і дбайливого чоловіка, найуспішнішого у своїх колах адвоката, людину серйозну і рішучу. Та Марка Черемшину – тонкого лірика, співця народних типів, безмежно закоханого у рідне слово. Таким він ставав на природі, коли тікав від міської метушні до затишного пристанку – дідової хати. Черемшина дуже болісно переживав смерті дідуся і бабусі, але спогади про дитинство, відвідини рідних, яскрава природа, у якій потопали хатки назавжди залишилися в душі митця.
Іванка проводить невидимі нитки до малознанних, але цінних в історії Снятина, Гуцульщини та Буковини людей: Семена Горука, Михайла Гайворонського, Василя Костащука, Рудольфа Гулки, Володимира Самійленка, Марії Карп’юк та багатьох інших.
Найбільше мене схвилювали статті, присвячені українцям в діаспорі. Для мене цей світ здавався казковим, безхмарним, а життя людей у діаспорі – раєм. Іванна Стеф’юк у своєму дослідженні показує інший бік тріумфів наших заробітчан: недоспані ночі, голод, холод, важка непосильна праця, інколи зловживання алкоголем, що робило з українця в очах іноземців ницу людину. Один американський професор зазначив, що немає кращого робітника, як тверезий український селянин. Це правда, українці на генетичному рівні мають закладеною любов до праці, до землі, гарного слова і пісні.
А ще я звернула увагу на те, як сильно пов’язані між собою герої цих досліджень. Доля зводила їх разом, вони допомагали одне одному, формували одне одного і підтримували. Марія Карп’юк навчалася і дружила з дочкою Володимира Самійленка і була рідною сестрою дружини Марка Черемшини Наталії, тому в момент найгострішої матеріальної кризи сім’я Самійленків жила у Семанюків…
Ще багато історій репрезентують взаємини тогочасних інтелігентів, доводять цінність Снятина та околиць, відкривають очі на багато суспільних подій, що мали місце у попередніх століттях. Особливо вдало це працює з іменами, адже зазвичай ми пам’ятаємо процес чи подію, але не цікавимося кому ним завдячувати. Так читачі чи не вперше чують у дослідженні про творця Завальської Січі — Кирила Трильовського. Шляхетні сини та дочки України залишаються поза увагою нащадків, бо про них не згадують у науково-популярних джерелах.
З не меншим трепетом та любов’ю авторка згадує про одну зі світочів нашої літератури – Лесю Українку. Красномовно описує поетеса (Леся) у листах до матері і дядька ці місця, зізнається, що хотіла б тут жити. Не оминула Іванка й історію, присвячену фонографу та першим записам фольклорних текстів. Лариса Косач разом з Климентієм Квіткою витратили величезну кількість сил, нервів, грошей і часу, щоб таки зробити записи рідкісних текстів.
Іванна Стеф’юк дуже активно і відповідально взялася розкопувати антропологічний шар нашої історії і я можу підтвердити, що їй це вдалося.
Окрім персоналій і суспільно-культурного життя Снятина та околиць минулих століть, у цій книзі зібрані замальовки та образки, присвячені гуцульським і буковинським традиціям. Обрядовість завжди відігравала ключову роль у життєвому циклі людини, вона була родинною і календарною
. Остання передбачала циклічність і була налаштована за принципом зміни пір року. А родинна обрядовість передбачала: хрестини, весілля, похорони – найважливіші події у житті людини.
Іванка у своєму етнографічному дослідженні розповідає про особливості та деталі цих обрядів, про відмінні риси між деякими селами, районами. А ще пояснює багато традицій, причини їх появи та наслідки, які вони викликають.
Дуже цікавим та неочікуваним для мене стало те, що в прадавні часи до дитини не зверталися на ім’я, імен, до речі, було два: перше – для найближчого кола людей, справжнє; друге – для всіх інших, щоб вони “не мали сили над людиною”. Інколи імена змінювали відповідно до обрядів ініціації, тобто після одруження і т.д. Насправді, це дуже цікаво, адже наші традиції мають багату історію і зазвичай ми не розуміємо для чого робимо щось, але продовжуємо це робити.
Це стосується Рахманського великодня і традиції пускати яєчну шкарлущу за водою. Якраз через 3 тижні після Пасхи шкарлуща допливає у царство мертвих і тоді люди ідуть на могили до родичів, щоб вшанувати їх пам’ять. Рахман у різних джерелах трактується, як людина чиста, блаженна, це якийсь прадавній предок, що має велику силу.
Коли читаєш про гуцульські та буковинські традиції,вірування і обряди, починаєш мимоволі прагнути долучитися до цього фантастичного світу з цвітом папороті, мавками, потерчатами, Рахманами. Починаєш інакше сприймати природу Карпат та Буковини: не як частину екосистеми, до якої ти не маєш прямого відношення, а частиною тебе самого. Чи точніше – починаєш усвідомлювати себе частиною великого і багатого світу Прикарпаття, невіддільною часткою природи, її співцем і захисником.
Книгу Іванни Стеф’юк “Портрет українця” можете почитати у Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського
Олена Лисенко
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
