04-03-2022

Дев'ятнадцять років без Анатолія Добрянського

Перші дні весни позначені сумною датою – 4 березня 19 років тому завершив свій земний шлях Анатолій Миколайович Добрянський. Але він залишився у своїх книгах, платівках, рукописах, у спогадах людей, з життями яких перетиналося його життя. Він належав до тих особистостей, які неодмінно залишають по собі яскравий слід.

У цей день, на Алеї почесних громадян центрального цвинтаря Чернівців, біля могили Анатолія Миколайовича збирались його вдячні студенти, родина, чернівчани, аби вклонитись його пам’яті. На превеликий жаль, цього року жорстока дійсність внесла свої корективи і завадила зібратися близьким людям біля могили А. Добрянського. У цей скорботний день ми вшановуємо його пам’ять, а найкращим пам’ятником Анатолію Миколайовичу стала бібліотека його імені.

Незбагненний Златоуст, учитель для всіх спраглих знань, для кожного, кому пощастило зустрітись з цим великим чоловіком.

Анатолій Миколайович все життя присвятив українському слову, нашій культурі і всі виклики історії пропускав крізь себе, свідченням цього є його поезія.

Я хочу, щоб горе німіло,

Щоб радість цвіла – не печаль!

Я хочу, щоб слово гриміло

Щоб пісня гриміла, як сталь.

Щоб вірністю славились друзі

Хвилюючи радістю кров

У серці прекрасна і дужа

Щоб квітла велична любов!

Україно, згорьована мати…

Україно, згорьована мати,

Ти вродила мене і зростила.

У тобі – моя правда і радість,

У тобі – моя воля і сила.

Ти дала мені лет соколиний

І неспокій морського прибою.

Я з тобою страждаю і тішусь,

Я горжусь і милуюсь тобою.

Я звіряю тобі свою долю

Й нерозтрачену силу юначу,

Бо з тобою – сміливий і дужий,

А без тебе нічого не значу.

І хоч його немає з нами, він, все ж, залишається тут, поки ми пам’ятаємо й цінуємо Анатолія Миколайовича Добрянського.