Проект «Книга, яка надихнула Кіно» О.П. Довженко «Україна в огні»
Книги і фільми про нашу правду, про народ
Мусять тріщати од жаху, страждань,
Гніву і нечуваної сили людського духу.
О. Довженко
Так було у всі часи і залишається в ці сумні і тривожні дні, що на всі виклики часу першими відгукуються митці. Вони дуже тонко відчувають навколишній світ, особливо несправедливість чи жорстокі воєнні дії, коли ворог - окупант переступає поріг рідної з діда-прадіда землі і гинуть невинні люди на своїй землі. В такий момент народжується надзвичайно сильна за глибиною та емоціями музика, поезія і кіномистецтво. Його виникнення і бурхливий розвиток цілковито пов’язані з розвитком науково-технічного прогресу, передусім у галузі оптики, хімії, фотографії. Кіно поєднує елементи літератури, театру, живопису, музики, хореографії, тобто багатьма можливостями може передати дійство, емоції. І за допомогою кінематографічної техніки, оперуючи рухомим зображенням і звуком, відтворює реальну дійсність у художніх та художньо-документальних образах. Тому воно має такий сильний вплив на свідомість людей.
Серед золотого фонду світового кінематографу був і залишається український письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник Олександр Довженко. І одразу на гадку спадає його кіноповість «Україна в огні». Це один із найсильніших, найбільш вражаючих творів української літератури про трагедію народу в роки Другої світової війни та й упродовж усієї своєї історії. Саме Україна прийняла на себе перші удари загарбників, найстрашніші і найбільші битви відбувалися на її полях, і вся вона палала у вогні та стражданнях.
А сьогодні Україна знову палає в пекельному огні.
Цікаво, що вже тоді у фільмі Довженко відповів на всі гострі і болючі проблеми, які цілковито повторилися в перший місяць цієї війни, в якій ми всі сьогодні перебуваємо і ще до кінця не можемо зрозуміти і сприйняти.
КНИГА
Основою кіноповісті «Україна в огні» стали оповідання Олександра Довженка: «На колючому дроті», «Незабутнє» - стало початковим епізодом та «Перемога».
Уривки з кіноповісті вперше були надруковані російською мовою в 1943 році, українською в 1962 році, вже після смерті автора.
Сталін заборонив кіноповість як для друку, так і для екрану.
Вперше «Україна в огні» була надрукована з численними купюрами у видані: Довженко О. Твори: У 5т. –Т.5.-К:Дніпро, 1966.
З повним текстом кіноповісті читачі змогли познайомитись лише в 1994 році.
І з 1994 року указом президента України вручається державна премія в галузі кінематографа імені О. Довженка.
У високохудожній кіноповісті «Україна в огні» письменник показує жахливі події, що з волі Сталіна та Гітлера розгорнулися в Україні.
Запис із «Щоденника»Олександра Довженка
26/ХІ/ 1945
Умираючи в Києві од голоду, од голодної водянки, нещасний мій батько не вірив у нашу перемогу і в наше повернення. Він вважав, дивлячись на колосальну німецьку силу, що Україна загинула навіки разом з українським народом. Він проклинав Сталіна за невміння правити і воювати, за те, що мало готував народ до війни і віддав Україну на розорення Гітлеру, нагодувавши перед тим Німеччину і помігши їй підкорити Європу.
Твір Олександра Довженка «Україна в огні» творився під гул війни, у світлі пожеж та на руїнах визволених українських сіл. Він охоплює найтяжчий і найтрагічніший період Великої Вітчизняної війни, зокрема її початок, чорні дні окупації та відступ.
Олександр Довженко, створюючи багатогранну панораму історичних подій, не прикрашає дійсності. Він прямо говорить про існування як визначного героїзму, сили духу, високого розуміння честі та патріотизму, так і про людей з дріб’язковими душами, боягузів, зрадників, горе-патріотів: «Душі у людей були маленькі, кишенькові, портативні, зовсім не пристосовані до великого горя». Болить письменникові й брак національної свідомості деяких людей.
Митець дошукується причин зрадництва і говорить про них у прямих авторських зверненнях до читача. Ці слова звучать гнівним обвинуваченням державній політиці за виховання молоді:
«У грізну велику годину життя свого народу не вистачило у них ні розуму, ні великості душі. Під тиском найтяжчих обставин не одійшли вони на схід зі своїм великим товариством, що йому потім судила доля здивувати світ своїми подвигами.
Звиклі до типової безвідповідальності, позбавлені знання урочистої заборони і святості заклику, мляві їх натури не піднялися до висот розуміння ходу історії, що кликала їх до велетенського бою, до надзвичайного. І ніхто не став їм у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії. Не помогли й близькі рідні герої революції, бо не шанували їх пам’ять у селі.
Серед перших ударів долі загубили вони присягу свою, бо слово «священна» не дзвеніло в їх серцях урочистим дзвоном. Вони були духовно беззбройні, наївні й короткозорі».
«Україна в огні» наочно демонструє позицію автора стосовно сталінської концепції класової боротьби, яка породила репресії, страх, недовіру людей одне до одного, моральне спустошення, догматизм і бездуховність. О.Довженко критикує систему пропаганди і виховання молоді, з гіркотою визнає, що відсутність національної гордості, гідності зумовлена незнанням історії свого народу, приниженням людської гідності, знеславленням національних героїв. Саме ці чинники, на думку митця, насамперед породили масову дезорієнтацію, розпач, паніку в рядах хаотично відступаючих військ.
Довженко чітко усвідомлював, що матеріальні руїни, заподіяні війною, – ніщо в порівнянні з руїнами духовними, покаліченими долями, душами людей, понівеченими сім’ями.
Про специфіку сюжету й композиції «України в огні» митець писав, що в ній видно «сліди битви сценариста з письменником».
Довженко-письменник прагнув висловитися повніше й яскравіше, що призвело до використання в кіноповісті численних вставних оповідань, епізодів, спогадів, аналітичних роздумів і ліричних відступів.
Довженко-сценарист змальовує воєнні баталії, окремі епізоди з життя героїв та їхні вчинки, довільно розширюючи рамки сюжету в часі й просторі…
Довженко був одним із перших письменників, хто так сміливо й правдиво показав розтерзану Україну.
Г. Семенюк
В кіноповісті «Україна в огні» зображено трагічну долю українського народу, що опинився між вогнями двох систем — фашистської та радянської.
Довженко кожний факт страждання народу показував на сторінках свого твору, оскільки хотів донести до нащадків нелюдські тортури, яких зазнали наші люди під час війни.
У кіноповісті «Україна в огні» письменник художньо інтерпретує війну як загальнонаціональну трагедію. Крізь призму трагічного він розкриває історичну долю нації мужніх Запорожців, нескорених Кравчин, яким не раз судилося брати в руки зброю, щоб захистити свою волю.
Всі персонажі твору глибоко індивідуалізовані і є типовими представниками певного класу, соціальної групи.
Своїх героїв письменник обирав із життя. У творі навіть село Тополівка виглядає трагічним. Насправді ж, за історичними фактами, село із такою ж назвою дійсно було спустошене під час війни. Це можна пояснити тим, що автор писав те, що бачив на власні очі, відтворював те, що відбувалося поруч, і не міг усунути трагізм життєвої долі українця.
Кіноповість починається у спокійному тоні. Читач навіть не може уявити, що далі будуть розгортатися події життя і смерті під час війни. Тут можемо відчути прийоми контрасту, які допомагають письменнику розкрити суть свого твору та надати йому більшої реалістичності.
На початку твору автором використано глибокий ідейний філософський підтекст: у країні – війна, а поряд із такими трагічними подіями автором показано ідилію української родини, їхнє щастя та сімейний добробут. Епічний розріз воєнних подій представлений автором за допомогою батальних сцен: стійкість ворога, напруга під час двобою, постійні битви.
Більшість дослідників акцентують увагу на тому, що Довженкові вдалося відтворити тогочасні події у повній мірі. Це можна пояснити тим, що сам письменник на той час формувався як особистість. Кожен день він переживав разом з усіма солдатами про подальше життя в Україні. Грізні воєнні дні, батальні сцени та жага до перемоги на все життя закарбувалися в пам’яті письменника.
Майстерність Довженка на сторінках кіноповісті «Україна в огні» виявилася в тому, що автор використав інтуїцію та тонке відчуття міри. Письменник правильно розставляв пріоритети та робив акценти.
З філософського погляду він переосмислював боротьбу українського народу з ворогом, закликав до перемоги та закладав ідею утвердження незламності, сили й непохитності духу народу, здатність до визвольної боротьби, ідею невмирущості українського народу та впевненість у перемозі над ворогом.
Сценарій кіноповісті складається із 50-ти епізодів-картин. У творі кілька сюжетних ліній.
Головним, наскрізним у кіноповісті є велетенський епічний образ України, сплюндрованої фашистами й більшовиками.
В основу сюжету кіноповісті Олександра Довженка «Україна в огні» покладена історія про долю родини Лавріна Запорожця.
Родина Запорожців — це така собі мікромодель України.
Пісня «Ой піду я до роду гуляти» є своєрідним обрамленням. Її співають Запорожці на початку твору. Вона символізує єдність родини і злагоду в ній, а отже, — єдність українського народу.
Наприкінці твору родина збирається знову. Є щось символічне і в обірваній мирній пісні Запорожців, яку вони вже неповним сімейним складом доспівають лише після звільнення їхньої рідної Тополівки. Є надія, що дерево роду Запорожців не перерветься.
Кіноповість Довженка «Україна в огні» вважається високопатріотичним твором, який можна перечитувати неодноразово. Щоразу різноманітні ситуації читач може сприймати по-різному.
Грізні воєнні події, кривава помста, жахливе життя – усе це реалії тогочасної дійсності, які автор зумів майстерно передати підростаючому поколінню.
Засуджуючи війну, Довженко неодноразово виявляв свій великий гнів, спрямований на загарбників, осмислював дух непокори всього українського народу. У творі утверджується висока ідея невмирущості української нації, високої моралі українців. Все це письменник правдиво переніс на папір.
Пишучи твір у суворих умовах, письменник довів, що кіноповість «Україна в огні» – кращий твір у його творчій спадщині, оскільки письменник ставив за мету писати правду та відтворити життя українського народу в тяжкий період його становлення.
Відомо, що Олександр Довженко не лише чув про війну, він був на фронті і відчував на собі весь біль за рідну країну. З різноманітних джерел читачі можуть ознайомитись із його літературною діяльністю. Однак не слід забувати про те, що не знав він спокою та перепочинку в дні війни. Працював, як справжній воїн, він дихав зневагою до ворога, жадобою помсти і мрією про визволену землю.
Автор брався за все, що лише могло сприяти перемозі: статті, новели, відозви, памфлети, кінохроніка. З-під пера письменника вийшло багато цікавих творів, серед яких можна виділити такі: «Земля», «Мати», «Поема про море», «Ніч перед боєм», «Зачарована Десна», «Воля до життя» та інші.
До початку ери звукових фільмів, у 1920-30-х в період ВУФКУ (Всеукраїнське фото кіноуправління) в Україні було створено низку німих стрічок, найвідоміша з яких — «Земля» Олександра Довженка, яку кінокритики вважають культовою для свого часу.
«Україна в огні» - чесна, неприхована правда про перший період війни. Але, незважаючи на це, твір відіграв зловісну роль у долі автора.
Кіноповість створено в 1943 році, у розпал війни, але вперше було надруковано через 23 роки, вже після смерті автора. Чому так сталось?
Завершив Олександр Довженко кіноповість наприкінці 1943 року, 28 серпня читав її у селі Номерки під Харковом М.С.Хрущову до другої години ночі. Той похвалив, порадив надрукувати окремою книжкою російською та українською мовами.
Було, як свідчить запис у щоденнику 5 листопада, порозуміння, довіра і підтримка з боку і Хрущова, і політбюро ЦК КП (б)У. Довженко сподівався, що з виходом у світ «України в огні» йому вдасться, бодай «напівсвідомо, себто цілковито органічно», заступитися за свій народ, який поніс важкі втрати, знесилився, знекровився, морально підупав і не чує жодного слова на свій захист. Але сталося так, що правда про народ і його лихо була прикрита.
Про це Олександр Довженко довідався 26 листопада 1943 року, в той день, коли привіз до Москви свою матір.
Запис із «Щоденника» Олександра Довженка
26/ХІ/ 1943
Сьогодні я знову в Москві. Привіз з Києва стареньку свою матір. Сьогодні ж узнав од Большакова і тяжку новину: моя повість «Україна в огні» не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки.
Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душі і тоскне. І не тому тяжко, що пропало марно більше року роботи, і не тому, що возрадуються вразі і дрібні чиновники перелякаються мене і стануть зневажати. Мені важко од свідомості, що «Україна в огні» — це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо.
Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо, видно, не потрібно, крім панегірика*.
* Панегірика - це похвальний відзив, а також літературний твір, що містить такий відзив.
У розпал війни керівник держави і верховний головнокомандуючий не лише особисто проштудіював машинопис сценарію, а й відірвав від справ усе вище керівництво держави для розбору «України в огні». Найімовірніше, справа не мала обмежитись показовим погромом митця, бо вождь кілька разів запитував Довженка, чи не схвалював його позиції хтось із керівників УРСР.
А 31 січня 1944 року о 21.00 відбувся прийом у Й.Сталіна з приводу обговорення кіноповісті О.П.Довженка «Україна в огні».
На прийомі були присутні: Молотов, Маленков, Берія, Мікрян, Хрущов, Щербаков, звертаючись до Довженка, Сталін сказав:
«Ваш сценарий «Украина в огне» не может быть пропущен. Сначала думали критику на сценарий опубликовать в печати, но пожалели автора. В Вашей книге выдвинуто изрядное количество положений, где прямо пытаетесь ревизовать ленинизм.
Сценарий «Украяна в огне» - это вылазка против нашей партии, против нашей национальной политики. Книга отражает враждебную идеологию автора. Это не ошибка у автора, это не так, например, как человек шел со своими мыслями, но в ходе не получил необходимых данных или материла и пришел в своих выводах к неправильним результатам. Это просто враждебная вылазка, имеющая своей целью проревизовать ленинизм.
Что автор очень озлоблен, сведетельствуют такие факты: характерно, что ни одного положительного героя нет в сценарии... Он вывел тип советского работника - председателя сельсовета со сплошь отрицательными свойствами, вывел глупца, лентяя, бездельника. Причем этого бездельника, дурака, по словам автора, партия поставила... Здесь он выступает прямо против советских людей».
Гнівний окрик вождя щодо «Україна вогні» став директивним для навального цькування Довженка, для зняття з посад, для численних проробок і врешті-решт для довічного відриву від рідної України, для заслання у столичній Москві.
31 січня 1945 року Довженко записав до свого щоденника страшні слова:
«Сьогодні роковини моєї смерті. Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття і окривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу і поталу на всіх зборищах. Усе, що було злого, недоброго, мстивого, все топтало й поганило мене. Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягаря неправди й зла. Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості», — так написав митець у «Щоденнику» після заборони «України в огні».
Дослідники зазвичай уточнюють, що видатний митець допустив помилку із датуванням, бо йдеться про 30 січня. Насправді горезвісне засідання чи то політбюро ЦК ВКП(б) за участі Сталіна, Молотова, Берії, Мікояна, Хрущова і т. ін., чи то обговорення кіноповісті Довженка «Україна в огні», на яке викликали вище керівництво УРСР та чільних діячів української культури (Бажана, Рильського, Корнійчука, Богомольця) розпочалось у ніч із 30 на 31 січня 1944 року. Для сталінських часів це була узвичаєна практика, адже вусатий вождь полюбляв найважливіші справи вирішувати вночі, що змушувало всіх наркомів і директорів підприємств всесоюзного значення чергувати біля телефонів до 2—3-ї години вже нової доби.
Щож трапилося протягом цього року, що дало підставу написати Довженкові цей тяжкий вирок власній творчій долі?
Досить сказати, що для розгляду кіноповісті 31 січня 1944 р. було скликано спеціальне засідання Політбюро ВКП (б), на якому й розпинали О. Довженка. Письменник не став на коліна, не благав прощення в Сталіна ні на тому засіданні-судилищі, ні пізніше. Сили для боротьби проти сатанинської сталінської системи письменник брав у свого народу, у його, хоч знівеченій і окраденій, але живій і чистій душі. У щирому зверненні до генсека Довженко писав: «Товаришу Сталін, коли б ви були навіть богом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати і треба тримати в чорному тілі. Невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм… у невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?»
Ще один промовистий документ - це Постанова Політбюро ЦК КП (б)У «Про Довженка О.П., яка вийшла 12 лютого 1944 року:
«У творах українського письменника і кінорежисера Довженка О.П., написаних за останній час «Победа» і «Україна в огні», мають місце грубі політичні помилки антиленінського характеру. В зв’язку з цим ЦК КП (б)У постановлює:
1.Рекомендувати Всеслов'янському Комітету ввести в склад Комітету від Української PCP замість Довженка т. Рильського М.Ф.
2.Рекомендувати Комітету по Сталінських преміях при Раднаркомі СPCP ввести в склад Комітету замість Довженка т. Юру Г.П.
3.Вивести т. Довженка O.П з складу редакції журналу «Україна». Замість нього затвердити членом редакційної колегії журналу українського письменника Андрія Малишка.
4.Звільнити Довженка О.П. від обов'язків художнього керівника Київської кіностудії. На цьому анафема «України в огні» та її автора не закінчилася.
12 березня 1944 року відбулися загальні збори письменників, журналістів і працівників мистецтв Києва, присвячені підсумкам Пленуму правління СPCP, де виступили провідні українські письменники. Слід сказати, що не всі товариші по перу накинулися на опального митця з огульною критикою.
Максим Тадейович Рильський, який очолював тоді письменницьку організацію України, 7 лютого 1944 року, через тиждень після розгрому «України в огні», на пленумі правління СPCP у Москві знайшов мужність заявити: «Новые явления в нашей литературе представляют собой страстные рассказы Александра Довженко...».
Нова хвиля розгрому української літератури почалася у 1947 році, коли у буржуазному націоналізмі звинуватили Юрія Яновського, Івана Сенченка, Максима Рильського. Потрапив у цей «чорний список» уже вкотре і Олександр Довженко.
На Пленумі СНІ України, який відбувся 15 вересня 1947 року у доповіді головуючого О.Корнійчука щодо «України в огні», було підкреслено: «Товариш Сталін аналізував цей сценарій. Він сказав Довженкові у вічі: Ви на сто кілометрів стоїте од ленінізму, од марксизму. Товариш Сталін читав цілі шматки і казав: «Що це таке? Що це значить, кажи весь народ б'ється з німецькими загарбниками, б'ється за всю нашу Батьківщину і за Радянську Україну, ви зводите такий брутальний наклеп».
Від себе Корнійчук додав: «Довженко сплював українську жінку. Він виступив проти українського народу. Дуже жалко, що дехто з товаришів, які читали цей сценарій, не знайшли в собі сили розкритикувати його. Одні, може, не зрозуміли, а друзі з приятельських міркувань не критикували, а навпаки, ще хвалили...»
Стенограма зберегла гнівну заяву Сталіна, що «сценарій «Україна в огні» — це спроба ревізії ленінізму, це виступ проти партії, проти радянської влади, проти колгоспного селянства, проти нашої національної політики».
Наближений до Берії кінорежисер Михайло Чіаурелі згодом гнівно дорікав Довженку, що він, мовляв, «пожалів вождю десять метрів плівочки, жодного епізоду йому не зробив. Не захотів зобразити вождя, от і загибай тепер».
Кіноповість не сприйняв Сталін, отже, на неї лягла печать «ворожості» з подальшими найсуворішими наслідками. Офіційна пропаганда об’явила всіх, хто залишався в окупації, зрадниками і запроданцями. Олександр Довженко своєю творчістю обстоював погляд на людину як на неповторну особистість.
«Україна в огні» суперечила офіційній ідеології і морально-етичним настановам радянського суспільства. Адже головна ідея твору – глибокий гуманізм.
Насправді йшлося про набагато тяжчі злочини проти тоталітарного режиму, що своєю звіриною інтуїцією відчув Сталін. Вождь прямо заявив, що на сторінках кіносценарію представлено працівника партноменклатури, який «любить лише себе і інструкції». Навіть в образі голови сільради зображено «дурня, ледаря, дармоїда, якого, за словами автора, на цю посаду поставила партія».
Пленум відбувався з головним питанням порядку денного- виконання Спілкою радянських письменників України постанови ЦК ВКП(б) про журнали «Звезда» і «Ленинград».
Це після нього М.Т. Рильський написав покаянного листа, де визнавав свої націоналістичні помилки: для Довженка найголовнішим і найтрагічнішим наслідком цієї компанії стала заборона жити і писати на рідній землі.
Лише за шість років після написання кіноповісті «Україна в огні» режисер «реабілітувався», створивши ідеологічно правильний фільм «Мічурін», за що отримав Державну премію.
Живучи більшу частину свідомого життя в Москві, Олександр Довженко неймовірно сумував за Україною.
Передбачаючи свій кінець писав: «Я помру в Москві, так і не побачивши України, – писав він у щоденнику 1945 року. – Перед смертю попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю в Києві десь над Дніпром на горі».
У 1950-х художнику вдалося побувати в Україні – але тільки в Новій Каховці, і врешті-решт саме туга за батьківщиною і добила його.
Незадовго до смерті в 1956-у році він написав у президію Ради письменників України:
«Вже не треба нічого – ні кіностудії, ні роботи, допоможіть тільки переїхати в Україну. Велика квартира мені не потрібна. Тільки треба, щоб з одного хоча би вікна можна було дивитися вдалину. Щоб було видно Дніпро, і Десну десь під обрієм, і рідні чернігівські землі, що так наполегливо почали з’являтися мені уві сні».
Відповіді не було.
Поховали Довженка на Новодівочому цвинтарі у Москві.
Після смерті Сталіна ставлення Хрущова до режисера не змінилося, тому кіноповість за життя Олександра Довженка так і не побачила світу.
Вперше була надрукована з численними купюрами у видані: Довженко О. Твори: У 5т. –Т.5.-К:Дніпро, 1966. Отже, вже після смерті Довженка й усунення від влади Хрущова.
Дослідник творчості О.Довженка письменник О. Підсуха писав:
«Із творів про перший період війни, написаних у часи Великої Вітчизняної, я, не вагаючись, на перше місце поставив би кіноповість Олександра Довженка «Україна в огні» – через шевченківську перейнятість автора всенародною трагедією. За широтою охоплення матеріалу, глибиною і правдивістю зображення, за справді-таки шекспірівськими колізіями цей твір у нашій літературі тих часів не має собі рівного».
Запись доклада И.В. Сталина «Об антиленинских ошибках и националистических извращениях в киноповести Довженко «Украина в огне». 11.02.1944 г.
РГАСПИ. Ф. 558. Оп. 11. Д. 1126. Л. 1 — 17.
Небезпека нависла насамперед над Хрущовим і головою Раднаркому УРСР Корнійчуком, які читали і навіть високо оцінили кіносценарій. Однак Довженко промовчав про це, а врятовані ним навіть допомогли Сталіну гнівно таврувати митця, що стало подальшою вказівкою для численної номенклатурної братії та персонально запрошених на аудієнцію до вождя літераторів.
Погром Довженка провели показово, щоб наочно засвідчити кінець заграванню із простими громадянами загалом і національними почуттями неросійських народів СРСР. На зміну розпачливому зверненню «брати і сестри», що прозвучало із вуст вождя у липні 1941 року, прийшла його звична риторика «непогрішимого керманича». Промовистий факт, що газети «Комуніст» і «Комсомолець України» у розпал війни змінили назви на більш нейтральні «Радянська Україна» і «Молодь України», але тепер усе повернулось на круги своя, показовою жертвою чого став Довженко.
Геніального режисера кремлівський диктатор звинувачував у ста смертних гріхах, передусім — в ревізії ленінізму та політики Комуністичної партії. «Україну в огні» назвали ревізіоністським, націоналістичним, антирадянським твором, виявом вузької національної обмеженості автора, який насправді сказав гірку правду і про колгоспну систему, і про Червону армію, і про органи внутрішніх справ.
У своєму творі Довженко таврував колгоспний лад передусім не за те, що він призвів багатого колись українського хлібороба до крайньої межі зубожіння і безправ’я, а за те, що вбив у людях гідність і почуття національної гордості. У доповіді Сталіна це названо «нахабним глумлінням з правди», а самого Довженка − «куркульським підголоском і відвертим націоналістом».
Словоблуддя кровожерного кремлівського володаря вражало своїм цинізмом, агресивною демагогічністю і нечуваною брутальністю: на завершення своєї доповіді генсек зажадав, аби «від нього (Довженка) залишилося тільки мокре місце».
Запис із «Щоденника» Олександра Довженка
28/XI 1943
Заборона «України в огні» сильно пригнобила мене. Ходжу засмучений і місця собі не знаходжу. І все ж таки думаю: хай вона забороняється, Бог із ними, вона все одно написана. Промову виголошено. Я знаю добре, наскільки похитнеться добре до мене ставлення зверху. Може, я ще й поплачуся якось за це. Але я вірю, що, не дивлячись ні на що, не дивлячись на громадянську смерть, «Україна в огні» прочитана, і буде на Україні через оце саме якось недозагублено не одну сотню людей. Я вірю в це, і ніщо не зіб’є мене з цієї віри. Я написав оповідання чесно, отак, як воно є і як я бачу життя і страждання мого народу. Я знаю: мене обвинувачуватимуть в націоналізмі, в християнстві і всепрощенстві, будуть судити за нехтування класової боротьби і ревізію виховання молоді, яка зараз героїчно б’ється на всіх грізних історичних фронтах. Але не це лежить в основі твору, не в цьому річ. А річ у жалю, що погано здали ми Гітлерові проклятому свою Україну і звільняємо її людей погано. Ми, визволителі, всі до одного давно вже забули, що ми трохи винуваті перед звільненими, а ми вважаємо уже їх другорядними, нечистими, винуватими перед нами дезертиро-оточено-пристосуванцями. Ми славні воїни, але у нас не вистачило звичайної людської доброти до своїх рідних людей.
У цьому оповіданні я якось напівсвідомо, себто цілковито органічно, заступився за народ свій, що несе тяжкі втрати на війні. Кому ж, як не мені, сказати було слово на захист, коли отака велика загроза нависла над нещасною моєю землею. Україну знає лише той, хто був на ній, на її пожарах сьогодні, а не по газетах чи салютах обчислює її перемоги, втикаючи паперові прапорці у мертву географічну карту. Смутно мені…
Задовго до заяв Путіна, що Росія перемогла б Гітлера навіть без українців, Довженко написав: «Якщо вся доблесть синів України у війні оформиться в єдиний побідний совєтський котел, а на рахунок українців випреться штучно утворена петлюрівщина і антисемітизм, то краще мені вмерти і не знати більше людської підлості, бездонної ненависті і вічної брехні, якою оплутані ми».
«Україна в огні» - взірець гуманізму Довженка. Це твір не про смерть, а про вічно перемагаюче життя, про Людину - переможця смерті.
На наш гріх і сором, ми й досі не спромоглись оцінити величі думок митця і мислителя, якого нас привчили сприймати лише геніальним кінорежисером. «Держава не може будувати свій добробут на бідності і обдертості своїх громадян. Історія учить нас, що та держава велична, в якій велична мала людина», — ці слова Довженка стосуються не тільки СРСР і його нинішньої спадкоємиці — путінської Росії, великої за розмірами і військовою потугою, але котра, на відміну від, наприклад, Японії, не може похвалитись ні високим рівнем життя пересічних громадян, ні значним внеском у світову економіку.
Невідомі факти:
Олександра Довженка з України вижили письменники стверджувала Солнцева Юлія Іполитівна - дружина Олександра Петровича Довженка.
З українськими митцями в неї стосунки не склалися. Найбільше нарікала на Олександра Корнійчука, його дружину Ванду Василевську і Миколу Бажана. Вважала, що вони вижили Олександра Довженка з України.
Розповідала таку історію. На початку війни, 1941-го року, Довженко потрапив в оточення. Юлія Іполитівна розуміла, що його треба рятувати. Знайомі порадили звернутися до самого Лаврентія Берії — наркома внутрішніх справ. Той зустрів її чемно. Спитав, яка справа привела до нього. Потім дав команду: у район оточення відправили загін спеціального призначення. Із цього котла Довженка витягнули. Він потім розповідав дружині, як при повній амуніції, зі скаткою через плече, ішов у натовпі відступаючих. А повз проїжджав «опель», в якому їхали Корнійчук, Бажан і ще хтось з українських письменників. Вони його впізнали, але не зупинилися.
Зв'язки з НКВС?
Залишається таємницею, чому Юлія Солнцева мала дружні стосунки з енкаведистськими високопосадовцями. Деякі з них гостювали у неї вдома. Одна з версій, що до співробітництва її змусили з огляду на приналежність батька до антирадянської організації.
Принаймні дві історії з Довженкової біографії виглядають ніби скопійованими з якогось карколомного детективного кіносценарію. 1933-го вже виписали ордер на арешт режисера. Йому було що інкримінувати.
Вони з дружиною тоді на якийсь час зникли з України, скориставшися гостинністю грузинських друзів. У Грузії й отримали телеграму з порадою негайно їхати до Москви, ні в якому разі не сходячи на перон на станціях. Зрозуміло, маючи на увазі загрозу кайданів. Така от «екстериторіальна» втеча.
А в столиці вже наступного по приїзді дня фігуранта політичної справи прийняв у своєму кабінеті сам генсек Сталін. З огляду на тодішні обставини, мізансцена просто дивовижна.
Чи була Юлія Солнцева (разом, зрозуміло, з керівництвом кіноіндустрії, з дуже впливовим Довженковим другом очільником письменницької Спілки Олександром Фадєєвим) причетною до влаштування високої кремлівської аудієнції? Схоже, що так, принаймні на рівні, сучасним сленґом послуговуючись, офісного менеджменту.
…
Допоміг нібито Лаврентій Берія й по війні, за якийсь час після розгрому кіносценарію «Україна в огні» на засіданні сталінського політбюро. Чимось Юлія Солнцева вміла його переконувати… Ми навряд чи дізнаємося, що було відомо про ці контакти дружини самому Довженкові.
Юлія Солнцева зробила неймовірно багато для популяризації творчості, для вшанування пам'яті великого режисера.
Анатолій Миколайович Добрянський не оминав своєю увагою такі книги, цінував їх і поповнював ними свою домашню бібліотеку. «Україна в огні» займала вагоме місце у його читацькому житті. Про що свідчать не просте перечитані, а ще й підкреслені червоним чорнилом рядки… Хоча Анатолій Миколайович ніколи не дозволяв собі використовувати для поміток щось, окрім олівця. Може слова, написані Довженком настільки сильно вразили Анатолія Миколайовича? А може він відчував, що історія повториться…
З кіноповістю «Україна в огні» та іншими творами О. Довженка можете ознайомитись в книгозбірні А.М. Добрянського.
«Незабутнє» — радянський художній фільм режисера Юлії Солнцевої (другої дружини письменника, кінорежисера та класика світового кінематографа).
Основою кіноповісті «Україна в огні» стали оповідання Олександра Довженка: «На колючому дроті», «Перемога» та «Незабутнє» яке стало початковим епізодом кіноповісті та і як зрештую і був названий фільм.
Фільм створено за мотивами кіноповісті О. Довженка «Україна в огні», яку було заборонено Сталіним у 1944 році.
Прем'єра фільму відбулася 30 серпня 1967 року. У зйомках фільму брали участь війська Київського військового округу.
Кадри з фільму «Незабутнє» 1967 року (за мотивами кіноповсті О. Довженка «Україна в огні»)
Цю кіноповість про невимовні страждання українців від фашистів у роки другої світової війни та сумні «здобутки» довоєнного більшовицького панування письменник почав писати на початку війни. Швидко написав, зняв фільм, сподіваючись визнання та вдячності. Але сталося навпаки: і кінофільм, і повість були осуджені і заборонені.
Фільм взагалі не вийшов на екрани (досі єдиний примірник його знаходиться в архівах московського держфільмофонду), а повість уперше опублікували вже після смерті письменника.
Майже за всі кінофільми (за «Звенигору», і за «Землю», і за «Арсенал», і за «Щорса») кінорежисера критикували. Однак такого терору, такої тотальної наруги, як за «Україну в огні», він ще не зазнавав.
Особливо цікаві епізоди з фільму на 23:19 хвилині по 27:55 хвилину)
— Цю землю можна їсти! На! Їж! Я хочу дивитися на тебе, сину мій, як на символ свого буття отут! — Ернст фон Крауз, старий полковник німецької розвідки, простяг своєму сину лейтенанту Людвігу Краузу жменю землі.
…
— Україна, Україна! — хрипів Людвіг оглядаючись навколо. Водянисті очі його світились захопленням.
— О, страшна земля... — задумавсь раптом старий Крауз.
— Фатер!
— Не гарячись. Ти думаєш, уже все скінчено. Не так просто. Це народ...
— Ми знищимо його.
— Хлопчику мій, я тікав уже од них в підштаниках у вісімнадцятому році.
— Час інший, фатер! — Вони йшли по полю.
— Час інший, а народ той же. Я вивчив його історію. Їх життєздатність і зневага до смерті безмежні.
— О!
— Хай наші ідіоти брешуть у газетах які завгодно дурниці про їхню тупість і твариняче ставлення до смерті, ми з тобою повинні знати правду.
— Хайль Гітлер!
— Людвігу, не вигукуй мені цієї дурниці, хоч коли ми вдвох.
— Фатер, наш фюрер, наш нацизм учить нас...
— Хлопчику, нацизм не має серйозного значення, поскільки у нацистів, щоб ти знав, нема фактично ніяких ідей. Це сліпа сила, щось вроді надзвичайної грозової хмари. Це сліпе чудо, нечуваний казус європейської дурної політики. Ти розумієш? І для нас, розумних німців, вся ця дивовижна ситуація фактично зводиться до вміння скористати чудо. Франція, Бельгія, Голландія, все, що нацисти завоювали, — дурниці, бульки на воді... Ось! — викрикнув Крауз, ткнувши пальцем додолу. — Оце наше! Тут ми мусимо умерти, але...
— Хайль!
— Людвіг!
— Фатер!
— Ти думаєш, вони вже знищені!
— Йа!..
— О!.. Ні!.. Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки. Коли я дивлюсь на їхню смерть, я завжди тремчу од жаху...
…
— Йаволь, гер полковник! Його бджоли закусали на смерть чотирьох наших зольдат.
— Да? О швайнерай! Дивись, Людвіг, він надіває на себе петлю.
— Фатер... Дас іст унмегліх!
— А-а... Слухай... — звернувся фон Крауз до старого Запорожця. — Цей офіцер хоче знати, що ти думаєш перед смертю?
— Світ здурів, то й бджоли подуріли. Почали всяке г... кусать, — сказав Демид. — А думаю я, що погані ваші діла, раз уже ви боїтесь таких, як я. Діло ваше програне.
— Але я стою на твоїй території і вішаю тебе, — сказав Крауз.
— Ну що ж? Повісиш та й утечеш. Така вже твоя слава...
…
— Ай...
— Вішай, кате! Чого злякавсь?!
Ернст фон Крауз махнув рукою і одвернувсь. Людвіг дививсь на шибеницю майже непритомний.
— О фатер! — оглядався Людвіг. Вони знову їхали в машині.
— Їх не можна підкорити. їх треба знищити. «Не передушивши бджіл, не їсти меду», — як казав їхній король Данило* в XIII столітті.
(Йдеться про князя Данила Галицького (1201-1264), під керівництвом якого 1238р. були розбиті під Дорогочином німецькі лицарі.)
Болючі роздуми Довженка про причини денаціоналізації українців «озвучують» німці в кіноповісті.
— Але, Людвігу, ти мусиш знати: у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п'ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту... Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п'ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім'ї, дружби! У них від слова «нація» остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників... От ключ до скриньки, де схована їхня загибель. Нам ні для чого знищувати їх усіх. Ти знаєш, якщо ми з тобою будемо розумні, вони самі знищать один одного.
— Йа фатер! Ми будемо нищити їх, лише поскільки кожний солдат мусить убить ворога і позбавить честі ворогиню. Я зрозумів тебе. Дальше вони самі будуть нищити один одного! Я розділю їх, куплю, розбещу!
— Фатер, я їх озброю! Я дам одному брату зброю, другому ні, от вони й вороги до смерті!
— Я бачу, хлопчику, тебе дечому навчили. Їх треба розбити, поки вони не очухались од своїх помилок. Якщо ж не встигнем — ми пропали.
Минуло понад 80 років, а чорна, болюча і гірка сторінка знову повторилась в історії України. Чи то погано була вивчена історія та її уроки, адже виклики для українського народу залишились такі ж самі…
Ми запрошуємо переглянути фільм, адже сьогодні технічний прогрес дозволяє це здійснити в будь-якому місті, в будь-якому закутку. І звісно, якщо є така можливість, то читати власне книгу, там є про що подумати….
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Пряма екранізація.jpg)
.jpg)
