23-05-2022

Людяність на межі з людськістю

Останнім часом я згадую телефону розмову зі Світланою Кирилюк 23 лютого. Ми обговорювали лекцію про Григора та Григорія Тютюнників, яка мала відбутися 24 лютого або перенестися на 1 тиждень. Не склалося… Тепер будь-які події, що відбувалися до війни сприймаються інакше і ця лекція стала для мене черговим знаком-нагадуванням: не дасть московська орда нам нормально жити навіть тут, на далекій Буковині.
 
Григір Тютюнник був одним з тих талановитих прозаїків, які вміли жонглювати словами. Письменник створив багато новел та повістей, його твори для дітей досі активно читають школярі молодшого шкільного віку. Його “Ласочка”, “Лісова сторожка” та інші новели циклу про Дмитра та його песика виглядають як оспівування митцем безжурності та краси навколишньої природи та взаємодії людини зі світом. Митець зображує гармонію, яка необхідна в житті кожної людини задля відчуття спокою та щастя. Насправді, після глибокого аналізу біографії цього автора розумієш: він тікав у свої твори від страшної реальності. 60-ті, 70-ті роки були часом нових репресій та цькування української інтелігенції, Г. Тютюнник це відчував на собі і задля порятунку власної душі тікав у творчість. 
 
Перед нами з’являються класичні образи дідуся-рибалки, хлопця-лісника, школяра чи вчителя або простого селянина, який має багатий внутрішній світ і відчуває власне призначення. Такими образами зачаровуєшся, починаєш вірити, що колись усі були добрими і щирими. Проте інколи автор демонструє нам зло: в образах хлопців-підлітків, чоловіків, агентів… Спочатку ці персонажі видавалися мені штучними і якимись мертвими, поки я не зрозуміла – я не там шукала. 
Справжні типажі радянського часу потрібно шукати не в дитячій та підлітковій літературі, а в оповіданнях типу “День мій суботній”. Це історія вчителя історії у столичній школі та труднощів, з якими він зіштовхується під час викладання та спроб вижити.
 
Окремої розмови, особливо тепер, заслуговує тема війни. Насправді мені дуже боляче читати воєнні новели Григора Тютюнника, у яких постають образи скалічених чоловіків, чиї сім’ї загинули від бомбардування у той час, як діти в школі не знають навіть дати початку і закінчення війни. Новела “На згарищі” резонує в голові та серці: Харківщина, Донбас, Херсон, Суми, Чернігів, Запоріжжя. Сотні знищених сімей, тисячі перерваних життів і ніяких виправдань катів, лише констатація фактів як у новелі “На згарищі”. Дідусь каже головному герою, що у їхню хату влучила бомба, згадує "як у повітрі довго вирувало пір'я з подушок, а літак кружляв так низько, що навіть було видно ошкірені льотчикові зуби і блискучу стрічку на комбінезоні". Сім’я загинула, а чоловік повернувся з війни покаліченим, він намагається жити, але божеволіє (не буквально) від болю та приреченості свого існування після війни. 
 
 
Григір Тютюнник вимальовує “класичні” образи дітей у час війни, які готові подібно Климку йти додому попри біль і хворобу. Це приклади дітей жертовних та відданих Батьківщині (якщо УРСР можна такою назвати). Їхня фанатична любов і віра вселяють надію і водночас страх, адже найсильніша мотивація це щире бажання зробити щось. Ці діти захоплюють своєю силою волі та витривалістю і це не авторський вимисел, адже деякі твори автобіографічні (наприклад, про навчання в технікумі).
 
А ще автор порушує табуйовану тему таборів. Як відомо, багатьох членів його родини вислали в Сибір і з 6 років хлопчик жив без батька. Його відповіддю і своєрідним реквієм каторжникам стала новела “Три зозулі з поклоном”. У ній автор не оповідає деталей табірного життя чоловіка, він фіксує жахи радянської системи одним реченням: “подивився на себе – увесь сивий, більше не дивитимусь”. Посивіння зустрічається у цій новелі і щодо іншої героїні – Марти: “Колись її коси сяяли проти сонця золотом, тепер вже не сяють. Мабуть, волосся вмирає раніше, ніж сама людина…” 
 
Думка про передчасну смерть волосся або сповіщення про смерть завдяки волоссю дуже цікава. Особисто мене вона вразила, адже кілька слів змусили уявити і усвідомити жах, що його переживала радянська людина не назвавши злочин злочином. 
 
Протести Григора Тютюнника та його спроби втечі від системи були безрезультатними. Попри велику любов до природи, своєї сім’ї та України, він мав погані звички і залізну руку партії, яка зрештою і задушила митця, “пережувала” його у тоталітарній машині.
 
Книги автора можете взяти у Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського.
Олена Лисенко