Про те, як почав писав автор теж розповів. “Я завжди любив футбол, але коли вступив на філологічний, зрозумів: література — це набагато цікавіше, ніж м’яч”. З того часу відвідував літературну студію ім. С. Будного, пробував писати вірші, але, зізнався чесно, у нього не виходило і він залишив цю справу. Проза – ось стихія Максима Дупешка. Він написав багато новел та оповідань, але більшість з них не вважає хорошими, бо “в той час не мав достатньо досвіду, щоб писати прозу”.
Так, Максим Дупешко вважає, що хороша проза народжується у зрілому віці, а поки люди молоді і відкриті, то їм легше створювати поезію. Можливо це правда, адже письменницька тенденція полягає у тому, що автори починають з віршів і згодом ідуть в прозу. Але і тут є винятки, як от Сергій Жадан, який видає майже щороку поетичну і прозову книгу.
Про дебют Максима Дупешко довго говорили, особливо в Чернівцях. І я, здається, знаю чому: книжки про рідне місто чернівчани дуже люблять, вони готові говорити про Буковину навіть через десятки років після того, як покинули цей мальовничий край.
Наступна книга Максима Дупешка називається “Біля карети під мертвим лисом” і викликає велику кількість питань починаючи з назви. Це стало особливою рисою творів Максима Дупешка. Довгі та малозрозумілі назви підкреслюють авторський стиль письменника і є його “фішкою”, як визнає сам Максим. Чи будуть наступні книги мати незвичайно довгі назви? Автор запевняє, що так. Тому почекаємо і переконаємось самі.
Роман “Біля карети під мертвим лисом” обрав мене, точніше автор обрав мене як обирають хрещену матір дитині. Я знялася у буктрейлері до цього твору, до речі, переглянути його ви можете за покликанням: https://www.youtube.com/watch?v=3f8TstpQ6Is
Я, наче завдяки привілеям, мала можливість прочитати роман раніше, ніж інші… Саме це я і робила, коли мала трохи часу. І героїня Уляна, за словами автора і редактора, схожа на мене. Тому я просто не могла оминути цей роман увагою і не полюбити його героїв.
Героїв багато: вигадані персонажі-жінки, які є головними героями роману і багато побіжних персонажів, які творили в різні історичні епохи: П. Скоропадський, І. Мазепа, Наполеон, В. Винниченко і багато інших. Вони якраз і розвивають лінію нашої розмови – тисячолітня війна України проти московського іга. Максим згадав історичні події ХІІ століття, коли після першої спроби Юрія Довгорукого захопити Київ, його отруїли, а владу, насаджену ним, скинули. Це триває до нашого часу: меншою чи більшою мірою російська експансія відчувається в повітрі. Інколи сил терпіти дику орду немає, тоді українці повстають, скидають ворога і намагаються жити далі, поки сусід не почне тягнути свої щупальці знову. Щоразу нам не вистачало трохи сил та єднання, щоб розбити ворога і стати повністю вільними. Фатум полягав у тому, що наші союзники виявлялися слабшими, ніж зліплена з різних народів та національних меншин російська армія. Але не тепер. Політологи переконані, що перемога буде за Україною і ми не сміємо в цьому сумніватись.
Історія циклічна і навіть спроби москальського іга знищити вільну Україну і забрати в нас свободу щоразу розпочинаються і закінчуються однаково. Українці – сильний та незламний народ, ми ніколи не дозволяли і не дозволимо більше сусідам зазіхати на наші землі, а ментальність орди у 1996 році описав в однойменній книзі Євген Гуцало. Після невеликого дослідження усвідомлюєш, що в поведінці російських військових та жителів цієї землі немає нічого дивного, враховуючи їхній багатовіковий спосіб життя. Це кочівники, неприкаяні, без відчуття дому і рідної землі, без банального усвідомлення себе частиною якось етносу. Українці перемогли ще 24 лютого силою і словом. А зараз продовжує тягнутися тисячолітня війна, яку зупинити можна лише одним способом. І може саме Максим Дупешко напише нам про нього… Тому з нетерпінням чекаємо нових книг автора, а вже видані ви можете прочитати в Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського та придбати у “Видавництві–21”.
На завершення Максим виконав музичну композицію на нашому інструменті і потішив гостей чудовою мелодією...
Олена Лисенко