У книзі, яку ми отримали в дарунок цього разу – “Анна Гончарик. Я обираю це небо” – упорядниця відтворила кінець радянської, початок і розпал Української епох крізь бачення суспільно-політичних та культурних подій її дочки Ганни, яка рік тому відійшла у Вічність. У гіркий та болючий момент втрати дочки, видавці Леонід Фінберг та Костянтин Сігов, які цінують інтелект та ерудицію Елеонори Степанівни, запропонували увічнити Ганну Гончарик у Слові. Ця книга незабаром з'явиться у книгарнях та на сайті видавництва "Дух і Літера".
Я намагаюся якомога чіткіше формулювати свої думки, але почуття і відчуття, звичайно ж, перемагають… Можу пообіцяти одне: після прочитання ви відчуєте, що не стало когось дуже близького.
Книга має сім розділів: передмова Елеонори Степанівни, газетні і журнальні публікації, інтерв’ю, лист до мами в Америку, пост з Фейсбуку, спогади і слова друзів, “Про це я ще обов'язково напишу”.
Крок за кроком ми відкриваємо для себе Ганну: від спогадів мами про дитинство дівчинки до серйозних текстів, які писала викладачка та журналістка Ганна Гончарик.
Найперші твори героїні цієї книги друкувалися в дитячих газетах і журналах. На сторінках часописів з’являлися рефлексії школярки на події і природу, що її оточує. Випадково наштовхуєшся на наше рідне місто Чернівці і думаєш: о, диво! Як прегарно авторка пише про столицю Буковини, потім пригадуєш, що Елеонора Степанівна чернівчанка, тому Ганнуся і Юрко були частими гостями у нашому краї. Ось що пише Ганна про Чернівці:
“Погляньте сюди — який балкончик! Під ним тільки серенади співати... Повернувши голови до балкончика, ми ледве встигли відскочити вбік: повз нас із жахливим гуркотом промчала на самокаті руда дівчинка і зникла у вузенькуму провулку, який ми просто не помітили, наскільки він вузький.
Яка чудова прикраса вулиці! —Знову вигукнув хтось із нас, вказуючи на зелену арку вгорі: будинки обох боків вулиці були з’єднані натягнутим дротом, по якому вився дикий виноград.
Вулиці і провулки Чернівців захоплювали нас внутрішніми двориками — такі вони різноманітні й древні. Одні — густо заросли бур’янами, у других пасуться кури, в третіх ми побачили дерев’яні лавочки й собачі будки, ще в інших — чепурні газончики. А якими таємничими здавалися вікна кожного будинку...”
Складається враження,наче авторка вчора бачила ту дівчинку на самокаті (яких зараз в Чернівцях особливо багато), заходила в затишні дворики та бродила вузькими вуличками – Чернівці наче зупинилися і живуть своїм, особливи життям. Ганна це дуже добре відчувала і розуміла, тому зафіксувала свої почуття у щирих текстах.
Наприкінці гіркого 2021 року трагічно обірвалось життя молодшого сина Гончариків-Соловей Юрка. Ми бачимо, як вона дорослішає і формує власну думку: тут і подорожні записи, і описи краєвидів, і перші рефлексії на політичні події – Ганна брала участь у Революції на граніті та голодних пікетах студентів. Ці записи дозволяють нам дізнатися подробиці подій, які відбувалися колись, можливо, до нашого народження.
У розділі “Інтерв’ю” я не могла пройти повз розмови з Григорієм Кочуром – одним з Атланів українського перекладу. Молода журналістка намагалася витягнути бувальця на відверту розмову, але десять років заслання дали свої плоди – мовчання і безперервний внутрішній монолог, який можна побачити в очах. Як відомо, будинок перекладача був в Ірпені. Це помешкання стало прихистком для багатьох талантів, що їх гонила і переслідувала радянська репресивна машина. Ми всі знаємо, що сталося з цим світлим містом під час російського вторгнення на нашу землю.
Загалом, ця розмова дуже цікава і насичена, її можна прочитати і у виданнях Г. Кочура.
Не менш схвилювала тема війни, яка виникає дуже спонтанно у фейсбучних постах Ганни. Що не кажіть, а це також жанр літератури.
Про серпень 2014 року авторка пише так:
“В цей час я поїхала на випасану – десятиденну медитацію мовчання. Але тривожні думки не давали сконцентруватися. Війна щойно почалася, все ше було зовсім незрозуміло, я переживала за рідних, не знаючи, що там відбувається.”
Так вона повідомляє про смерть близького друга, воїна добровольчого загону – Шульца. Незабаром стрічка цієї соціальної мережі буде рясніти гіркими і до сліз щирими спогадами друзів про Ганну. Її дуже любили родичі, друзі, колеги, студенти. За своє відносно невелике життя пані Ганна встигла побувати у багатьох країнах світу, отримати освіту у найкращих університетах, викладати, бути журналісткою, громадською активісткою і справжньою патріоткою.
Вона багато і часто писала про війну. Різну: смерть наших хлопців на інших землях, б’ючись у не своїй війні на кінці ХХ століття. І захисту Батьківщини у 2014…
Наша війна точиться досі, вона триватиме ще багато століть. Наше завдання – зафіксувати її так, як це робила Ганна Гончарик – дочка, сестра, українка.
Олена Лисенко
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
