15-06-2022

Найгірше позаду?

Кожен неправильно прочитаний вірш
Загрожує твоєму життю
Чи здоров’ю

Назва книги Богдана Задури «Найгірше позаду» дуже символічна… Я щоранку прокидаюся з цією думку, точніше – з цим питанням і сподіваюсь, що все погане вже відбулося, а  далі на українців чекає світле майбутнє без шовіністично налаштованих сусідів і купи супутніх «хвороб». 
 
Але зараз про збірку. Вона вийшла українською у 2015 році в перекладі Андрія Любки та за редакцією Олександра Бойченка – друзів польського поета, прозаїка, есеїста Б. Задури.
 
У чому особливість цієї невеликої книги? По-перше, усі вірші – верлібри. По-друге, читач не може передбачити розмір тексту, бо вони або величезні, або малесенькі. Така собі гра в «холодно - гаряче». Але вона досить захоплююча і цікава з погляду дослідження, адже автор демонструє свою різножанровість.
 
 
 
Це поезія життєво-філософська, є таке поняття? Якщо немає, то буде. Сам автор висловлюється з цього приводу так:
 
«сьогодні більше потрібні вірші
Про те
Що біле це біле
А чорне це чорне
Корова це корова це корова…»
 
Здавалося б, чоловік каже банальні речі, але якщо замислитися, то саме ці «банальні речі» ми забуваємо. У спробах сягнути вище за власну голову ми забуваємо, звідки починаються ноги… Тому героями віршів Богдана Задури стають не вигадані «дівчина А», «хлопець Б», а реальні люди з (найголовніше) реальними прізвищами та іменами. Автор не намагається приховати когось з героїв своїх віршів за вигаданими іменами чи зміненими обставинами, він виписує свої верлібри довго, наче малює гірську річку. Звивистими долинами та урвищами пролягають рядки поезій, люди приходять і йдуть, а Поет залишається, щоб спостерігати і нотувати.
 
Його поезії скидаються на записник чи щоденник, де зібранні спогади, відчуття і люди. Мені здається, Богдан Задура боїться… Його знемагає страх старости і смерти. Багато текстів – рефлексії на лікарняні будні, де йому доводиться знаходитись через інсульт, наприклад. Один з текстів має назву «Тест на старість»
 
Якщо з двадцяти фільмів які випадково
Тож переважно не від початку
Дивишся по телевізору
Вісімнадцять разів усвідомлюєш
Рано чи пізно – часом аж перед фінальною сценою –
Що ти їх бачив
 
 То це якраз воно
 
Завдяки своїй старості автор може ковзати лабіринтами пам’яті у недалеке соціалістичне минуле і пригадувати час, коли жили вожді народів. Як рефлексія з’явився вірш «Заборонено», де яскраво описано ті безглузді і антигуманні заборони, які існували в совку. Як результат, що витікає з цього – подорож Б. Задури до Білорусі і відтак – України – його улюблениці.
 
 
 
Окрім гострополітичної та злободенної лірики, автор розрізає збірку позачасовою поезією та філософськими міркуваннями. Це нагадує мені хоку і хайку Василя Кожелянка з його посмертної книги «Колір серпня».
 
[смерть]
Смерть зазирнула йому у вічі
Чи радше навпаки
Були порожні
 
На моє щире здивування, тут були вірші про Україну, її красу, людей і навіть початок війни, точніше Революцію Гідності та першу кров 2010-х років. Поезія «Готель «Україна»» починається словами «а ти впустив би в свою оселю біженця з України?» - як символічно і моторошно звучать ці слова 2014 зараз, у 2022 році, коли Польща першою відкрила свої кордони для тих, хто тікає від війни… А Богдан Задура перераховує всіх тих, хто зміг би знайти прихисток у його власному домі, бо його друзів-митців в Україні чимало.
 
«кричать
Слава Україні Героям слава»
 
А от найгірше, яке «позаду» - пророцтво кінця світу в грудні 2012 виявилось не кінцем світу, а початком кінця. Кінця людяности, чести, віри українців у мінімальну адекватність східного сусіда та, дай Боже, кінця російської імперії, яка плюється орками в наш бік. Нехай найгірше буде позаду.
 
Олена Лисенко