01-07-2022

"Бо я правду лиш співаю..." 5 том творів Юрія Федьковича

Напередодні дня народження Осип Домінік Гординський де Федькович отримав шляхетний дарунок – 5 завершальний том із Літературно-художнього видання у 5 томах 6 книгах. Над цим виданням постаралися директорка видавництва «Буковина» Людмила Черняк та науковці з кафедри української літератури Чернівецького Національного університету ім. Ю.Федьковича. На днях щаслива і горда зайшла Людмила Миколаївна і подарувала давноочікуваний п’ятий том творів Юрія Федьковича. Готувати до друку видання письменників-класиків – дуже серйозна і відповідальна справа. А вже коли повертаються до читача щоденники, публіцистика, листування з ґрунтовними коментарями, які з певних причин або взагалі не друкувались, або були з купюрами, тому то самі ці томи і є дуже вартісними.
 
Федькович Ю. Твори : Літературно-художнє видання у 5 т. 6 книгах; упорядкування, підготовка текстів Б.І.Мельничука, Л.М.Ковалець, Л.М.Черняк. – Чернівці : видавництво «Буковина».
 
Т. 5 : Публіцистика. Науково-популярні праці. Листи / Упоряд., підготовка текстів Б.І.Мельничука, Л.М.Ковалець, Л.М.Черняк. – 2022. – 316 с.
 
Починається видання великою академічною статтею професора Богдана Мельничука «Багатогранність і непроминальність слова», де він дає детальний аналіз кожного тому цього видання творів Юрія Федьковича. У передмові професор детально описує підготовку і роботу над кожним томом, починаючи з 2004 року, які невідомі твори сюди включені і звісно в примітках все прокоментовано. І якщо в перших томах представлена власне творчість письменника – поезія, балади, поеми, то третій том прози «вже включено повісточки, казки, фрашки, придибашки», багато з них вперше включено до видання. На четвертий том, куди ввійшли всі твори драматургії, чекали давно і з хвилюванням вчителі та всі прихильники творчості Юрія Федьковича, адже сюди ввійшли всі його п’єси. І кожен твір з ґрунтовними коментарями. На окрему увагу заслуговує його «Хмельницький». Трагедія в пять отворах» зокрема, яка перед цим була тільки один раз надрукована у львівському часопису ще 1938 року і була цілковито не доступна читачам. І це ж зрозуміло, адже в цьому творі «…глибоко й далекоглядно дивився він на історію,сучасне й майбутнє рідної України…»
 
Чого вартують хоча би ці рядочки:
 
О Москво, мати ти всіх лих!
О Москво, ти несита крови!
Крови пророків і святих,
І праведних святої крови
Вже переповненая чара!
 
Коли писалися коментарі до цієї трагедії, «мати всіх лих» анексувала Крим і вела війну на Донбасі та Луганщині, а вже сьогодні ця ж лиха «мати» веде агресивну війну проти всієї України, половину якої вона стерла цілковито з лиця землі разом з мешканцями, які там проживали.
 
І ось п’ятий том, який мабуть найважче готовити до друку, але він завжди є найцікавішим. Він містить публіцистику, науково-популярні праці і те, що наближає письменника до читача, робить його зрозумілішим навіть з висоти століть. Це завжди найцікавіша частина в спадщині автора, адже в листах не тільки його творчі пошуки, приватне життя – в них ціла епоха, в яких він жив і творив.
 
 
Як тільки Федькович зрозумів, що в нього є потреба писати, то він насамперед намагався зрозуміти, що йому писати і як йому писати. На це він сам і дає відповідь на початку цього тому в невеликій публікації «Нариси з гуцульського житя» в розділі «Публіцистики»: «Справді, гуцула згадує радо кожний, що мав нагоду бачити єго; тому і я гадаю, що не зроблю чогось не до речи, житя сего народця. Що форма новель найприємніша, не буде, мабуть, ніхто й сумніватися; а щоби мої оповіданя мали і внутрішню вартість, то я буду старатися подавати події, які справді нарід переживає, з найбільшою, по змозі, вірностию. Нехай же ласкавий читач признасть хоч мою добру волю!». Отаку програму собі написав Осип Домінік Гординський, на той момент йому було 34 роки, і не відступав від неї до останнього подиху.
 
Несподівано цікаво читати, такі здавалось би, сухі циркуляри, як доповідні записки та звіти Юрія Федьковича на посаді повітового шкільного інспектора впродовж 1869-1872 років. На цій ниві він виявився дуже активним і дієвим. За якихось три роки праці, йому вдалося зробити багато конкретних справ, навіть здійснити успішну реформу початкової школи на Буковині. Він глибоко розумів, наскільки потрібна школа для народу. А це, нагадаємо, ХІХ століття. В «Доповідній записці виконавчому комітету Буковинського сейму про реформу початкової школи на Буковині» від 12 вересня 1869 року:
 
«Народна мова, народна поезія, народні звичаї, народні пісні, народні легенди – основа всього народного. І якщо народна освіта не спирається на неї. то рано чи пізно вона розпадеться. Вся система знань для народу мусить базуватися на народності, інакше буде марною». І тут же далі : «Майбутні покоління відплатять за це сторицею. Головним елементом народності є народна мова. Ми маємо звучну, гнучку, здатну до вивчення мову, незважаючи на те, що московіти і поляки намагаються її поглинути». І звичайно, що на перше місце він ставить власне вчителя: «Кожна школа залежить від вчителя; вона його духовна фотографія»
 
Він настільки глибоко бачить проблеми існування народних шкіл, кваліфікацію вчителів, якість підручників і дає всім цим базовим речам, на яких тримається власне початкова школа на Буковині, такий глибокий аналіз, що то й сьогодні викликає повагу до освіченості Юрія Федьковича в цій царині.
 
І тут ще зауваги щодо освіти, які знову ж таки є віддзеркаленням дня сьогоднішнього: «Тільки ж я хотів би деяким мислячим читачам сказати, що підручники для наших народних шкіл написані чернечою мовою ХІІІ ст.., що пан міністр освіти не говорить по-руськи і тому з усім, що стосується руської мови, яку звичайно називають русинською, покладається на когось іншого, та що через цього «іншого» пан міністр змушений буде вчитися не по-руськи, а по-московськи».
 
Залишив письменник свої доволі серйозні публікації з етнографії про Маланку, Святого Николая, коляди та колядників.
 
А завершити варто невеликим нарисом «Щоб не було запізно! (Голос з-посеред руського народу)». Це настільки вражаючий тест, що складається враження, що він живе поруч і тверезо застерігає нас від сусіда. Він цілковито сучасний.
Він не тільки дуже добре знав історію України, росії і Європи назагал. Коли вперше прочитала цю статтю в «Буковинському журналі» ще 1994 році, то була вражена сміливістю та далекоглядністю автора, сьогодні – вражає провидіння Юрія Федьковича. «Битва під Полтавою звершилася, Русь завоювали московіти, їхній цар Петро привласнює ім’я переможеного народу, бере собі титул царя Руси й укладає програму своєї майбутньої політики : з Москви до  Дніпра, з Дніпра до Вісли, з Вісли до Карпат, звідти до Дунаю, а від Дунаю до Босфору. Хіба стане хтось заперечувати, що це не розходилося з його програмою – програмою поневолення всіх слов’ян?!» 
 
Мабуть, наші письменники-класики самі вже намагаються своїми творами дати відповідь і на цю дійсність, в якій ми зараз живемо і на те, чи потрібно вивчати рідну мову. Саме таким і є цей том Юрія Федьковича. А особливо його публіцистика, бо складається враження, що письменник живе зовсім поруч і щойно описав ті гіркі і страшні воєнні події, в яких ми живемо. І навіть дає відповідь на ситуацію, яка склалася. Ця думка не покидала мене, поки перечитувала цей том.
 
А завершується цей блок публіцистики невеликим, але зворушливим і дуже милим Зверненням Юрія Федьковича з нагоди річниці двадцятьп’ятилітньої літературної діяльности, празнованої літературним товариством «Руська бесіда» в Чернівцях дня 24 червня 1886 року «Вельми честні земляки!». Аж надто мало в його невлаштованому житті було таких світлих моментів, тому це прижиттєве визнання його творчості  було для нього дуже важливим і подамо розлогішу цитату:
 
«Довелось мені діждати великої несподіванки в житю, великої чести за мої скромні і невеликі труди на полі нашої літератури. Я не в силі висказати моєї радости, яка мене обняла, і мого щастя, якого я дожив, оглядаючи дня 6 липня так світлий обхід мого свята моїми дорогими земляками. Сей день є найсвітлішим днем мого життя і остане на все дорогою мені пам’яткою. Тож прийміть, дорогі мої земляки, за се мій найнизший поклін та й щиросердну подяку!
 
Найпаче дякую Хвальному товариству «Руська бесіда» за велику честь і звеличаньє мене і моїх скромних трудів тим, що іменовала мене своїм почетним членом, відслонила мій образ в своїх комнатах і устроїла в мою честь так світлий і незабутній вечер.
 
Не маю я слів, мої вельми честні земляки, щоби-м Вам так подяковав, як ви мене пошанували, но коли моя праця на що придалася, то прийміть увіреньє, що я дальше буду трудитися на рідній ниві і що я готов все моє принести на вівтар матери Руси, на вівтар люцкости»
 
Ще один розділ цього тому завжди користуються незаперечним авторитетом у читачів та дослідників насамперед – це «Листи». В товаристві його щирих приятелів, як от харизматичний Антін Кобилянський та прагматичний Кость Горбаль, можна дізнатися про те, що його хвилювало, про пошуки свого місця в цьому світі, і в літературі зокрема.
 
Мабуть на цілком окрему розвідку заслуговує дослідження епістолярію, які книги та часописи він читав. Та власне кожну освічену людину завжди характеризують саме ті книги, які вона має за потребу читати, так як саме вони формують світогляд. А для творчої людини ще й буде тією основою, що потім відобразиться в його творчості. Саме на книгах і формувався письменник Юрій Федькович. А власне в цьому томі добре видно, що він сам своїми працями скинув з себе, умовно кажучи, той сардак, який йому приписували як гуцульському письменнику. А він був дуже освіченим для свого часу чоловіком. І все життя він не втомлювався займатися самоосвітою. Аби написати історичні драматичні твори, то таки треба було дуже добре знати історію України.
 
Лист «До Данка до Танячкевича, як до брата рідного» в січні 1863 року: «Але і урадували мене ваші книжечки! А найду ще «Невільник» та й українські співанки.
 
«Хмельнищину» я читав, гарна, нима що казати!А «Чорну раду» та єі ни відослав я тогди…А тепер скажу вам, якої я гадки про українські книжки.
 
Нима в нас сонця, як Тарас, нима місяця, як Квітка, і нима зіроньки, як наша Марковичка»
 
На увагу заслуговує його шляхетне листування з видатними журналістами, громадськими діячами, видавцями Богданом Дідицьким, Володимиром Барвінським, Ернастом-Рудольфом Нойбауером, Лонгином Лукашевичем, Данилом Танячкевичем, Остапом Терлецьким, Омеляном Партицьким, Михайлом Драгомановим та іншими відомими діячами того часу. Не оминав увагою і підтримкою Сидора Воробкевича та професора Степана Смаль-Стоцького, оцінка яких для нього і його творів була дуже важливою.
 
 
І цілком в інший світ, інший стиль життя занурюють нас листи Юрія Федьковича: в них як штрихи біографії самого письменника, так і цікаві сторіночки з культурно-мистецького життя Чернівців того часу.
 
А завершує цей том невеличке слово директорки видавництва «Буковина», яке було відкрито при редакції однойменної газети і редактором якої був власне письменник і то також накладає почуття відповідальності, Людмили Черняк «Довга дорога до Юрія Федьковича» про всі ті пошуки, тривоги і митарства, які їй довелося подолати впродовж всіх майже 20 років, поки видавався цей багатотомник. Адже то навіть підступитися до такої праці - то треба мати неабияку мужність. А ще ж потрібно зібрати науковців, які би взяли на себе труду підготувати та прокоментувати творчість Юрія Федьковича з висоти дня сьогоднішнього. А ще ж потрібно подолати таку банальну проблему, як кошти, бо без них не буде нічого.
 
І все то те Людмила Миколаївна успішно подолала і сьогодні з гордістю вже можуть сказати не тільки всі причетні до цієї багаторічної і титанічної праці, але й кожен буковинець, що тут жив і творив український письменник Юрій Федькович.
 
А твори самого письменника та його публіцистику та науково-популярні праці потрібно читати. Адже його творчість актуальна як ніколи…
 
Всі 6 томів у вишуканому оформленні художника Івана Балана є в Муніципальній бібліотеці ім.А.Добрянського.