Нові надходження: художні біографії відомих митців.

Кожна людина, яка вважає себе всебічно розвиненою або намагається такою стати, має читати не лише наукову літературу, а й поглиблювати своє світосприйняття через пізнання світу мистецтва та вивчення біографій відомих митців. Наші друзі з «Видавництва-21» поповнили фонди Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського двома цікавими біографічними романами про життя відомих митців: Хаїма Сутіна і Юрія Новосільського. Ми дякуємо видавництву та Василю Дронякові особисто за цей вартісний дарунок.
 
Історія Хаїма Сутіна часто нагадує життєпис Шевченка-художника, якому довелося боротися за можливість (і право) тримати пензлик в руці. Сутін – єврей з Білорусі, народжений у маленькому селі, у багатодітній сім’ї, де був 10 з 11 дітей. Ральф Дутлі – автор художньої біографії – домислює і дофантазовує ті моменти, які залишились для сучасників і нащадків таємницею. Він мислить про побут та ставлення до хлопчика у родині. Перші спроби малювання, себто відтворення світу божого, були жорстоко покарані побожними батьками. Очевидно, саме це згодом виллється у різкі та песимістичні експресіоністичні картини Хаїма.
 
Якби неймовірно це не звучало, але хлопець, який дихав мрією, тікає з дому і оббиває пороги майстрів та академій, щоб отримати знання. Автор оповідає апокрифічну історію того, як Хаїм Сутін провалив вступні іспити і кинувся в ноги посадовцю, щоб йому дали другий шанс. Урбаністичне життя затягнуло його і він знайшов друзів: таких самих хлопчаків, багато з яких були приречені на успіх.
 
 
Сутін прийняв геніальне рішення і переїхав з підросійської  Білорусі до Парижа, де на нього чекало непросте, але дуже цікаве життя…
 
Знаєте, про кого я думала увесь час, поки читала цю книгу? Здогадуєтесь? Думаю, так. Про Марка Шагала – одного з моїх найулюбленіших художників. Вони жили разом, малювали, спілкувалися, дружила і сварилися. Вони формували Париж 20-х років, такий яскравий і прекрасний. Екзиль зробив їх французькими художниками, які мають відношення до Білорусі лише через місце народження. Але чи могли б вони стати собою на батьківщині? Впевнена, що ні. Як вони формували богемне життя (паралельно з жебрацтвом) у Парижі, так і це місто формувало їх.
 
Перед читачами з’являються постаті відомих художників та меценатів, артистів і політиків. Париж кишить талантами і випромінює неймовірно високий рівень мистецтва у міжвоєнний період. Одним з тих, хто тікав у французьку столицю для особистого та мистецького ствердження Олександр Архипенко. Відомий українсько-американський скульптор, батько кубізму в скульптурі, загублений український геній, якого прийняла Франція, а згодом Америка. То про що я власне… Про те, що всі ці непересічні особистості пересікалися, дивилися один на одного, брали найкраще, радили, хвалили і хулили. Завдяки цьому у першій половині 20 століття стається вибух різних жанрів малярства і літератури. Париж дозволив їм експериментувати і, о диво, єврея з Білорусі помітили і почали купувати. Люди закохалися у його смуток, у викривлення реальності та болючі кольори (які різали очі).
 
 
Через виразку шлунка у 1943 єврей мусив повернутися в окупований фашистами (тут було рашистами) Париж… Іронія долі чи в’їдливий жарт? Як переживає цю подорож, спойлер – останню, Хаїм читайте в романі.
 
Після прочитання ви вже ніколи не забудете про художника Хаїма Сутіна, бо проживете його життя з ним і зануритеся у його світ.
 
 
Наступна біографія написана Кристиною Черні. Насправді, написати про одного з найбільш контраверсійних художників Юрія Новосільського непросто. Складне життя людини вимагає приблизно таких самих сил від біографа. Він сам не міг остаточно збагнути, хто він, хоча казав:
 
«Я зовсім не маю в собі польської крові, я син лемка і полонізованої австрійки. Я поляк, але трошки українець, трошки німець».
 
Найцікавіше, що цей чоловік мав дві личини: професор Академії, іконописець, мислитель і скандальний алкоголік, революціонер з купою полотен у стилі «ню». Так сталося, бо так іноді стається. Добро і зло, чорне і біле сплелися у ньому, змішалися і дали в результаті цю неймовірну людину: різнобічну, наповнену, глибоку, цікаву. Для того, щоб стати таким не було обов’язково дебоширити і скандалити на вулицях міста, але кожному своє. Це спосіб самовираження, протесту, спроб достукатися до світу і знайти себе.
 
 
Вражають ікони Новосільського, написані як заперечення експресіоністичних портретів і навпаки. Людина-роздвоєння, яка пропустила крізь себе цей світ і потойбіччя, дозволила собі вилити на папір «неприпустимі» зображання і підняла пензель на створення святих полотен. Про перипетії, які очікували польського лемко-австрійця читайте в біографії, ви навряд могли б уявити, поглянувши на його фото, що в цьому тілі вживалися дві паралельні особистості і паралельно творили своє мистецтво.
 
Олена Лисенко