26-08-2022

У ритмі Азії. "Непальська масала" - дебютний роман Юрія Борисова

Наші добрі друзі з «Видавництва -21» завжди дарують книжкові новинки Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського. Однією з таких стала книга Юрія Борисова «Непальська масала».
 
Давайте по черзі: спочатку назва. Вона неймовірно влучна, промовиста та інтригуюча. В тандемі з обкладинкою (а це чудова робота Анни Стьопіної) захоплює потенційного читача і змушує підсвідомо мріяти про це видання. Зізнаюсь, я більше чекала іншої книги, але «Непальська масала» виглядала так переконливо, що для прочитання я обрала одразу її.
 
Тепер про автора і відповідно - головного героя роману. Юрій Борисов копірайтер, живе і працює у Києві, «Непальська масала» - це його дебютний роман. Чому Юрій написав цю книгу він пояснює у передмові. Якщо подивитися з одного боку: це фіксація власних спостережень, вражень і спогадів в одному цілісному та густому тексті. З іншого – це шанс читачам, які сидять з цією книгою в підвалах або лежать на узбережжі моря, доторкнутися до справжньої Азії та найвищих гір у світі – Гімалаїв.
 
Роман складається з 14 розділів, перед та післямови. Конструкція зручна і звична. Герої роману двоє мандрівників-родичів Юрій (автор) і його шваґер Микола. Ці двоє відчайдух вирішили кинути виклик Непалу та Гімалаям на середині жовтня, пройшли через яскраві враження та болючі травми, знайшли нових друзів і відчули на собі азійську культуру.
 
Очевидно, що сюжет переповідати я не буду, бо це досить лінійна розповідь, розподілена автором по днях – рівненько, ніби поділ святкового торту. Перший час хлопці подорожувати містами, селами і храмами Непалу, а наприкінці поїхали у гори.
 
Відверто кажучи, мене зацікавила назва цього роману, бо я маю слабкість до буддистської культури. Мене завжди захоплювали храми і святилища, монахи, звичаї і справжнісінькі дива, які відбуваються з людьми у Тибеті та інших буддистських центрах. Чи сталося щось дивовижне з героями цього роману? Спойлер – ні. Хоча, відверто кажучи, автор не сказав про це прямо і не означив у тексті якимись маркерами. Його історія нагадує рівнинну річку, тиху і спокійну, яка попри зовнішні тривоги рухається своїм шляхом.
 
Когось з читачів це може втомити і навіть роздратувати. Тут немає яскравих пригод, де герой тікає від диких звірів і підіймається на вершину Евересту, бореться з всесвітнім злом і тріумфально повертається до рідного Києва. Це проста і наївна книга спогадів. Автор відгукується про всіх героїв позитивно, він лише одного разу дозволяє собі показати самого ж себе у негативній конотації.
 
Це роман про культуру, побут, кухню і ментальність центральних азіатів. Назвою книги «Непальська масала» стала назва відомого напою – масала ті (чаю). Непалці додають до чаю з молоком спеціальні спеції масала, які і створюють незвичний смак напою. А масала ті в романі предостатньо, повірте. Цей вибір можна трактувати й інакше: герої під час подорожі марили побачити непальський колорит, самий сік і сіль цього краю, справжні спеції народу. І вони їх отримали в повній мірі.
 
Окрім яскравих вражень від краєвидів і звичаїв, герої цієї задокументованої подорожі знайомляться з людьми. Десь на середині роману, коли Юрій і Микола починають підійматися в Гімалаї, навколо них розсипається купа мов і національностей. Кожен говорить по-своєму, не розуміє інших і це створює враження Вавилону. Символічний Вавилон біля підніжжя Гімалаїв починає руйнуватися завдяки інтернаціоналізму англійської. Завдяки ній наші герої знайшли своїх – молоде подружжя людей, що говорять українською, але живуть в Італії. Саме ці двоє стануть найближчими друзями героям роману у далеких і суворих горах. Особливе місце у серці автора займає їхній гід, який увесь час вірно був поруч, допомагав і радив, розпитував і розповідав, а ще вчив українську мову. Це не може не тішити его філолога, мрія якого, щоб українська звучала скрізь і всюди, щоб кожен впізнавав нашу мову і хотів її вчити.
 
Автор проводить багато паралелей між Непалом та Україною і знаходить ще більше відмінностей. Пам’ятаю, як реготала, коли герої вперше їхали старим індійським автобусом по непальському бездоріжжю. Тоді Юрій зрозумів: у нас дороги в порівнянні з цим цукерочка! Теж саме стосується побуту багатьох місцевих жителів. Вони тісняться в хатинках без нормальної води і зв’язку зі світом, але виглядають щасливими, усміхаються і допомагають іншим. Тут автор говорить про відмінність українців від непальців. Себто перші не мріють допомагати іншим і живуть за принцом «мій хутір – моя фортеця». Але ця думка звучить у наших реаліях помилково. Після 24 лютого вже не йдеться  про недобродушність українців, марнославність, абощо. Зараз ми потребуємо добра і максимальної підтримки з боку Заходу і Сходу. Хай навіть це будуть слова непальського гіда про те, що Україна має знищити московію.
 
Мушу висловитись щодо мови роману, адже вона досить специфічна. Інколи оповідь ведеться у кращих традиціях бульварного роману, а часом чи то читач, чи автор забувають про це. Саме в ті моменти можна насолодитися не вичавленим текстом, а щирими роздумами і розповідями.
 
Подорожуйте і читайте книжки!
 
Олена Лисенко