01-09-2022

Кобилянська від А до Я

Талановиті і вдячні студенти Анатолія Миколайовича завжди розділяли свої тріумфи з наставником, а нові видання, до виходу яких долучились, завжди несли патрону в подарунок. Ця традиція продовжується і зараз, плоди своєї інтелектуальної праці несуть в Муніципальну бібліотеку – скарбницю філологічних знань, у якій цінується добра книжка.
 
До дня народження Анатолія Миколайовича його студентка, а зараз викладачка кафедри української літератури філологічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича Світлана Дмитрівна Кирилюк потішила нас і читачів Муніципальної бібліотеки виданням «Кобилянська від А до Я». Ця книга побачила світ у Видавництві Старого Лева влітку цього року. По-перше, не може не тішити те, що під час війни продовжують друкувати книги, попри складнощі, з якими стикаються видавці у воєнний час.
 
По-друге, книга неймовірно гарна. Одразу в очі кидаються жовто-зелені барви, в яких оформлена обкладинка. На полицях книгарень «Кобилянська від А до Я» одразу приковує погляди потенційних читачів, бо виглядає стильно і яскраво. Над оформленням цієї книги працював Іван Шкоропад. Художнику вдалося поєднати класичні мотиви і сучасність, зробити книгу приємною для читання і дітям, і дорослим.
 
Статті в книжці розміщенні в алфавітному порядку: від а до я, з них починаються слова так чи інакше дотичні до постаті Ольги Кобилянської.
 
Це видання дозволяє познайомити дітей з творчістю української письменниці і відкрити для себе незнані досі сторінки її біографії та письма.
 
Авторка знайомить читачів з сім’єю письменниці: батьком, мамою Марією, яку Леся Українка називала святою, старшою сестрою Євгенією і братами. Робить це через статті «Батько», «Брати», «Жінка», «Євгенія».
 
Не забуває й про друзів та товаришок Кобилянської, які підтримували письменницю у різні періоди життя. Найвідоміша з них Леся Українка, яка декілька разів приїжджала в Чернівців до родини Кобилянської, щоб рятуватися від Києва, лікарень і власних думок.
 
Про Чернівці крізь призму спілкування з Кобилянською Леся Українка писала:
 
«Місто не дуже велике, набагато менше, ніж Львів, і провінціальніше, але симпатичне і чистеньке, ціле на горі, околиця дуже гарна, якась ідилічна: гори ще не дуже високі, не вищі від волинських (в Дубенській околиці) або й від київських (може, правда, трохи вищі), Прут під самими Чернівцями тихий, в зелених берегах, в’ється собі поміж гаями по широких «зарінках»... От уже правда, що зелена Буковина, а надто тепер. Тут уже весна справжня, все зеленіє, сади зацвітають і колорит скрізь такий ясний-ясний, здається, у нас і на весні так ясно не буває. Гарна країна. А ще ж то кажуть, що далі вона ще краща».
 
Сама Ольга Кобилянська дуже рідко виїжджала за межі рідного міста. Лише одного разу вона вирвалась в Київ і на Полтавщину в гості до сім’ї Драгоманових-Косачів.
 
А наприклад, до Христі Алчевської письменниця так і не поїхала. Вони були дуже близькими подругами по листуванню, сім’я алчевських підтримувала фінансово Ольгу Юліанівну у найгірші роки. А ще Алчевські – відома сім’я з Харкова, про яку авторка коротко розповідає в книзі.
 
В контексті жіночої лінії треба згадати й Євгенію Ярошинську – одну з перших феміністок в Україні, з якою Кобилянська теж мала дружні стосунки. Світлана Дмитрівна пише про Ярошинську у статті «Емансипація» і пояснює цей термін і явище.
 
Та не забуває авторка ф про кохання. Як відомо, найбільшим коханням Ольги Кобилянської був Осип Маковей – багаторічний редактор газети «Буковина». Найбільше можна дізнатися про ці стосунки з листів Ольги до коханого: вона просить його привезти їй зі Львова фіалкові парфуми, повідомляє, що має смачні яблука для ведмедя (називала Маковея ведмедем), просила замовити екіпаж і багато іншого.
 
Про момент від’їзду Маковея з Чернівців Ольга Кобилянська написала в автобіографічному оповіданні:
 
«він від’їхав з того міста, де пробув три роки, і забрав їй все світло з собою»
 
 
Письменниця була допитливою, всі її знання і уміння – самоосвіта, бо вона закінчила лише чотири класи німецької школи. Найкращим вчителем стало життя: гори, міста і села, любов і цікавість до природи, прагнення вивчати щось нове і нелегка доля, яка спровокувала багато подій у житті Ольги Юліанівни.
 
У щоденнику вона писала:
 
«Боже, якщо я маю стати письменницею, то мушу ще багато, так багао вчитися»
 
Світлана Дмитрівна згадує у книзі у російську окупацію, звинувачення, які висунули Кобилянській і, зрештою, її смерть як єдиний шлях порятунку. Це перекликається з історією Олени Пчілки, яку теж прийшли арештовувати енкаведисти і від в’язниці її врятувало те, що вона вже не могла сама ходити. Про такі страшні сторінки з життя наших митців часто мовчать, але ми повинні пам’ятати про це, щоб не дозволити історії повторитися.
 
Книгу можете взяти в Муніципальній бібліотеці, а ми дякуємо авторці за цей чудовий дарунок.
 
Олена Лисенко