15-09-2022

Любов варта всього

 Любов варта всього –
варта болю твого,
варта твоїх розлук,
варта відрази й мук,
псячого злого виття,
шаленства та милосердь.
Варта навіть життя.
Не кажучи вже про смерть.
 
Сергій Жадан
 
Хочу поділитися історією. Коли я тиждень тому брала інтерв’ю в одного літературознавця, то спитала в контексті розмови про поезію, чи актуальні зараз любовні вірші, інтимна та пейзажна лірика, яка несе красу, любов і ніякого натяку на війну. Він відповів щось приблизно цитуючи Конфуція «Нехай цвітуть усі квіти». Не можу не погодитись з автором цитати і людиною, яка її використала в літературному контексті. Саме тому я вирішила прочитати щось легке і приємне.
 
Такою без перебільшення можу назвати книгу «Близькі чужинці» Марії Каменської, яку хочеться аналізувати з двох перспектив: як читач, що багато бачив, чув і хоче відпочити та відволіктися. І як людина, яка має багато професійних питань до тексту і дратується, потрапляючи в сюжетну петлю.
 
За книгу принагідно дякуємо Видавництву-21 і Василеві Дроняку особисто.
 
Тепер власне про книгу: це збірка невеликих оповідань про «він» - «вона». Твори легкі, романтичні, щоразу закінчуються гепіендом, але під кінець книги одноманіття оповіді і героїв починає дратувати та втомлювати.
 
Перше оповідання, безперечно, найкраще. Воно називається «Вона з’явилась у четвер» і занурює нас в історію випадкового знайомства двох людей, які так само ж випадково провели разом тиждень. За цей час вони закохалися і не уявляли життя одне без одного, але в кожного за спиною був свій баласт минулого, який впевнено тягнув героїв подалі від щастя. Загалом, читати про жінку, ім’я якої герой не знає, але прогнати зі свого дому не хоче і соромиться дуже цікаво. А ще цікавіше згодом читати про чоловіка, у домі якого оселилась героїня, бо чекала на мить, коли він скаже, що їй час йти.
 
У цих 10 оповіданнях панує романтично-терпка атмосфера, герої Каменської розлучені жінки і чоловіки, які декілька років не можуть знайти себе у світі, бо розставання було надто болячим, бо сил жити щасливо немає. Аж раптом, як в класичних мелодрамах, з’являється чудова людина – чоловік або жінка, які змінюють життя героїв, радують нові емоції та почуття і змушують згадати, що ті досі живі.
 
Безперечно цікавою є тема любовного трикутника. Деякі героїні відступають від коханого чоловіка, бо його дружина вагітна або рідна сестра безмежно закохана у цього ж чоловіка. Деякі мучаться все життя, поклавши себе на вівтар страждань, як от Олівія з оповідання «П’ятеро незнайомців на острові». Ця 75-річна жінка усе своє життя страждала, щоб покарати сестру, якій сама ж віддала коханого чоловіка. А героїня «Ніжності» після довгих років таємної закоханості у чоловіка найкращої подруги, раптом усвідомлює, що знайшла своє щире кохання зовсім поруч.
 
Герої оповідань Марії Каменської дуже схожі, їхня головна ознака – зелені очі. Авторка їх співвідносить з красою: якщо в тебе зелені очі – ти гарний і подобаєшся тій, хто про тебе пише. Героїні її творів журналістки. Майже всі без виключень. Кожна з них заробляє на життя тим, що пише. А ще, багато хто веде щоденники, де виливає власну душу.
 
В оповіданні «Нотатник» якраз йдеться про жінку і чоловіка, які познайомились за ледь не фантастичних умов: вона залишила свій щоденник у парку, а він його прочитав і закохався. Щоб якось впоратись з болем, що йому не бути з цією жінкою, він написав свою історію в такий самий нотатник і залишив його на тому ж місці. І як ви думаєте, що сталося? Правильно, записник знайшла авторка першого щоденника, прочитала і прийшла до нього. А впізнав герой свою кохану за неймовірними зеленими очима…
 
Словом, маємо наївні романтичні історії, від яких люди зазвичай плачуть, а сідають читати подібне з хустинками для сліз. Ці історії не правдиві і не справжні, але в час війни, коли навколо так багато болю і смертей, розчарувань і страхів, хочеться заховатися у свою бульбашку і зануритися в світ Марії Каменської.
 
Назва відбиває у собі суть тексті: усі люди, про яких йдеться незнайомі, чужі, далекі, але у певних життєвих ситуаціях вони раптом відкриваються людям, показують своє істинне обличчя і не помиляються – їх справді приймають, люблять і не зраджують більше.
 
Останнє, про що хочеться поговорити в контексті цієї збірки оповідань – текст «Правда чи брехня» про випадкову зустріч чоловіка і жінки. Темою їхньої дискусії стала брехня, себто нелюбов до людей, що брешуть. Згодом завдяки свідомим аргументам чоловік доводить, що брехати – не завжди погано. Краще жити у сліпому незнанні, ніж мучитись від болючої правди.
 
Чесно кажучи, це спірне питання. Для кожної людини це виглядає, звучить і сприймається по-різному. Але герої Марії Каменської однозначно обирають щастя, навіть якщо для цього потрібно брехати або жити в брехні.
 
Добре це чи погано судити не варто – кожен вирішить це сам. Можливо хтось впізнає в деяких героях себе або своїх близьких, може коли в майбутньому опиниться в подібних ситуаціях, зможе на основі вчинків цих героїв зробити висновки і не помилитися.
 
Я ж хочу сказати, що це приємне мелодраматичне чтиво, яке прикрасить прохолодні вересневі вечори. Ця книжка здатна відволікти читачів хоч на певний час від новин з фронту і занурити їх у нереалістичний, але прекрасний світ любові і кохання.
 
І закінчити цей текст хочу словами одного з героїв Каменської:
 
«Кохання не знає перешкод. Кохання – це щастя. І я маю на нього право».
 
Олена Лисенко