22-09-2022

Вона була довершеною гармонією...

23 вересня 2022 року виповнюється 150 років від дня народження української оперної і концертно-камерної співачки Соломії Крушельницької (1872 – 1952), яка завдяки таланту назавжди вписала своє ім’я в світову музичну спадщину і цей ювілей під егідою ЮНЕСКО належно відзначає вся мистецька спільнота України та світу. Вона мала незвичайної краси та сили голос діапазоном майже в три октави, віртуозну техніку, феноменальну музичну пам’ять, яскравий артистизм.

Звичайно, це ім’я було відоме в Україні, особливо для вузького кола діячів власне української класичної культури та класичної музики. Але ця жінка не тільки відшліфувала свій талант до самого високого рівня виконавської майстерності, що її ще за життя цілком заслужено поціновано і вона зайняла виключно свою нішу серед виконавців найвищого європейського оперного мистецтва. Вона заслуговує, аби на рідній землі її пам’ятали і належно шанували, адже вона себе всюди позиціонувала цілковито як українку, коли ще не було державності, під забороною була українська мова і одна тільки й пісня залишилася, яку вона невтомно впродовж всього життя несла в світ і виконувала на самих високих сценах.

Маленька Соломійка народилася і виростала в родині греко-католицького священика Амвросія Крушельницького. І зрозуміло, що для неї була заздалегідь приготовлена життєва стежина – вийти заміж за священика і займатися домашніми справами та дітьми. Хоч всі восьмеро дітей в родині були талановитими, проте вже з самих дитячих перших років все-таки найбільший музичний талант було відмічено в маленької Соломійки. І тут в долі дівчинки найбільшу і найважливішу роль відіграв батько своїм авторитетним словом і конкретною підтримкою. Тому по закінченні гімназії Соломія вступила до Львівської консерваторії Галицького музичного товариства. Її наставником був відомий професор Валерій Висоцький. Викладачі були вражені талантом здібної студентки, про що свідчить запис екзаменаційної комісії про закінчення консерваторії у 1893 році: «Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени». Висока оцінка професіоналів мала вирішальне значення і батько Соломії повірив в її талант, позичив гроші і відправив донечку на науку до Італії. Вона навчається співу у відомої міланської вчительки бельканто, професорки вокалу Фаусти Креспі і драматичному мистецтву в професора Конті. Тут продовжила навчання і розкрила величезні можливості свого голосу, адже замість мецо в неї виявилося потужне лірико-драматичне сопрано з об'ємом майже в три октави, що можуть належно оцінити професійні виконавці класичної музики. У Відні вдосконалювала спів у професора Йозефа Генсбахера.

Опанувавши найскладніші вершини у мистецтві бельканто, яке, за словами самої актриси «вимагає жертв – щоб досягти вершини досконалості, потрібне не лише відточення голосу, а й вміння мислити». Співачка ризикнула і почала вчити найскладніші до виконання опери Вагнера, з абсолютно іншою манерою виконання, на яких не один виконавець втратив голос, і стала найвидатнішою «вагнерівською примадонною». Вона мала сміливість, а професійна підготовка їй це дозволяла, виконувати новаторські , інколи надто складні у виконанні, композиції відомих авторів, що також принесло їй заслужений успіх.

Світовою сенсацією в музичному світі стало виконання на сцені «La Scala», диригував геніальний Артуро Тосканіні, у "Саломеї" Ріхарда Штрауса який був одним з найсуперечливіших композиторів свого часу. Музикознавець Рінальдо Кортопассі написав: "Саломея" тріумфує завдяки магії Тосканіні і чарам Крушельницької». А за нею назавжди в музичних колах закріпилося ім’я Саломея.

І тільки після цієї високої професійної школи і виснажливої праці почався тріумфальний похід сценами Європи, Північної Африки та обох Америк. Перед силою і красою її таланту схилявся цілий світ. Музичні критики називали її «володаркою світу» і «найбільшою артисткою сучасної доби». Голос Крушельницької світова преса називала "найкрасивішим з тих, що коли-небудь чули люди". Таку високу оцінку в мистецькому світі на той час направду можна було заслужити тільки справжнім талантом і такою ж щоденною працею.

На прикладі цієї українки, яка своєю ретельною працею розвинула свій Богом даний талант і досягла найвищих вершин в світовому музичному мистецтві і вартує виховувати нове покоління, як можна досягти успіху в далеко не завжди тепличних і сприятливих умовах. А ще цей роман і його головна героїня є добрим прикладом, як досягати життєвих та професійних успіхів і як достойно приймати всі виклики долі.

От саме до цієї поважної ювілейної дати оперної співачки в чернівецькому видавництві Букрек (дир. Дарина Туз), якому автор не зраджує вже багато років, щойно вийшла книга відомого київського журналіста, публіциста, письменника, невтомного дослідника видатних українців, яких він повертає із забуття – Олександра Балабка.

Балабко О.В. Кімоно для Баттерфляй. Із життя Соломії Крушельницької: Роман. – Чернівці: Букрек, 2022. – 320 с., іл.

Так, це розкішне видання Олександра Васильовича, де головною героїнею роману є геніальна українська оперна співачка Соломія Амбросіївна, яка зуміла неймовірною силою унікального таланту і характеру назавжди створити собі достойне місце серед світових виконавців. Це дало підстави сучаснику актриси, авторитетному італійському музичному критикові Рінальдо Кортопассі поставити її ім’я на почесне місце на світовому музичному олімпі:

«У перші десятиліття ХХ століття на оперних сценах світу царювали лише чотири особи чоловічої статі – Баттістіні, Тіта Руффо, Шаляпін і Карузо. І тільки одна жінка спромоглася сягнути їхніх висот і стати поруч з ними. Маю на увазі Соломію Крушельницьку...».

І не просто сягнула, порівняно із своїми колегами-чоловіками, вона виявилася набагато вищою як особистість. Звичайно, за всім цим стоїть величезна праця…

Вона розуміла, що для того, аби зайняти належне місце на мистецькому Олімпі і в аристократичних колах, вона повинна відповідати тим високим стандартам, які там встановлені. І якщо вона приїздила до Парижу, то таки не тільки сукні шити, вона «…відвідувала театри, музеї, салони моди, вслухалася в звучання французької мови, якою вже пристойно володіла, відвідувала вернісажі фовістів – Матісса, Руссо, Брака, Камуена, Вламніка». І так було завжди і всюди, впродовж всього життя вона не втомлювалася вивчати історію, літературу, культуру, звичаї всіх країн, де їй доводилося бути, але музичну спадщину насамперед.

Кімоно для Баттерфляй

Власне, вже самою назвою Олександр Васильович налаштовує нас на доторк з чимось високим і філософським. Звісно, що автор не випадково взяв цю назву, так як ще в дитинстві він мав можливість побути деякий час на острові Сахалін і вже тоді його подивувала японська культура, в побуті насамперед. Це захоплення східною культурою та звичаями він проніс все життя. І тому, мабуть, вирішив представити нам цю актрису саме через цей образ японської гейші. Хоча і для самої оперної діви роль Чіо-Чіо-сан, прозваною Баттерфляй, була дуже знаковою.

Соломія Крушельницька до цих пір захоплює своїх прихильників не тільки прекрасним звучанням оперних партій чи українських пісень, вона одразу зачаровує своєю красою, статурою і дуже красивими сукнями, адже то дуже важливі моменти для актриси. Свої сценічні костюми, надзвичайно вишукані і дуже дорогі вона шила в центрі тодішньої моди – в Парижі, в Домі Ворта, який був прекрасним знавцем історичного костюму і використовував їх елементи для своїх богемних замовниць. Соломія вважала, що «…костюм для актриси – важлива деталь її гри, частина її думки. А в опері зміна вбрання від однієї сцени до іншої має бути еволюцією внутрішньої драми героїнь, гармоніювати з настроєм, атмосферою всього дійства».

Вона завжди відносилась з повагою до всіх, хто її оточував чи допомагав в постановках. Тому на відміну від зазвичай примхливих актрис, Крушельницька мала авторитет і в дизайнерів та майстрів, і вона часто чула від них, що «Найкращою винагородою буде змога нарешті почути Вас у Парижі» або «О, мадемуазеле, з вами дуже приємно розмовляти».

Одним із її палких прихильників був кутюр’є з Дому Вортів, який дуже добре і тонко розумівся на жіночій вроді, не втомлювався говорити Соломії «…про її поставу античної богині, про те, що такі профілі зображували на давньогрецьких вазах…». Він порівнював її з «жінкою-квіткою, жінкою-тюльпаном» і саме він побачив, що їй би дуже «пасувало кімоно…».

Проте звісно, Крушельницька мріяла насамперед про виступи на сценах Парижу. І вже через деякий час вона виступить на паризькій сцені театру «Опера Гарньє» в «Лоенгріні» і як засвідчила столична преса: «Такого Вагнера Париж іще не чув! Уже після першої дії стало зрозуміло: Вагнер цього разу таки завоював серця парижан, чого йому так і не вдалося за життя». Звісно, у виконанні Соломії Крушельницької…

І от якраз після тріумфального виступу на парижській сцені до неї за куліси завітав щасливий кутюр’є Поль Пуаре з величезною коробкою, перев’язаною голубою стрічкою…в якій було віяло і кімоно з побажаннями: «Прийміть цей подарунок! Повірте, кімоно вам колись стане у пригоді…». Автор роману так тонко і в деталях відтворив цю сцену, що мимоволі стаєш учасником того чародійного дійства: « Неначе жар-птиця залетіла до гримувальні Соломії, аби привітати її з успіхом! То було святкове кімоно сусохікі, найдовше з-поміж усіх, – спід спідниці тягнеться по підлозі. Його одягають урочистої миті, як-от на весілля. На ніжному білому тлі – кольорові геометричні фігури, пелюстки троянд, мініатюрні розписані віяла, сині та червоні кружальця на зеленому тлі, що, якщо придивитися, – плоди на диво-дереві…Усі присутні кинулися роздивлятися цей розкішний подарунок. Бавовна, шовк із вигадливою вишивкою…». А так як одягнути кімоно то є ціла наука, то передбачливий майстер до кожного предмету прикріпив інструкцію, в якій послідовності одягати справжнє кімоно.

«І наступні три вистави Соломію та її партнерів супроводжував незмінний успіх! Париж був вражений, Париж гудів…» Про що підтверджувала й столична преса: «Публіці безмежно сподобалася молода і вродлива співачка, яка мала витончений смак, талант, в якому відчувалися майстерність і натхнення, і чудовий, розкішний голос». Так, Соломії вдалося своїм талантом зачарувати і підкорити за один вечір мабуть одну із самих вибагливих публік – паризьку.

А побажання кутюр’є виявилися щирими і пророчими, або як кажуть, промовлені в потрібний момент в потрібному місці. І через два роки Соломія Крушельницька стала першою виконавицею партії мадам Батерфляй із опери Пуччіні.

Над своїм твором «Мадам Баттерфляй» відомий композитор Джакомо Пуччіні працював довго і натхненно, тому покладав на неї великі сподівання та на успіх в італійських вибагливих меломанів. В лютому 1904 року в міланському театрі «Ла Скала» він представив свою нову оперу. Проте прем'єра з тріском провалилася, оперу освистали. Пуччіні був приголомшений цією невдачею, але друзі умовили його переписати оперу і запросити на головну партію Соломію Крушельницьку. І коли в травні на сцені театру «Ґранде» в Брешії відбулася прем'єра оновленої «Мадам Баттерфляй» із Крушельницькою в головній ролі – це був перший великий тріумф. Артистів і самого композитора 17 разів викликали на сцену і осипали оваціями. Зворушений Маестро Джакомо Пуччіні надіслав Крушельницькій свій портрет із написом: «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй».

Про підготовку цієї опери, всі перипетії пов’язані з її постановкою як композитора Пуччіні, так і виконавців автор присвятив цілих п’ять великих розділів «В обіймах Брешії», «Високий зліт «Метелика», «Королівська ложа», «Життя за царя» та «Від маестро до маестро». Звичайно, що найбільший інтерес викликають ті моменти, коли Соломія глибоко вивчала культуру Японії, аби її так передати зі сцени, щоби глядачі повірили в почуття Чіо-Чіо-Сан. І їй як завжди це блискуче вдалося.

В репертуарі Соломії Амбросіївни було 60 оперних партій вісьмома мовами самих знаменитих світових композиторів, проте саме опера Дж.Пуччіні «Мадам Баттерфляй» займала особливе місце у її творчості. Співачка тріумфально виконувала партію знаменитої гейші в найбільших театрах світу понад сто разів і досі вважається найкращою виконавицею ролі Чіо-Чіо-Сан. Чи то тому, що вона власне врятувала її та автора від цілковитого провалу забуття, чи то направду героїня була їй близька по духу, адже Крушельницька була не тільки блискуча оперна виконавиця, вона ще й була драматичною актрисою, що й робило її унікальною і неперевершеною на всіх світових сценах. Як вона сама казала «Без цього пристрасного вживання у роль вона ніколи не виходила на сцену». Її портрет з опери «Madame Butterfly» і досі знаходиться в знаменитому театрі «La scala Milano».

Впродовж всіх років свого мистецького тріумфу на європейських сценах за успіхами Крушельницької завжди пильно стежили прихильники високої музики та європейська преса. Олександр Васильович ретельно позбирав відгуки професійних музичних критиків на виступи Соломії в численних періодичних виданнях того часу на всіх європейських мовах. А треба сказати, що впродовж всієї оперної кар’єри газети не проминали надавати розлогі шпальти її успішним виступам та прем’єрним виконанням. І тому сьогодні ми можемо потвердити хоч деякими витягами з тих відгуків, що «…Крушельницька у «Вертері» – велика артистка. Можемо тільки з певністю сказати, що Массне, пишучи «Вертера» не міг собі уявити більш ідеальної виконавиці ролі Шарлотти».

Один із шанувальників та меценатів оперного мистецтва барон Саверіо Прочіда писав: «Вона примушує свій дзвінкий голос бриніти найяскравішими струнами драматичного сопрано, надає йому різних відтінків, відображає ним поривання, ніби долаючи суворість ніжного кохання. Завжди зібрана, свідома своєї відповідальності виконавиці, Крушельницька демонструє нам високе акторське вміння, елегантність поз і рухів, що не часто побачиш в оперному театрі. Вчора слухачам припала до душі виконавська манера чарівної української актриси, адже сеньйорина Крушельницька обдаровує нас також і своєю красою, цією позапрограмовою розкішшю».

Винятково сильне і приємне для вуха сопрано, вроджений акторський талант, досконале виконавське мистецтво, краса фізична і духовна. Соломію Крушельницьку досі вважають неперевершеною оперною дівою, яка перетворювала кожну виставу на неповторне мистецьке явище, на те, що означали словом «тріумф». Про неї знав весь світ.

Ми представили тільки деякі штрихи з нової книжки, а читачів, особливо меломанів, які люблять вишукане чтиво, запрошуємо читати книгу. Ви отримаєте справжню естетичну насолоду і разом з Олександром Балабком, який відвідав її італійські адреси та Соломією Крушельницькою побуваєте в світських салонах відомих людей мистецтва і Домах моди, відвідаєте відомі столиці світу і насамперед побуваєте у концертних залах на світових оперних сценах. А технічні засоби сьогодні дають можливість побачити і ці знамениті сцени, що аж дух перехоплює від їхньої величі і розкоші. Так і послухати всі партії, прем’єрні зокрема, які виконувала Соломія. Адже Крушельницька зачарувала своїм мистецтвом провідні оперні центри світу: Мілан, Рим і Неаполь, Париж і Ніцу, Санкт-Петербург, Краків і Варшаву, Одесу і рідний для неї Львів, Нью-Йорк, Буенос-Айрес і Сантьяго.

А у великій залі музею театру «La Scala», між портретами талановитих італійців Роджеро Леонкавалло та Енріко Карузо, стоїть барельєф великої українки Соломії Крушельницької.

Проте не тільки квітами та аплодисментами супроводжувався її мистецький успіх. Мала вона чимало і прикрих хвилин, які треба було достойно перенести. Ні для кого не є секретом, що навіть в таких, здавалось би найвищих мистецьких колективах, завжди були свої внутрішні і далеко не завжди прихильні стосунки між світовими знаменитостями. Так що потрапимо разом з автором і в закулісні інтриги того часу. І хоч вона вміла делікатно виходити з них, але часу та енергії вони забирали чимало. І як пише Олександр Васильович, «Усі ці «тонкощі», заздрощі та інтриги у театральному світі завжди дратували, засмучували Соломію. Тому, певно, і покине оперну сцену завчасно…». Так, вона зійшла з високої сцени в розквіті сил і таланту в 47 років. Хоча справедливості треба сказати, що мабуть не тільки це було причиною. Вона вийшла заміж за юриста Чезаре Річчоні, якого дуже кохала і з яким щасливо прожила наступні 28 років. Подружжя оселилося у рідному місті Чезаре – Віареджо – на березі Ліґурійського моря. Його кілька разів обирали мером. Їхня вілла "Саломе", назана так на честь Соломії, стала справжнім мистецьким осередком. Там гостювали зіркові виконавці тогочасної опери: Джакомо Пуччіні, Тітта Руффо, Джузеппе де Лука, Джузеппе Ансельмі, Альфредо Касілья. Влаштовували домашні концерти, а гостинна хазяйка ще і дуже добре готувала.

Після завершення оперної кар’єри Соломія виступала з концертами, зробила турне Галичиною. Та навіть під час виступів за кордоном, а тим більше свої особисті концерти, вона завжди закінчувала українськими народними піснями і дуже часто в українських строях. Вона впродовж всього життя, де би не виступала чи не перебувала, завжди представлялась «..я русинка, тобто українка, з Поділля…».

Новий роман Олександра Балабка «Кімоно для Баттерфляй» є дуже шляхетним та вишуканим букетом на достойне пошанування пам’яті української оперної співачки в ці ювілейні для неї дні. Дуже зворушливо, що автор присвятив цей роман світлої пам’яті «Михайлові Головащенку, мистецтвознавцеві й поету», який перший ще в радянський час зібрав спогади, матеріали, листування Соломії Крушельницької і видав їх в двох томах. Так Олександр Васильович своїм романом ще поклонився першому досліднику Соломії Крушельницької, з яким мав щастя поруч працювати і який «Тієї пори якраз із болем, кров’ю і нервами боровся за видання двотомника спогадів про Соломію та її листів». Видання щедро проілюстровано як відомими композиторами та акторами, так і менш знаними діячами культури, кутюр’є та тими, хто щедро допомагав митцям своїм авторитетом і коштами. Правда, подекуди світлини потребують більшого розміру і якісного зображення.

Вже наприкінці цього ошатного видання Олександр Васильович признався, що під час подорожі до Італії місцями її життя та блискучих тріумфальних виступів та прем’єр на італійських сценах Соломія ніяк не відпускала його…так, ті наші українці високо кого таланту та справжньої духовності дуже тонко відчувають навколишній світ, енергії і самі собі вибирають, хто може про них писати, кого можна і варто ближче наблизити до них, а це треба заслужити, перед ними не злукавити…

Балабко Олександр Васильович – український журналіст, публіцист, письменник, поет-пісняр, член Національної спілки журналістів України, Національної спілки письменників України, член правління Асоціації діячів естрадного мистецтва України. Ходив європейськими стежками, якими ходили герої його творів : Гоголь, Коцюбинський, Винниченко, Марія Башкирцева, Серж Лифарь та інші знані і мало знані українці.

Леся Щербанюк

Світлини з книжки «Соломія Крушельницька. Міста і люди»