«Блиск і злиденність прикликаних. Історія адвокатури Північної Буковини»

 
Під такою назвою адвокат Валентин Ставчанський у Муніципальній бібліотеці ім. Анатолія Добрянського презентував свою багаторічну працю про історію та розвиток адвокатури нашого краю. Хоча сама книга з певних причин ще не вийшла друком, він представив сигнальний примірник у книгозбірні, за що йому щиро вдячні, адже такі дослідження і матеріали трапляються далеко не щодня.

Над книгою пан адвокат працював понад 15 років, починаючи з 2007 року. А приводом для таких досліджень став один, на перший погляд, прикрий випадок: в обласній адвокатурі, де він працював, планували знищити архів, «де містилося досьє на кожного адвоката, в тому числі і на мене», – говорить автор книги. «Це досьє адвокатів Радянського періоду, з 40-го по 91 рік. Всього це 434 прізвищ адвокатів. З 434 адвокатів 110 – адвокати з нашого краю, а з цих 110 членів партії – 67. Інші «немісцеві, тобто з території УРСР, РСФСР та інших союзних республік та МНР». В той момент у пана Ставчанського зародилась ідея вивчити та опрацювати це питання, оскільки до того ніхто його не досліджував взагалі.

Спочатку він планував обмежитися наявним архівом. Мав на меті лише перелічити прізвища адвокатів. Друга версія у нього з’явилась у 2014 році, так як значно доповнив книгу новою суттєвою інформацією про адвокатів минулого періоду завдяки тому, що Володимир Старик з Українського Народного Дому розповів про свого діда Костя Радиша, доктора права, що працював у Нижніх Станівцях.
В результаті цих пошуків було віднайдено дуже багато нових вартісних імен адвокатів як на Буковині, так і в Чернівцях, зокрема, які Валентин Степанович представив у своєму дослідженні. Так, автор поступово збирав все більше матеріалів, виявляючи дуже цікаві відомості, зокрема й біографічні факти, які не міг оминути і не вмістити на сторінках книги. Почав «читати» адресні книги румунського і австрійського періоду. Тому поле роботи пана Ставчанського стало набагато ширшим, аніж передбачалося. Нас особливо потішила інформація, що на вулиці Українській, на невеличкому відрізку від Вірменської церкви до вул.Руської він "знайшов" 40 адвокатів. Пани адвокати мали приватні адвокатські бюро там, де і проживали. Частини винаймали для роботи приміщення, а деякі приймали клієнтів  в готелях.

Вся книга Валентина Ставчанського складається з 12 розділів, це 460 сторінок, де міститься інформація про адвокатів різних періодів, починаючи з 1781 року, дослідження та аналіз історії адвокатури, проблеми адвокатури Буковинського краю в її новітній історії, сучасний стан, тенденції та перспективи розвитку інституції правового захисту, статистичні дані, прізвища керівного складу адвокатури краю, хто був адвокатом в різні історичні періоди, скільки заробляли, яку освіту мали тощо. Зібрав адвокат-дослідник і анекдоти та байки про адвокатів, цікаві епізоди з професійної діяльності.
Замість передмови автор вирішив за доцільне написати про наш народ, а саме його походження, оскільки «необхідно знати і зрозуміти попередню історію цього Краю, напряму пов’язану з історією Світу, як такого. Відтак, звертається і до Біблійних заповідей, прив’язує їх до категорії правосуддя, розтлумачує ті, які мають правове значення.
«Для зручності надання інформації за основу було взято чотири періоди адвокатури, тобто від моменту виникнення адвокатури Краю і по даний час». Мається на увазі австрійський, румунський, радянський періоди, новітній період в незалежній Україні. Найбільшу увагу приділив Валентин Ставчанський адвокатурі радянського періоду, так як свою адвокатську кар’єру він починав саме в той час. 

Варто тут розповісти про те, як автор обрав назву книги. «Це було найскладнішим завданням під час роботи над книгою, – сміється адвокат Ставчанський. «Спочатку я назвав її «Історія адвокатури Північної Буковини». Але це надто просто, - сказали мені... Зрештою, прочитавши французький роман, своє дітище вирішив назвати так, як і презентував на заході присутнім, тому що така назва чудово передає всю змістовність матеріалу і найвлучніше характеризує досліджені етапи історії адвокатури, особливості її стану в різні часи та контрастність ситуації на цій правовій ниві при різних політичних режимах. Як не важко здогадатися, слово «Блиск» відображає адвокатуру за Австрії. Адвокатами тоді могли працювати лише за певних умов: «щоб бути адвокатом, людина повинна була закінчити юридичний факультет, захистити докторську дисертацію, а також пройти стаж у адвоката, доктора права. Лише потім мала право вести самостійну адвокатську практику.

«Злиденість» – це той «високий» рівень за Радянського Союзу. Адвокатами могли працювати «фахівці», що мали всього кілька класів загальношкільної освіти. «До прикладу, одним з голів чернівецької адвокатури був Алєксандров, що мав лише чотири класи освіти. Вивчаючи його досьє, читав, чим він займався…. трибунали, розстріли… і всяке таке. На жаль, подібних адвокатів було багато». Справді хороший фахівець – то була рідкість, але все ж кілька їх було. 

Ось так французи надихнули автора на назву книги.

А «прикликані» – це одна з назв адвокатів в Римі, тобто ті, кого запрошують, прикликають.

Історію адвокатури Північної Буковини автор представляє з 1781 року, коли на Буковині загалом, і в Чернівцях, зокрема, і з'явився перший адвокат, тобто це понад 240 років тому. Ініціатором цього був австрійський військовий намісник Габсбургів в нашому Краї генерал Г.Сплені …саме він, з волі цісаря, розробив план «формування судових інстанцій» в нашім Краю, де, поряд з іншим, передбачалось прикріплення до генерального консула 2-х адвокатів.... Характерно, що функції цих двох адвокатів було розподілено в такий дивний, на перший погляд, спосіб: один з них фактично виконував роль прокурора (держанвого обвинувача), а другий - захисника, тобто, цей останній, власне, і був першим і, на той момент, єдиним адвокатом".

Ось так у нас з’явився Інститут адвокатури. В самій же Австрії цей інститут існував ще раніше, з XVI століття. Адвокатура Австро-Угорщини – «золотий вік адвокатури» Європи, оскільки вона була однією з найпрогресивніших.
Якщо період 1868 по 1914 рік вважається «золотим періодом в Австрії назагал, та в Чернівцях зокрема, то вартує, мабуть і нинішнім представникам адвокатури вивчати досвід попередників і спроектувати найдосконаліші моменти на систему правосуддя XXI ст., в тому числі в адвокатурі.
 

Станом на 1855 рік на Буковині було 6 адвокатів. Варто тут, звісно, і перелічити їхні імена: А.Кохановський фон Ставчан (батько нашого міста), якого в 60—х роках обрали головою Буковинської палати адвокатів, К.Каетан, Й.Гнойський, Й.Прункул, Й.Вольфельд, Й.Фехнер.
Пізніше, у 1873 році, з’явилась Буковинська палата адвокатів, першим президентом Буковинської палати адвокатів був доктор права Йозеф Ротт. Австрійська палата адвокатів була настільки продумана та досконала, що навіть у румунський період вона проіснувала без змін.

Назвемо прізвища хоча б деяких знакових адвокатів-метрів, що були засновниками адвокатури краю і за короткий час у Чернівцях запровадили адвокатські європейські традиції. Третім президентом Буковинської палати адвокатів був доктор права Якоб Ауслендер. Цікавим є той факт, що він проживав на вулиці, названій на честь першого президента Буковинської палати адвокатів – Rottgasse Dr. Мешкав у двоповерховому приватному будинку, де на першому поверсі знаходилось його адвокатське бюро, а другий поверх складався з семи кімнат, де він жив з родиною. Прославила родину адвоката Ауслендера його дочка Нінон, яка росла дуже свободолюбною допитливою дівчинкою з незвичними для того часу інтересами, та батько повністю підтримував її захоплення.

Мабуть, пізніше, коли вона вийшла заміж за Нобелівського лауреата Германа Гессе, то саме батьківська любов та чернівецька мудрість дозволила їй жити поруч з таким непростим чоловіком, яким був письменником. А Нінон Ауслендер-Гессе всі європейські інтелектуали захоплювались і захоплюються по сьогодні. Теплі стосунки з батьком підтверджує і той факт, що вдячна дочка у 1919 році подолала всі кордони і приїхала до батька, який на той момент був хворим. Доктор права, адвокат Якоб Ауслендер, знайшов вічний спочинок на єврейському кладовищі в Садгорі.

Адвокатами в Чернівцях були відомі політичні громадські діячі. Серед них доктор права, якого називали «білим вороном серед чорних круків» за симпатію до українців Аурел Ончул. Організатор єврейської партії «Бунд», доктор права Якоб Пістінер, який багато років вів боротьбу проти комуністів. Серед знакових імен також багаторічний заступник найшановнішого бургомістра Кохановського – бургомістр Чернівців, доктор права Едуард Райс. Звісно, серед достойних адвокатських імен і менш знані доктори права, як от Якоб Вахтль, Генріх Кіслер, Макс Фокшанер, унікальний адвокат Вольф Шапіро, який знав 10 мов, висококваліфіковані адвокати Ромулус Реуц та Авраам Даскал, фізик-юрист Ізраель Фурман, якому також вдалося попрацювати адвокатом при трьох владах. Адвокатом працював відомий політичний громадський діяч, депутат законодавчих органів Австрії та Румунії, багаторічний президент чернівецької релігійної громади, Почесний громадянин міста Чернівці Бенно Штраухер.

Заради справедливості треба сказати, що серед адвокатського товариства були і українці. Серед них такі відомі імена, як доктори права письменник Теодот Галіп, Лев Когут, крайовий адвокат Володимир Ясеницький-Корнич, Роман Ясеницький, Василь Дутчак, Григорій Ільчук, Омелян Маковецький, Василь Руснак, Афанасій Клим, який досконало знав 5 мов і якого радянська влада звільнила «за нежелание работать над повышением своего идейно-политического уровня». Про всіх цих персоналій дослідник історії адвокатури Валентин Ставчанський написав детальні біографії. Особливо приємно, що серед поважного товариства адвокатів були і жінки: Пауліна Дімітман, Іда Гіцик, Зіся Беккер, Роза Пузес, Сара Шполянська, Генрієта Попович.
А от серед відомих адвокатів, яким вдалося працювати при трьох політичних режимах– австрійському, румунському та радянському – Глаубах Мозес Іоселевич. Навчався і працював у Відні, а потім в Чернівцях. І тут заслуговує на увагу дуже цікавий факт, про який пан Ставчанський говорить і на заході і описує в книзі: Глаубах Мозес – єдиний адвокат, якого було звільнено, та він, проте, зумів захистити себе самого. Але от за що його було звільнено? То не менш… цікаво…«В связи с незнанием русского языка и низкой квалификации как адвоката…»
Представлено список адвокатів міжвоєнного періоду, які працювали в Чернівцях і на Буковині. Це австрійці, українці, румуни, євреї, поляки. Серед знакових був доктор права адвокат Ераст Тарангул фон Валея-Утей. Серед них адвокатів українців було 68, в тому числі 26 докторів права – Денис Квітковський, Остап Суховерський, Ярослав Жуковський та інші. Валентин Степанович взяв на себе труд і розселив їх по вулицях, де були їхні адвокатські бюро.
Розповідав на заході пан адвокат про досить високі кваліфікаційні вимоги до адвокатів і який гонорар вони отримували за свою адвокатську практику в різні періоди історії. За Австрії адвокати були заможними людьми, за Румунії – теж не бідними… При Союзі ситуація була цілком протилежною, ніж за Австрії. Якщо порівняти, то адвокатський гонорар у Відні приблизно складав 6 тисяч флоринів (більше ніж 21 кг золота), а у Союзі він не перевищував 300 рублів на місяць.
Наводив і статистичні дані та проводив також порівняльний аналіз стану адвокатури за різних періодів. Наприклад, за Румунії було більше 1200 адвокатів, «вже не обов’язково було мати звання «доктора права», але обов’язково вищу освіту». При Союзі - 434 адвокати.

Підтвердженням того, що юристи, і адвокати зокрема, займали достойне місце і мали вагоме значення для повноцінного розвитку міста було те, що Відень дав дозвіл на будівництво Палацу Юстиції за рахунок державного бюджету. Ту знаходився Крайовий суд та Буковинська палата адвокатів. А першим її президентом був Йозеф Ротт.

Всіх учасників майбутнього судового процесу спочатку зустрічають при вході напоготові два сидячих лева, які обіймають щит, а на фронтоні судового палацу споглядають дві богині: Феміда та Немезіда, а увійшовши повз двох левів учасники процесу попадали в розкішне фойє оздоблене золотом і різними сходами піднімались до судових зал, де розглядались ті чи інші справи. Цими сходами і в цих залах неодноразово до 1940 року, тобто, з моменту побудови, а це всього – 34 роки, виступали всі адвокати нашого краю.
Тепер це приміщення обласної ради і обласної державної адміністрації.

Коли вийде друком дослідницька праця адвоката Валентина Ставчанського «Блиск і злиденність прикликаних. Історія адвокатури Північної Буковини» цікавою вона буде юристам, історикам, студентам, науковцям, краєзнавцям. Безперечний інтерес для істориків, політологів та журналістів викличуть списки тих адвокатів радянської доби, які до того працювали співробітниками військових трибуналів, ревтрибуналів, «заградительных отрядов», слідчими, прокурорами, суддями, судовими виконавцями, НКВС/СМЕРШ/КДБ під час репресій в СРСР, УРСР та які приймали участь під час придушень інших народів або просто співробітниками КДБ.

На превеликий жаль, сучасні воєнні події окреслили сумним штрихом і адвокатське товариство. Адвокат-колега, чернівчанин Леонід Петихачний, що добровільно став на захист Свободи, Правди, Честі і Держави, загинув у 2014 році під Іловайськом.

 

Валентин Степанович Ставчанський – Член Ради адвокатів області, Член Спілки адвокатів України. Сам Валентин Степанович працює в адвокатурі з 1977 року. Зазначає, що йому пощастило працювати разом з досвідченим фахівцем, від якого набирався професійних навичок – найкращим і найсильнішим адвокатом радянського часу Іллею Ташкером, який, окрім того, ще і прекрасно малював і грав на скрипці. «Я йому портфель носив, коли йшли з ним по справах», – згадує з усмішкою пан Валентин. Поділився Валентин Степанович не лише спогадами про початок адвокатської кар’єри, але і взагалі про перешкоди на шляху до професійного становлення. Бажання навчатись на юридичному факультеті для молодого хлопця було тоді неможливим, оскільки «мав щастя народитися в сім’ї «розкулачених» з боку мами. І як онук «ворога народу» двері до такого навчального закладу, звичайно, для нього були щільно замкнені. Але свої наміри про здобуття юридичної освіти Валентин Ставчанський все ж таки не полишав, а знайшов вихід з ситуації: «подивився, куди ж їдуть наші чернівецькі євреї вчитися і поїхав теж... Так, спокійно вступив до Томського університету».

На заході у бібліотеці адвокат Ставчанський на запитання присутніх ділився деякими найцікавішими справами та випадками зі своєї адвокатської практики, а в нього вже її 45 років.

 

 

Звісно, що сьогодні в адвокатурі працюють молоді високоосвічені юристи новітньої доби. І надзвичайно приємно, що представник адвокатів Чернівецької області, який входить до складу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України Олександр Ноцький нещодавно презентував у Муніципальній бібліотеці свої поетичні збірки: