Обпалені, та НЕСКОРЕНІ...

Збірку поетичних творів я мала нагоду отримати для книгозбірні з рук та з підписом самого автора – вінничанина Юрія Піжука, який представив у нашому місті свій творчий доробок.

 

Презентація (що, до речі, не була основною причиною перебування пана Юрія в нашому місті) відбувалася також у дуже знаковий для України день – річницю опору українського народу москальському гніту та героїчної боротьби за своє незалежне майбутнє. Лютий навіки закарбувався чорним клеймом в історії та в пам’яті кожної людини світу, а надто вже лютим виявився для кожного українця. Вже більше року минуло з того часу, як країну сколихнула страшне лихо, а моторошне слово «війна» з минулої зими стало, на жаль, повсякденним і звичним як для дорослих, так і для дітей. Вже більше року мужнього протистояння і міцної єдності.

Поетична душа завжди відбивається різноманітними переливами на папері. А тим більше, як історик за освітою Юрій Піжук, звичайно, не міг не відобразити у творчості свої переживання й відчуття щодо трагічності сьогодення. Переломні історичні події, загарбницьку сутність дикої орди, неймовірну силу українців  і всі вої хвилювання відтворює він у своїх віршах, хоча на зустрічі зізнався, що деякий час нічого не писав.

Назва збірки говорить про її зміст, тривожить серце … обпікає… Бо цей вогонь палає й досі. Це та книга, де кожен твір не потребує пояснень чи тлумачень, принаймні сучасникам, бо всі ми всі пов’язані тепер однією пекучою ниткою і всякий відчув кожен рядок та кожне слово про війну на собі – хто більшою, хто меншою мірою, а хтось аж до неба… злетівши вгору вічним ангелом...

Зі сторінок під вогнистою обкладинкою випаровується горе, печаль, скорбота, жаль, лють, відвага, героїзм, сміливість, любов, надія…
Обпалені війною сторінки, долі, душі, серця… обпалені, та НЕСКОРЕНІ і НЕЗЛАМНІ.

Книга ще недописана, – повідомив Юрій Піжук. І відкриваючи її, одразу читаємо такі рядки:

Обпалені війною сторінки
Моєї недописаної книги
Летять за вітром, в них мої думки
Летять немов небес Архістратити

Продовження – поезія Перемоги. Хоч так ми себе завжди і відчуваємо – переможцями, і довели це всьому світу. А коли, поклавши руку на серце, спільно виконуємо Державний Гімн – а саме так розпочинався захід – то дух Свободи і Любові до своєї землі ще більше наповнює кожен закуток української душі і шириться на всю планету.

Перші слова автора збірки на заході – подяка Збройним Силам України. Далі – спільна тиша – вшанування Героїв, полеглих у цій війні, хвилиною мовчання.
А потім вираження втрати країною своїх синів автором щемливими поетичним рядками:

Нестерпна хвилина мовчання,
Рве серце тиша навпіл,
Коли настає прощання, й востаннє,
Квіти кладеш до тіл

Коли проводжаєш навіки,
Героїв в останню путь,
І сльози неначе ліки,
Мабуть так треба, мабуть…

Взагалі в цій збірці, як розумієте, все істинне, проникливе, палаюче. Так само правдиво, прямодушно без пафосу читав автор свої твори, вірніше проживав їх. Проживаємо його книгу разом з ним. Є у збірці й вірші, які писалися ще до повномасштабного вторгнення країни-агресорки на нашу територію.
Про важку добу України, про неймовірно страшне потрясіння, що змінило нас, боляче читати, але цю правду повинні знати наші нащадки і все людство:

Війна змінила життя, усі ми, як на розп’яттях
Для болю завершився час, та тихо кричить душа
Відлунням серцебиття
Пульсуючи на зап’ястях
По жилах гуляє кров інша, якась незнайома – чужа

Смутком, скорботою, співчуттям… наповнені вірші про нашу війну:

Застигла кров, а очі – в синь бездонну,
Серця, стихаючи, натужний лічать порух,
Лежать брати, навхрест на браннім полі,
І обіймає їх лиш сірий порох…

Торкають пронизливо душу такі рядки:
Тіло в шрамах, скривавлені губи,
І роздерта на смерть душа,
А на грудях горять тризуби
Слід безжальний, чужого ножа…

Знищені, спалені міста, розстріляні життя, закатовані люди, згвалтовані діти... вразили до найменшої клітинки в тілі, мов електричним струмом, стали невимовним криком душі кожної живої людини. Всі ми добре пам’ятаємо кожну трагічну мить, кожен клаптик скривдженої землі, кожне жорстоко забране життя… Юрій Піжук у своєму вірші пише:

У очах застиглий жах,
В серці біль пекучий,
Вкритий трупами весь шлях
У містечку Буча…

Катування кожен день,
Вбивство, як забава,
Катували за слова:
«Україні Слава!»
….
Катували просто так,
За те, що людина,
Вбили батька на очах
Маленького сина,

Замордовані жінки,
Зґвалтовані діти,
Молоді ще юнаки,
Встигли посивіти….

Читати ці слова без сліз на очах неможливо…

Це я Маріуполь, на площі Свободи,
У небо роздерте дивлюсь,
За тебе нескорений мій народе,
Навколішках Богу молюсь,
…
Загиблих ховають у братських могилах,
Ось там у міському саду,
Спаси моє місто, спаси Божа сила,
І покарай цю орду.

Пам’ятаємо, як надзвичайно тривожився спільно з нами весь світ за долю «Азовців». Надзвичайно глибоко і гостро переживав ці моменти Юрій Піжук. Його невимовні емоції відбилися у вірші «Бійцям полку Азов»:

Поглянув в вікно і ранішній сон,
Зник як на сонці вода,
А їм наказали здатися в полон,
Й померти в чужих льодах…

Знак непереможності духу і сил,
Горів у їхніх очах,
Виднілись сліди невидимих крил,
Шрамами на плечах…

Втрачені зв’язки з рідними, героїзм захисників, біль і тривогу материнського серця, тугу, трепетне очікування людей своїх близьких… передає він у багатьох віршах своєї книги – нашої книги. В поетичному творі, що присвятив загиблим героям України, пише наступне:

Послухай мамо, не тужи за мною,
І чорну хустку, прошу, не вдягай
Шаленству, що розбурхане війною,
Хтось мав би вже давно покласти край.

І чом не я? чи ти мене не вчила?
Любити Україну над усе…

В різних поезіях розділу «Як, ти там мамо! Як?...» переживаємо виразні стани людської душі: страждання, печаль, надію…:

Зриває вітер яблуневий цвіт
Й кидає в ноги, як слова пошани,
Матусі, що стоїть біля воріт
Й синів чекає схованих в тумани

Світлі сподівання, що огортають душу матері, син якої на війні, її молитви до Бога автор збірки вміщує у зворушливий вірш:

Малювала гарні квіти мати на стіні,
І чарівні фарби підбирала,
Син воює так далеко, на страшній війні,
Мати квіти серцем малювала

Ось червоні маки в полі, де ідуть бої,
Вітер їх колише в буйних травах,
Просить мати для солдатів ласки Божої
Доки горизонт увесь в загравах …

Належною увагою і уклінною шаною відзначає Юрій Піжук тих, хто повсякчас в складних умовах рятує життя людей, ризикуючи своїм, називає рятувальників «Ангелами земними»:

Вам страх невідомий,
В нелегку годину,
Життям ризикнете своїм,
Ваш вибір свідомий –
Спасати людину,
З вогню, діставати й з руїн,

Сміливі і сильні,
Завжди на сторожі,
Ви дивитесь смерті в лице,
Спаси Вас від лиха,
Від пасток ворожих –
Свята Богородице!

Вклоняється він своїм щиросердним поетичним словом і медикам:

Так схожі ви на ангелів в халатах,
Родина лікарів і медсестер.

Міняючи халати на бушлати,
Військові медики завжди в строю,
І проклинаючи війну цю кляту,
І проклинаючи війну цю кляту,
З бійцями поруч медики в бою


У віршах звертається мудрими словами до свого народу, до сучасників й нових поколінь, закликає земляків бути свідомими:

Для цього треба розрізняти
Хто друг, хто брат, хто клята воріжина.
За гідність власну варто воювати,
Інакше – сором, забуття, руїна.

Звертаюся від свого покоління,
До Вас нових, що змінюють ментальність.
Нехай на Вас зійде благословіння,
Й одвічна мрія перетвориться в реальність.

В одній з поезій нагадує автор, що «сліпота» обертається надто вже трагічними наслідками для нашого народу:

А ти сліпий усе їм пробачаєш,
Ідеш в пітьмі на власне заклання,
Не забувай, незрілість означає –
Голодомор, концтабір, заслання.

Попри те, що вірші хоч і з попелом війни, та все ж яскраво відблискують невичерпною вірою, надпотужною силою, крилатою надією, відчуттям гордості за наших воїнів, чіткою впевненістю у воскресіння нашої землі та перемогу. Кожен рядок відбиває міць, загартованість і стійкість українського народу…

Все минеться, народе мій – ми підіймаємо очі,
Щоб побачити зірку, що сяє нам прямо з небес,
Бо «героям Слава!» не просто слова пророчі,
«Україні Слава!» - нарешті народ мій воскрес!

Як напувають душу наснагою і вірою у важкі хвилини приємні спогади, добрі думки Юрій Піжук пише у вірші:

Знов запахло вогким ганчір’ям,
Це стирали ще свіжу кров,
А я пригадую надвечір’я,
І таку неймовірну любов

І палкі твої поцілунки,
Що аж зімлівали вуста,
Пам'ять – це для душі обладунки,
Коли темрява і німота…

Підкреслює поет, що всі ми вперто і самовіддано стоїмо на захисті рідної землі, застерігає ворогів про неминучість плати за злі наміри і діяння:

Хто із мечем до нас прийде, той від меча загине,
А далі буде Божий Страшний Суд,
Із зброєю в руках своїх юоронимо країну,
І знищуємо цей рашиський бруд

З величезною любов’ю озивається про рідну Україну, возвеличує її у своєму серці і віршованих рядках:

Слава буде тобі у віках
Зникне дика епоха бентежності
Наша доля у Божих руках!
Україно! З днем незалежності!

Ділиться кріпкою впевненістю у світле та щасливе майбутнє своєї держави, глибоко переймається не лише сьогоденням, а подальшою долею країни:

Ми нову побудуємо державу,
Господь вже запалив нові зірки,
Світ заспіває: «Україні слава!»
Щасливо заживемо! Навіки!!!

Називає «гидотою» варварів, що вторглася на нашу землю:

У погляді твоєму Україно,
І сум, і біль, страждання журба,
Навколо ніг звивається зміїно,
Якась гидота, збуджена ряба

І пишається рідною Україною, з гордістю називає її «охоронцем світу», що береже його мир і є вірним дороговказом та прикладом іншим народам:

Ти станеш прикладом любові і свободи,
Ти вкажеш шлях народам на віки.

А для нас, чернівчан, є у книжці є особливий момент, приватний комплімент від Юрія Піжука – вірш «Місто моє Чернівці». Про свою залюбленісь в наше місто розповідав автор і на заході, виражав свою захопленість ним, його багатонаціональним сплетінням, єдністю, відкритістю та дружністю тут людей. «З такого міста треба брати приклад», – красиво відгукнувся пан Юрій про цей куточок Буковини. «А тепер Чернівці є у кожному місті», – продовжив він, бо скрізь, де зараз страшна біда, там Чернівці з допомогою, і так само тепло і щедро приймають в себе людей, що переїхали сюди з територій, де відбуваються воєнні дії. До речі, причиною приїзду пана Юрія до нашого міста була його волонтерська місія – мав відвантажити гуманітарну допомогу на Схід. Куди б не їхав – скрізь з ним записник і ручка чи диктофон: «Слова… як ліки»... Хай би вже якнайшвидше настав час, щоб писалось поету про відбудовані міста, мирне небо, квітучу землю, сповна щасливих людей… Віримо, що це побажання неминуче здійсниться, адже мовлене у знакову для людини пера мить: 3 травня відзначається Всесвітній день письменника, а повна його назва – Всесвітній день миру для письменника.

З приємністю приймаємо гарний поетичний дарунок для Чернівців від автора, написаний 6 березня 2022 року, і ділимося цією поезією тут:

(Місту Чернівці та його жителям, які допомагали біженцям переселенцям під час війни – присвячується)
Йшов березень місяць, хоч падав ще сніг,
Зовсім незвична весна,
Її зупинити ніхто вже не міг,
І навіть я клята війна

Тримаю листівку у лівій руці, і на звороті пишу,
Люблю тебе місто моє – Чернівці,
За те, що тобою дишу,

За щирість людей, непідробну красу,
За твій міський колорит,
Любов твою в серці своєму несу,
На тебе лаштую свій ритм

І де б не залишив я власні сліди,
Куди б життя не вело,
Запам’ятаю я назавжди
Твоє Чернівці тепло

Містить книжка і ліричну поезію. Декілька з таких віршів зачитав Юрій Піжук на заході, від чого стало натхненно і тепло. І це не може не давати впевненість в тому, що любов все одно сильніша за війну. В очах кожного з присутніх, звичайно, був біль за все, що відбувається в нашій країні. Та очі сяяли незгасимим променем надії, усміхалися уста в доречні моменти. І треба радіти… «Треба радіти кожній миті життя», – наголосив і Юрій Піжук.
Радіймо (коли можемо)! А незабаром наповнимося і національною, спільною, ні з чим незрівняною радістю на повні груди. В очах українців – жага до життя і віра, в серці – свідомість і міцність. Немає страху і підлеглості перед доцивілізованими істотами. Бо такий наш народ – нескорений! Нескорений кожен українець, кожне місто і село:

Нескорений, є таке слово,
Це ним наділяє Бог
І слово це невипадково,
Господь не дає у борг.

А на календарі ж нова весна, хоч на вулиці ще й жменя зими. Огорнемося з вами трохи і у прекрасну лірику Юрія Піжука:

Ти біль моя й радість, ти спокій і страх!
Ти присмак блакитного неба,
Ти мед і сіль, яка на вустах,
А більшого, мабуть, й не треба,
…
Усе це має назву одну,
Кажу про це без вагання
Кажу про любов таку осяйну,
Кажу про палке кохання

Поки що живемо під звуки тривоги. Але як тут не відзначити особливі риси українців – вміння позитивно мислити, будувати плани, мріяти у будь-який, навіть найскладніший момент:

Щось знову пишу під звуки сирен,
Про щастя людське буденне…
Пишу щось сокровенне
Не дивлячись ні на що – пишу,
Що душі людські як ріки…
Слова для мене як ліки..
На особливий чекають дощ,
Дощ із надії і віри

Не звуками сирен та вибухів, а будитися мелодіями весни… кавою та поцілунками дуже хочеться бажати всім нам, коли читацьке око потрапляє на, сповнені чуттєвості, красиві рядки:

Я будив тебе вранці кавою,
І дощі зупиняв на цей час,
Бо любов вулканічною лавою,
Розтікалася поміж нас…

Після кави ти посміхнулась,
Запитала, чи я пригублю,
І вустами палкими до мене торкнулась,
Та на вухо шепнула: «Люблю!»


То хіба можна перемогти людей, що вміють сміятись крізь сльози, мужньо боротись і ніжно кохати, цінувати життя і разом з тим, не вагаючись, відчайдушно ставити його на вівтар свободи всього народу… цілодобово волонтерити, при цьому встигаючи якимось дивним чином досягати професійних висот, під кулями жартувати, мріяти, писати поезії і пісні… До речі, творчий доробок Юрія Піжука надихає музикантів, які на вірші поета пишуть музику і створюють пісні.

Мусить бути цьогорічна весна дійсно новою для нас, – новою в історії світу, світлою і знаковою для України, бо «Хто здатен її спинити?... Ми все одно будем жити!»…

Передаємо читанням вірша правдиві слова Юрія Піжука про невеселу дійсність з весняними мотивами, однак, безмірної надії і непохитного переконання в ЖИТТЯ – «Так хочеться й справді весни» (01.03.2022-28.03.2022).
Відео можна переглянути на ютуб-каналі:

youtu.be/JBSTAm4ce2s

І нехай зміни в природі і перші весняні квіти стануть провісниками розквіту нашої країни… Хай намучена земля, полита кров’ю наших воїнів, вродить довгоочікуване і повік плодюче Дерево Перемоги.

Юрій Піжук – керівник Профспілки державних установ України, поет.