Дарунок для незабутнього побратима

Цілих 50 років Богдан Іванович Мельничук та Анатолій Миколайович Добрянський крокували разом життєвою та мистецькою дорогою, на якій траплялися і тернисті зарості і квітучі галяви. Тісна дружба і творче братерство відчуваються навіть після 20-річного відходу Анатолія Добрянського у вічність. Вшанував Богдан Іванович своєю присутністю і щирим словом незабутнього друга на вечорі світлої пам’яті Анатолія Добрянського, що нещодавно пройшов у бібліотеці його імені. Він зачитав кілька поезій та згадав деякі моменти півстолітнього товаришування.

Приємно, що і у такому поважному віці своїми творчими здобутками Богдан Іванович і по нині поспішає поділитися зі своїм побратимом, бо знає, що означало Слово для буковинського Златоуста. Ось і цього разу, завітавши до книгозбірні, залишив він добрий дарунок, який неодмінно б оцінив Анатолій Миколайович – своє останнє в часі видання «Не продається отча хата».
              
Б. Мельничук
Не продається отча хата / Богдан Мельничук.
–Чернівці : «Місто», 2022. – 96 с.


Збірка поезій письменника – твори різних років, переважна більшість з яких раніше ніде не публікувалася. У розділі «А в нас – Майдани» відстоюються духовні, творчі, та в більшості – національні-патріотичні ідеї:

Ми патріоти-націоналісти,
Ми любимо свій край і свій народ


Виливаються почуття свідомим закликом до українців:

Не барімось, браття-сестри, не загаймось,
До Вкраїни, до родини, повертаймось


Містить звертання до «шаленої і скаженої Московії», що «жаданням крові та людського м’яса… докотилась до печер палеоліту»…

Поетичним словом освячується рідна мова, котра не тільки «солов’їна… з ніжності й краси, а й «стосильна», підкреслюється її значимість для народу:

Тож хай затямлять владоликі –
І нинішні, й ті, що прийдуть:
Без мови рідної велика
Не здобувається майбуть!


Виражається нестримне і справедливе бажання щодо мовного питання:

Заговори, Вкраїно, по-вкраїнськи,

Заговори мені по-материнськи
За всі часи.
І на усі часи.


Возвеличуються і постаті, що прославляють Батьківщину своїм чесним іменем та праведним діянням, як от у творі «Пісня про Назарія Яремчука», де автор пише про «вірного сина», про те, як «грав Черемош кипучий» і «раділа Вкраїна», коли «Назар співучий в світ пісенний прийшов». Віддається шана і дяка відомим і видатним особистостям, наприклад: «Я слухав Вас, прекрасна Ліно, і думав: ще не вмерла Україна…», чи «До Кобилянської ідем … схиливши голови туди, куди і внуки наші будуть йти»…

З теплотою і гордістю описуються рідні краї та місця, що захоплюють і дають силу:

Мій замрійно-замислений Снятине –
Горде місто звитяг і краси,
Ти назавше віками засватаний –
На пройдешні й прийдешні часи


І «як дивна музика» звучать в душі:

Звичайно, «Медобори» – не Канари,
Де безконечна осяйна блакить.

Та є таке в пенатах «Медобори»,
Чого в світах далеких не знайти.


Сповнюється втіхою автор від того, що прийшла молода весна, «повна чарів і див»:

А найперше отого дива,
Що мене ти відмолодила.


Твори цього розділу передають громадянські переживання та загалом «Тривогу за Україну»:

Знов тебе Вкраїно, повну дива,
Звідусюди чорно обсіда
Загребуща, гавкітна, жаждива,
Не за рік змосковщена орда.


Слово Богдана Мельничука означене пристрасною любов’ю до своєї землі, відчуттям впевненості та віри у світле майбуття країни і у свою правду: «Із нами Бог, ми з правдою йдемо!»

А коротке, проте важливе «Застереження собі й не тільки», змушує замислитись над кожним кроком у житті:

Лишаючи на цій землі сліди,
Не насліди при тім, не насліди.


Частина «Родинне коло» є поетичним оспівуванням сімейних взаємин, особистісних цінностей, душевних зізнань. Тут автор ділиться милими, приємними серцю епізодами з життя, як вітаннями так і співчуттями близьким, веселими днями, де є щастя і подяка за «тепло і ласку.. і вечірню казку…, радість, що дитя, жадане…кохане… як сонечко чисте… для втіхи і добра народилось»… та, на жаль, прикрими болючими несподіванками долі та світлими споминами про рідних людей, пам'ять про яких «у безвість не відлине»…

Містить книжка ще один розділ «З перекладацького записника» – переклади, укладені з пісень Г. Сковороди, а також віршів Г. Вієру, Б. Чичибаріна, С. Законникова, В. Левицького, В. Домріна, Р. Бородуліна.
Завдяки перекладацьким старанням (з румунської) автора збірки карбуємо для себе життєві вартощі з поезії Григоре Вієру:

Ні, не продається отча хата,
Що вартніша від усіх окрас,
Звідки невмолимо і пресвято
Очі мами дивляться на нас.


Разом з книжкою «Не продається отча хата» подарував майстер пера бібліотеці цінні для нього поетичні суцвіття до своєї ювілейної дати – «З Олешківського меридіану. Серія листівок до 85-річчя з дня народження українського письменника Богдана Мельничука», автор ідеї – Василь Джуран, упорядниця – Ярослава Мельничук, проєкт Чернівецької обласної організації Національної спілки письменників України (Чернівці, «Видавничий дім «Родовід», 2022).

Теплим словом його обіймають земляки, колеги, друзі, випускники… Листівки з поетичними присвятами (а їх всього 23), позначені різними часовими періодами, виражають захоплення мудрістю Богдана Івановича, його працелюбністю та вчительським талантом, глибоку повагу і подяку за його «зернятко-слово» та Богом даний талант, щирі побажання ювіляру:

Земляче-друже! Міцно тисну руку,
Нехай благословиться Твій талант!
Через поезію, через науку
Проліг «Олешківський меридіан».
(Василь Гарвасюк (Вінничина)

Є серед них і поетичне слово незабутнього побратима Анатолія Добрянського, датоване 1956 роком:
                                   
«Шумить Брусниця»
(До брата Богдана)

Шумить і шумить Брусниця,
Я довго заснуть не можу,
Що тобі, брате, сниться
В місячну ніч погожу?

Зоряна ніч-чарівниця
Сутінно світ накрила.
Сон, як казкова жар-птиця,
Візьме тебе на крила.

І понесе над полями,
В рідне село, до хати,
Де шелестить гіллями
Пам'ять жива про тата.

В розпалі бою солдата
Куля пальна скосила.
Плаче скорботно мати
Сльози здушили сина.

Сльози не змиють горя –
Горе здолає сила.
Біля Балтійського моря
Батька твого могила.

… Слухаю шум Брусниці
І довго заснуть не можу.
Може, й тобі не сниться
В місячну ніч погожу?
(Анатолій Добрянський, Альманах «Радянська Буковина»,Чернівці, 1956, с. 106)

 
Мельничук Богдан Іванович – відомий український літературознавець і поет, доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, член Національної спілки письменників України.

Сердечно вдячні Богдану Івановичу за письменницький дарунок, яким поповнився бібліотечний фонд, та загалом за добру пам'ять про Анатолія Миколайовича.
Щиро бажаємо жити і творити при міцному здоров’ї та невичерпному натхненні многая-многая літа в незалежній мирній Україні! Нескінченності та легкості Вам пера за Вашим вірним престолом...

Мій вірний столе, мій престоле
Серед громаддя мудрих книг,
Не відречуся я ніколи
Від тебе, столе, і від них.
 
 

Підготувала Лариса Українець