Високий політ Поетичного Слова Михайла Солончука

Коли звичайні слова філігранно складені у рими, фрази, рядки, коли своєю влучністю торкають душу до самої глибини, коли збадьорюють яскравою виразністю чи зачаровують таїнством… то народжені вони Людиною, благословенною небесами особливим даром і названою ім’ям «Поет» .
Мовою Поезії володіє не кожен, але всі можуть насолоджуватися нею завдяки творцям цього прекрасного мистецтва, які у своєму серці плекають і викохують кожну літеру, щоб тонко і майстерно передати нам красу і велич Слова.

У Всесвітній день Поезії щиросердно вітаємо всіх Майстрів делікатного Пера і дякуємо за те, що робите цей світ таким вишуканим, чуттєвим, цікавим, гармонійним, …– поетичним. Хай думки і почуття лягають на папір добірними нев’янучими квітами, ллються у вічність невпинною рікою, а Муза повсякчас нашіптує нові і нові зізнання. Хай Ваше Слово буде окрасою, втіхою і надихом для всієї Землі! Нехай унікальний божественний талант приносить Вам неймовірне задоволення, а творчість якомога частіше відбиває як особисте, так і загальнолюдське благополуччя.
І звичайно, так хочеться, щоб нарешті життєствердно зазвучали і закарбувалися навічно в поезії та житті особливі нині для нашого народу слова «Мир» та «Перемога».

А Вас, шановні Читачі, дозвольте в цей день познайомити з крилатими віршуваннями Михайла Солончука, котрий так щедро і тепло пошанував Чернівці своєю творчістю.

На столі зовсім тоненька книжечка в глянцевій обкладинці, для якої використано роботу художника Ф.К. Кнаппа «Столиця герцогства Буковина Чернівці» ( 1860-ті рр.). Проте ця невеличка збірочка надзвичайно тішить вже з першої сторінки і збагачує установу, до якої, на щастя, потрапила з рук автора. «Муніципальній бібліотеці імені мого улюбленого університетського викладача Анатолія Миколайовича Добрянського…», – підписав для книгозбірні дивовижний поетичний витвір своїм пером автор. А читав буковинський Златоуст Анатолій Добрянський в університеті спецкурс «Поезія» і сам, як знаємо, був поетом. Далі слідують не менші приємності: своє розгорнуте професійне слово щодо віршів Михайла Солончука, вміщених у цій книжці, написав літературознавець і поет Богдан Мельничук. Тобто, виходить, що тут в поетичному світі Михайла Солончука зустрілися його колишні університетські викладачі, вірні побратими, авторитетні особистості – світлої пам’яті Анатолій Добрянський та професор кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Богдан Мельничук. До речі, забігаючи наперед, скажу, що шанобливе ставлення автора збірки до названих майстрів слова можна відчути через відповідні вірші-присвяти, які містяться в ній. Зокрема, такі слова адресує він Богдану Івановичу до 85-літнього ювілею, відзначаючи, що за ним «світло чистих істин»:

Із літ студентських і донині
Нас кличе у зелений стан,
Прокреслений по Буковині
Олешківський меридіан

А про Анатолія Добрянського відгукується такими теплими споминами і високими характеристиками:

Як тихий цвіт, була його печаль,
А слово рідне – рятівна стихія.
Він говорив, мов вільний вітер віяв,
І спокоєм світився, як мовчав.
…
В людських серцях назавжди збереглось
Ним щедро роздароване тепло
На славу і на гордість Буковини.

З орлиних верховин : Поезії / Михайло Солончук. – Чернівці : Друк Арт, 2022.-56 с.

Сказати про поезії Михайла Солончука краще і більше, аніж це зробив літературознавець Богдан Мельничук, що означив вірші автора в контексті цієї збірки «поетичними високогір’ями», звичайно, неможливо та й потреби нема. Хочеться тільки узагальнити свої душевні почування, які викликали твори в одне емоційне полотно, щоб той, хто кому лише передує знайомство з цими творчими польотами автора, розумів, що перед ним своєрідна ода рідній землі, в яку закоханий поет, і її гідним людям. І сам читач без сумніву переконається в цьому. Збірка віршів Михайла Солончука «З орлиних верховин» – наче пишне плетиво з любові до рідних країв, нашого міста, карпатської землі та всієї Батьківщини загалом, уклінності, шани та поваги до вершинних особистостей, так і близьких авторові людей.
Самі Чернівці – тут окрема історія. Здається подеколи, що так любити це місто може тільки людина, яка тут народилася, оскільки душа поета споріднюється з нашим містом, ніби вона виплекана змалку мелодіями, самобутністю та історією Чернівців. Частково так і є. Але народився він в селі Заруддя Вінницької області. А з Чернівцями хоч і пов’язане його життя, та була і сорокарічна розлука. І лише прочитавши всю збірку, можемо дізнатися про це. А з огляду на його творчість, любов до цього куточка Буковини не згасала, а лише розквітала, викликала нові натхнення. Навіть далеко не кожен корінний мешканець Чернівців так цінує їхню красу і визначні місця тут.
Своїм теплим словом поет палко обіймає і Чернівці, і людей, що їх творили й творять красивим та інтелектуально-культурним центром, і етнічна приналежність тут ролі не грає, важливі їхні внески в розвиток міста. «І хто з них свій, а хто чужий?! Скажіть.», – пише Михайло Солончук в одній з поезій, згадуючи ім’я Йосефа Главки.

Зріднив він всіх у добрих справах і сам, власне, ніби для підтвердження девізу Чернівців «Viribus Unitis» (і назви одного з зі своїх віршів) доєднався до них своїми поетичними злетами, в яких благі побажання і надія «На лад, на єднання людей».

Михайло Солончук бачить велич, унікальність і колорит міста і в цілому, і в деталях:

Чернівці – «не тільки кава»,
…
Чернівці культурний центр є
В перемовинах доріг

«Збирає» в такій собі, можна сказати, інтелектуальній спільноті митців та науковців різного часу, що прославили це місто навіки.

Головне ж – пісенна суть:
Воробкевич, Кобилянська,
Володимир Івасюк.

Відчувається, з якою приємністю для нього було відвідувати знайомі та знакові місця:

З Чернівцями ідеш. А куди?
Десь до філармонії, до Ліста,
До резиденції, можливо, як завжди.

Як дбайливо поскладав відмічену ним загальну красу і різні тонкощі у поетичні рядочки – свої творчі узори:

Узором буковинським черепиця, –
З казкових нетрів дивина краси.

Кого лише немає в поетичній царині Солончука: Ліст, Франко, Смаль-Стоцький, Воробкевич-Млака, Йосеф Главка, Юрій Федькович, Шевченко, Ольга Кобилянська, Леся Українка… І всі для нього, повторюсь, рідні, «не чужі» – і українці, і не українці.

Здається, що кожен крок поета зроблений з обережністю і уважністю, кожен погляд на ту чи іншу будівлю – з прискіпливою уважністю і захопленням, кожен ковток повітря напуває його душу снагою, а кожен спогад містить в собі щирі почуття:

Це свято, що усе тут рідне,
Всепереможне духу відчуття.
Коли в уяві проступає Відень,
І гріє світло власного життя.

Підносить знову і знову великих людей, яких породила наша земля. «Крізь віки нам зірка Ваша ще ясніша», а «Кожне слово – чиста Божа правда, як вода з орлиних верховин» (звідси і назва збірки), – пише він у вірші «Ользі Кобилянській».

Не оминає «Славні імена батька й сина», яких «на щиті підносить Буковина» – у вірші «Михайло Івасюк». Пам’ять про Івана Миколайчука – «екранного чародія», що «покликаний снагою світ творити» несе у відповідному поетичному творі.

Як бачимо, віддає належне видатним постатям минулого, чиї зірки, проте, яскраво сяятимуть навіки. Але помічає, оцінює і вихваляє талант сучасників, в душі і творчості яких бачить світло, прославляє їхні імена своїм майстерним словом. Про це свідчить твір «Світло» – вірш-експромт у день презентації своєї поезії Олени Рєпіни:

Молодо звучать і верховинно
Сповнені звитягою рядки.
Знову гоноруєш, Буковино,
Владним словом славної доньки.

Залюблений щиро поет у підкарпатські землі, Карпатські гори і полонини:

Ці гори – краса і варта,
…
Це наша вкраїнська Спарта
Із мужністю Фермопіл.

Самі Карпати означує «Божим Царством». А у вірші «Вижниця», де «Черемош несеться в мандри» називає це місто знову ж таки землею, що зігріта

Сонцесном Карпатських гір, –
Теплим усміхом богів.

Звичайно, згадує і рідне Заруддя, і Гоноратку, де зростав, і «серцю рідні Кошлани… з Гоноратки родом знаю я стежину в це село», де «роду нашого крило в цім селі прегарних» – твір «Триквіт», що присвятив «Пам’яті моїх дядьків Івана Марковича Солончука і Броніслава Марковича Солончука – колишніх чернівчан, родом з Вінничини».

Є й інші вірші-присвяти, наприклад Василеві Горі. І тут ми пізнаємо «душі-капризи» поета і його теплі спогади – знову «з Василем на Черемош сходити… згадати б Чернівці митрополичі, викладачів, наш універ».

А дружині Людмилі несе Михайло Солончук з Калинівського ринку «омріяну торбинку з вишиванками»:

Хай порадують Людмилку
Вишиванням Чернівці

Несе, як бачимо, вишиванку не лише у торбинці, а у своїй добрій поезії.

Згадаю ще одну прекрасну поезію-присвяту Марії Ткачук, де так лірично й філігранно вимальовує словом:

Йшла дорогою у літо,
Бджоли трепетно гули.
Загубилася між цвітом,
Як давно-давно колись.

Неодмінно натхненне проникливе слово Михайла Солончука озветься у душі кожного, а надто – чернівчанина. І пізнає читач «Отакі Чернівці», де «українська … держава» і «буковинський підтекст», і пройдеться «довгим мостом через Прут», і по-новому в Чернівцях почує те легендарне «Чуєш чи не чуєш», і з вдячністю згадає науково-культурних «будівельників» цього славного міста. А того, хто й не бував, можливо, ще на буковинській землі, позве вона "зовом до себе», як і автора цієї збірки:

Сорок років я був,
Чернівці, поза вами,
А тепер повернувсь,
Так наче домів.
…
Чернівці, Чернівці,
Вам фрумос мульцумєск.

Ва мулцумім, тобто дякуємо і Вам, Поете, за Вашу «сповідь доброти»! Безмежності польоту Вашому крилатому Слову!

Михайло Солончук – поет, краєзнавець.

Підготувала Лариса Українець