Перекладна французька література як мовлення через покоління

 

 

Нещодавно до фонду бібліотеки потрапили надзвичайно цікаві примірники книг, що стали доступними для українського читача завдяки перекладам Віктора Мотрука, учня Анатолія Добрянського, який вшанував одного із своїх найулюбленіших викладачів, надіславши до бібліотеки його імені чудові видання.

Шеро Гастон. Чудовисько: Повість / Повість / Переклад Віктора Мотрука. – Ужгород: Поліграфцентр "Ліра", 2014. – 72 с.

У своїй повісті «Чудовисько» Гастон Шеро передає реалістичну картину життя французького села ХІХ століття. Він створює світ, що демонструє різкий на жорстокий зріз, аналіз явищ, що відбувалися. Творчість автора стає своєрідним переходом до глибоко психологічної прози, що стане особливо популярною вже в ХХ столітті. В повісті він підіймає важливе питання інцесту та його впливу на сприйняття людини, народженої від нього. Суспільство, для якого розуміння гріха було тим, що визначає нормальність та право на існування, не може прийняти до себе уособлення гріхопадіння – Франсуа. Будучи «дитиною свого діда» він став вигнанцем в момент зачаття. Власна мати, не бажаючи стати таврованою оточенням, намагалася його позбутися, а рідні сторонилися: «Найперше потрібно було забрати новонародженого з хліва і занести його в хату, але ніхто не насмілювався навіть пальцем до нього доторкнутися. Всі стали колом навколо породіллі з дитиною і чекали, що хтось зробить це першим». Саме таке сприйняття хлопчика призвело до того, що він нічого не очікував та, здавалося, що не потребував турботи. Його ніби не існувало для інших, а отже свою самоцінність і значимість він починає доводити силою. Сам письменник характеризує стан хлопця так: «Якщо б у Франсуа не було чіткого розуміння, що його бояться, то він, може, й був би ніжним, лагідним мрійником; однак виняткове становище, в яке його замкнули, викликало в його голові стале кипіння, спричиняло невгамовні напади гніву, що примушували його бігти, бити, щипати та кусати когось. Після цього він замовкав, важко переживаючи в свої одинадцять огиду до себе, як переживає її жорстоко обділена долею доросла людина». Саме таким є життя вигнанця, а те, що ним є безневинна дитина, робить цей образ ще більш яскравим та драматичним. Не менш цікавим є персонаж матері Франсуа, Гортензії, що, будучи зґвалтованою та збезчещеною власним батьком, була змушена народити дитину. Лише ці двоє можуть зрозуміти одне одного, бо окрім міцного зв’язку між матір’ю і сином, вони мають досвід спільно пережитої травми. Ми не знаємо, чи врятуються вони втечею та чи знайдуть спокій за межами замкненого простору селища, але можемо сподіватись на те, що їх сприйматимуть по-іншому.

Гастон Шеро (1872 – 1937) – французький новеліст, романіст, журналіст ХІХ століття.

Генрик Сенкевич. Та третя: оповідання / Генрик Сенкевич; пер. з пол., упорядкув., переднє слово, прим. В. П. Мотрука. – Ужгород: ТДВ "Патент", 2020. – 120 с.

Оповідання «Та третя» (1888) є оригінальною сатирою на польське суспільство кінця ХІХ століття. Мистецтво перестає бути лише актом споглядання, а перетворюється на справжню комерцію, де зв’язки та положення в суспільстві вирішують долю. Художники Маґурський та Святецький є двома протилежностями: картини одного сповнені життя та динаміки, інший ж змальовує «трупаків», «трупища» і «трупиків». Картина Маґурського «Євреї над ріками Вавилону» приносить йому славу, успіх та визнання, проте він повністю зневірюється в коханні до колишньої нареченої Казі Сусловської, оскільки та через своє знатне походження та багатство не може охопити всієї суті мистецтва. Йому потрібна така ж епатажна та сильна натура, як і він сам. Він не погоджується із загальною на той час думкою про те, що театр це щось розпусне та не варте уваги, а варшавська акторка Єва Адамі стає для нього музою та натхненницею. Що ж до Казі та Святецького, ми бачимо абсолютну суперечність та поєднання, здавалось, несумісних за характером людей. Відчувши сильне співчуття та прив’язаність до Казі після її розставання з нареченим, він відкидає свій сарказм та упередження щодо подружнього життя, змінює стиль та навіть перестає малювати мерців. Саме таким чином письменник демонструє нам те, як посередність та буденність вбиває ідею, але тим не менш, вона продовжує жити серед тієї невеликою кількості поціновувачів, що її визнають та ставлять ціллю своєї творчості.

Генрик Сенкевич (1846 – 1916) – один із найпопулярніших та найвідоміших польських письменників, класик польської літератури, романіст, автор історичних творів, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури «за визначні заслуги в області епосу (1905).

3. Стефан Ессель – пророк та свідок ХХ століття чи безнадійний мрійник?
Ессель Стефан. Обрюйтесь! / Стефан Ессель; перекл. з франц. В. П.Мотрук. – Ужгород: ІВА, 2012. – 52 с.

Маніфест «Обурюйтесь!» співавтора Загальної декларації про права людини французького правозахисника та дипломата Стефана Есселя став справжньою сенсацією свого часу. Вперше вийшовши друком в жовтні 2010, він одразу знайшов відгук читачів та здобув світове визнання. Воно й не дивно, оскільки текст вдало описував стан сучасного суспільства та й особа 94-річного автора, що є живим свідком 20 століття, викликала до себе особливу довіру. Основними ідеями та мотивами, що повинні викликати у нас обурення як у громадян демократичної держави, на його думку, є перш за все «велика несправедливість , якої зазнає значна частина людства, спричинена відсутністю матеріальних засобів для «нормально» (відповідно до норм, прийнятих суспільством) життя […]» та «порушення основних прав і свобод». Під основними він має на увазі порушення чотирьох основних свобод, визначених у промові Франкліна Делано Рузвельта 6 січня 1941 року, а саме свободи слова та самовираження, свободи вірувань, свободи від страху та свободи від злиднів. Вони стали підґрунтям Хартії ООН, прийнятої 24 серпня 1945 року, що вважається днем офіційного утворення організації та фактичним днем початку роботи над Загальною декларацією прав людини. Варто лише нагадати про той факт, що створення документу тривало цілих три роки та мало на меті продемонструвати: повоєнний світ готовий разом боротися із тоталітаризмом, несправедливістю та диктатурою, знищити корінь цих явищ, забов’язавши держави неухильно дотримуватись визначених правил та суворо карати за їх порушення. Виникає запитання: чому ж на перший погляд така вдала схема на працює в наш час? Наприклад, Стефан Ессель зазначає: «Вкотре повторюю: тероризм неефективний. Більш дієвою є ненасильницька надія. Вкрай важливо розуміти, що насильство завжди повертається до надії спиною. Тому потрібно віддавати перевагу надії, ненасильницькій надії. Мусимо навчитися йти саме цим шляхом. І гнобителям, і пригнобленим належить сісти за стіл переговорів і відновитися від гноблення; це дозволить назавжди позбутися тероризму. Не можна допустити, щоб накопичувалась ненависть». Звісно, вже зараз з погляду людей, що мають досвід терористичного нападу Росії на нашу країну, ми могли б звинуватити його в наївності та перебільшеному пацифізмі, а можливо й задати питання, чи ця стратегія хоч коли небудь спрацьовувала. Тому, не зважаючи на авторитетність та впливовість діячів, варто ставитися до їхніх тез критично і звісно ж, як і заповідає політик, обурюватись.

Стефан Ессель (1917 – 2013) – французький дипломат, правозахисник, колишній розвідник та боєць французького руху опору.

 

Віктор Мотрук - викладач Ужгородського державного інституту іноземних мов ім. М. Тореза, автор понад шістдесяти наукових публікацій з лінгвістики, методики викладання іноземних мов та літературознавства, перекладач з французької.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала Теленько Катерина