Наш міцний прекрасний щит – наша мова

 Слава Україні! Слава Нації! Так у найважливіше для всього українського народу свято – День незалежності України - вважаю за потрібне розпочати цю публікацію. Та, на жаль, святковість настрою затьмарений, новини та червоно-чорний прапор на будівлях поруч з синьо-жовтим навіть у хвилини тиші нагадують про страшну реальність та змушують бути на сторожі всю країну. Сьогодні, на 32-му році Незалежності, українська нація, як і багато поколінь тому, змушена відстоювати свою свободу, боронити свої кордони, захищати мовну, культурну, духовну спадщину та своє самостійне майбутнє. Пройшовши багатовіковий кривавий шлях до утвердження своєї незалежності, місця у світі та розбудови власної держави, українському народу доводиться знову єднатися у важкій боротьбі проти поневолення, доводити свою мужність та мудрість.

Дякуючи небесам, сміливості і нескореності наших дідів-прадідів, хоробрості і стійкості наших сьогоднішніх синів і доньок, Україна визначається на карті світу як самостійна держава. Кожен громадянин має належне право і можливість заявляти про себе, розмовляти, думати, писати рідною – українською мовою, яку не вдалося знищити ворогам попри всі їхні брудні старання. Мова – це не лише спосіб комунікації, засіб передачі інформації. Мова, пісня, культура – це душа народу. Мова єднає, ідентифікує, зміцнює національну свідомість і самостійність мислення народу. Мова є невидимим захистом загальнонаціональних інтересів, міцним ланцюгом поколінь, щитом. Сусіди-агресори завжди добре це розуміли, на жаль, на відміну від нас.

Я не випадково зосередилася на беззаперечній важливості мови для народу. Книга і тема, яку пропонуємо Вашій увазі в цей знаковий день не є випадковою. Вона актуальна і гостра, як наше сьогодення.

Мова-меч. Як говорила радянська імперія / Євгенія Кузнєцова. – Глибока : «Твоя підпільна гуманітарка», 2023. – 376 с.

Обираємо до фондів книгозбірні для Вас завжди тільки цікаве і справді вартісне. А це науково-популярне видання до того ж абсолютно нове.

«Мова-меч» – це не заклик озброюватись мовою, як мечем. Це книжка описує те, як в Радянському Союзі мечем стала російська. Рідна мова у боротьбі з імперіями має стати щитом».

Те, що книжка вийшла друком не минулого, 2022 року, як було заплановано, а цьогоріч - теж не є випадковістю, а вимушеною обставиною, – зазначає її авторка, оскільки «двадцять четвертого лютого Росія», – перепрошую, велика літера – то авторське, – «зробила чергову спробу відродити свою імперію, якої без України існувати не може».

Це ще раз демонструє те, як «братня держава», дуже «по-дружньому допомагає», ставши гальмівною, руйнівною та нищівною силою у всіх сферах нашого життя. Вочевидь, вона здатна лише на таку силу: багатіти за рахунок чужого, нищити та травмувати інші народи. «Мовна травма» – таке сполучення зустрічається неодноразово в книжці. Вірніше, цьому явищу і присвячене видання Євгенії Кузнєцової, бо «історія Радянського Союзу – це історія травми для багатьох десятків мов. Для деяких із них вона виявилась смертельною деякі надовго лишились покаліченими».

Ця книжка про винищення одних мов та вивищення однієї. Не важко здогадатись, якої саме.
Авторка прагне привернути увагу до «мовної реальності». Під таким поняттям вона розуміє все, що пов’язане з мовою – побут, письмо, телебачення, спілкування… Вона намагається пробудити цікавість до глибшого дослідження та усвідомлення певних подій, явищ, постатей та усвідомлення «мовної травми».
В ній описується та досліджується конфліктність мов в російсько-радянській імперії, мовна проблематика не лише українців, а інших колонізованих СРСР народів. Хоча найбільше йдеться саме про «мовну травму» української нації, і таких прикладів тут найбільше, оскільки авторці найлегше дослідити та розуміти конфліктність мов російської та української. Звісно, і нас вона найбільше цікавить і болить.

Книжка допоможе розібратись в питанні, чому з мовами саме так сформувались стосунки. І дійсно, дуже часто ми вживаємо формулювання «так історично склалось», щодо мовного питання в тому числі. Тим самим, не намагаючись зануритись в корінь проблеми, прикриваючи злодіяння тих, хто спричинив настання  негативних наслідків для народу. І лише це жорстоке і важке сьогодення та свіжа кров на нашій землі пробудила загальний інтерес до ретельного вивчення та пізнання сторінок власної історії. Авторка цим важливим виданням нагадує, що історію «складають люди, і часто їхні наміри лихі». Книжка спонукає аналізувати, мислити, досліджувати та заглиблюватись в процеси, котрі, начебто самі собою склались.

Соромитись власної мови, сприймати українську, як мову села, мову бідняків, виборювати своє становище та визнання у суспільстві лише через російську…. Це, напевне, найкраще знайоме тим, хто зростав і працював у "справедливому" Радянському Союзі. Молодим поколінням, які народилися в часи незалежності, звичайно, не так «пощастило». Хоча, на жаль, «мовна травма» не обмежилася часовими рамками, вона досі не вилікувана, а в багатьох ще й не усвідомлена.

Книжка складається з коротких розділів, які можна читати в будь-якій послідовності. Кожен з них розповідає про одне явище мовної реальності.
Всі процеси, які описані в книзі, не можуть не викликати «захоплення» від радянської системи, дивувати хитрістю, спланованістю, ідеологічністю та ненажерливістю імперії.

От до прикладу, якщо взяти питання, як на початках відбувався перехід від коренізації до русифікації:

«Коренізація та русифікація розгортались в химерному «симбіозі», що було загалом характерно для радянської доби… Перехід на російську подавався як добровільне рішення колонізованих народів… Методично зводили нанівець національні школи і документообіг місцевими мовами, однак положень, які б заборонили спілкування певною мовою, видання книжок чи навчання, не було».

Сьогодні варто всім відкрити цю книгу, і не лише в Україні, особливо тим, хто ще досі вважає, що щось склалось історично. «Російська стала провісницею змін для всіх решти мов Союзу».

Цікаво прочитати про ієрархію мов – «всі мови рівні, а одна рівніша», про те, як писалися правописи, укладалися словники, роль преси, телебачення в СРСР, яке населення було вигідним та потрібним союзу, особливість становища української та білоруської мов, русифікацію імен, образ українця в радянському державному гуморі…

Російська – отже, кар’єрна можливість, російська – отже, «культурніше», модніше, престижніше. Нарешті російська – отже «Великая русская литература».

Хитросплетіння, ідеологія, яка була невід’ємною від держави і мови, пропаганда та механізми впливу на масовість, які використовувались, вражають. Кращих психологів годі шукати у всьому світі і у всі часи.

«Навіть представники інших етнічних груп починали знецінювати свої мови і прославляти російську»…

«Російська у шкільних підручниках та в публічному дискурсі подавалась як вища мова, мова безкінечних скарбів, розумна мова»…

Російська завойовувала собі простір, забираючи його у національних мов. Цей процес мило називався «взаємодопомогою»…

«За Марксом та Енгельсом мова визначалась як безпосередня дійсність мислення»

«Словники належало підчистити від усяких буржуазних елементів»….

«Саме російській відвели роль засобу ідеологічної освіти, а погане володіння нею асоціювалося з ідеологічною неграмотністю»…

«Ідеологічне виховання починалось вже з наймолодшого віку. Словам надавали великого значення, наголошували на ретельному підборі текстів, прикладів, правил: «Растет и крепнет наша великая Советская держава»…

«Отримати освіту не російською означало залишатись у свої громаді і так і скористатись соціальними ліфтами. Це давало можливість говорити про формальну добровільність вивчення російської»…

«Знання ж рідної мови асоціювалось з бідністю, відсутністю перспектив»…

«Навіть у букварі для північних народів тексти про моржів, нерп і полювання щедро перемежовувалися адаптованими, спрощеними оповідками про Лєніна, революцію і братерство радянських народів»…

Звісно, всю книгу цитувати чи переповідати не буду, та почитати тут є про що…

Щодо братерства, то ми його добре пізнали від «добрих» російськомовних сусідів. Ось і тоді, коли писала цей текст, лунала тривога….

Сьогодні ми, як ніколи, усвідомлюємо ціну незалежності, свободи та вільного спілкування та використання власної мови. Що змінилось за століття? 2023 рік. Та погляд ненажерливого сусіда звернений в чужий (наш) бік – на неналежну йому територію.

«Вічна пам'ять і шана усім, хто склав голову у боротьбі з росією», – суголосно з авторкою книги.

Нехай гордо майорить синьо-жовтий стяг, дзвінко лунає гімн, а рідна мова завжди буде нашим міцним прекрасним щитом! Віримо в Перемогу і розквіт нашої країни! Пишаємось своєю національною приналежністю та своєю багатобарвною, милозвучною, солов’їною мовою!

Міцного здоров’я, стійкості, незламності духу, Божої опіки кожному Воїну, якнайшвидшого повернення додому та теплих обіймів з рідними!

Здобутків, успіхів і благополуччя кожному українцю в ім’я процвітання нашої Батьківщини!

З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ нашої прекрасної, славної, сильної і вільної держави – нашої неньки-України!

Завершити хочеться словами з вірша Олександра Олеся:

Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!

 

Євгенія Кузнєцова - сучасна вітчизняна письменниця, перекладачка та науковиця.

Підготувала Лариса Українець