Феномен толерантності – велике надбання Буковини

 Як бібліотекарі, так і науковці, краєзнавці, дослідники різних напрямків, знають декілька книг, які вже назавжди залишаться поза часом і є абсолютним авторитетом для них, бо з них, власне, починають дослідження певної тематики чи то перевіряють якісь важливі деталі. Серед істориків, і Буковини та Чернівців зокрема, та їхніх праць одразу спадають на гадку розвідки Р.Ф.Кайндля, А.Жуковського, Г.Піддубного, В.Ботушанського, О.Добржанського, І.Піддубного.

 

Поміж таких видань давно і заслужено своє достойне місце зайняла порівняно невелика за обсягом, але надзвичайно вартісна за своєю цінністю та внутрішнім документальним наповненням монографія:

Скорейко Г. М. Населення Буковини за австрійськими урядовими переписами другої половини ХІХ - початку ХХ століття [Текст] : історико -демографічний нарис. - Чернівці : Прут, 2002. - 218 с.

А так як вона вийшла 20 років тому невеликим накладом, то звісно, що була відома тільки у вузьких фахових колах і давно вже стала бібліографічною рідкістю. Електронного відповідника це видання не має, і тому для ширшого читача вона була майже не доступна. Читачі Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського знають, як ми намагаємось зібрати в нашій «золотій» колекції все, що стосується історії Чернівців, і коли трапилась нагода, то вони придбали це видання і цілком справедливо вирішили, що воно доконче має в нас бути.

Буковина завжди була і залишається до сьогодні дуже специфічним краєм, в якому історично переплелися різні релігії та різні культури. Феномен толерантності, або терпимого ставлення один до одного, до цих пір зачаровує як гостей міста, так і його серйозних дослідників насамперед.

                                       

Хоча звісно, як це часто буває, в різні історичні періоди цілковито різні дослідники можуть по-різному подавати історичні події, інколи на догоду чи то замовникам, чи то на виклики та кон’юнктуру часу. І тільки статистичні дані зможуть об’єктивно дати відповіді на всі питання, часто і не зовсім зручні, в яких часами допускають помилки навіть ретельні дослідники. Можливо, то й не завжди їхня вина в цьому, адже серйозні статистичні дослідження та висновки, здійснені на їх основі, десятиліттями лежали в спецсховищах під грифом секретності.

Власне, в цій монографії «хронологічно розглядається період з 1857 року, коли вперше було проведено офіційний загальноавстрійський урядовий перепис населення на Буковині, що охопив всі сторони господарського життя людності, до 1910 року – часу проведення останнього австрійського перепису в краї». Тут представлено комплексний ґрунтовний аналіз етносоціальних та демографічних процесів, які відбувалися в даних часових рамках, так як вони готувалися на матеріалах урядових переписів, статистичних звітів, архівних джерел, матеріалах тогочасної преси, інших важливих документах та величезній кількості доступних історіографічних джерел.

У монографії науковці та небайдужі дослідники з аналітичним складом мислення знайдуть сторінки, присвячені демографічним процесам на Буковині – як збільшувалась та змінювалась кількість населення краю та міста Чернівців зокрема. Детально проаналізовано зміни у соціальному складі та національна структура населення за період 1857-1910 років. Як пише дослідниця Ганна Скорейко : «Населення Буковини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. було настільки різноманітне в національному відношенні, що цей край називали «маленькою Австрією»: на території цієї порівняно невеликої (10 тис. кв. км) австрійської провінції проживали представники більш як 10 національностей. Це дало підставу австрійським історикам стверджувати, що, як ніякий інший коронний край, Буковина відповідає моделі багатонаціональної держави на регіональному рівні».

І хоч Буковина була найменшою та найвіддаленішою провінцією монархії, проте в цьому закуточку, як свідчать переписи, поруч вживалися представники 9-10 національностей, проте більшість буковинського населення послуговувалася українською мовою як розмовною – 42 -38 % в краї і 54-58 % у північній частині. Румуни як ще один корінний етнос компактно мешкали в основному у південній частині Буковини. В краї їхня питома вага становила 33-34 %, в північній частині – 18-19 %.

Не оминула Ганна Михайлівна в своїй монографії і таке дуже непросте, делікатне та неоднозначне питання, як конфесійна структура населення Буковини. Тут існував такий феномен, що приналежність до певного віросповідання на Буковині та в Чернівцях дуже суттєво відрізнялися. Як підкреслює науковиця : «Ця конфесійна різноманітність почалася з моменту приєднання Буковини до Австрії, здійснювалася швидкими темпами... Як ми знаємо, корінні мешканці традиційно сповідували і сповідують православ’я, яке тут появилося ще з часів Київської Русі».

На момент перепису якраз особлива увага приділялася віросповіданню і тут діяло 8 конфесій. При тому вдалося зберегти рівновагу та повагу між всіма присутніми конфесіями: «До честі духовних керівників різних конфесій слід сказати, що вони не закликали віруючих до розпалювання міжрелігійної неприязні. А на початку ХХ ст. три верховних глави різних конфесій на Буковині, що мали свої резиденції в Чернівцях, – православний митрополит Репта, католицький прелат Шмідт, головний рабин д-р Розенфельд, які з повагою ставилися один до одного, уклали особисту угоду під символічною назвою «листок конюшини» («трилисник»), подаючи віруючим добрий приклад міжнаціональної толерантності і релігійної віротерпимості». За кількістю конфесій Буковина посідала перше місце серед австрійських провінцій. Ці важливі питання досить часто й донині викликають різне прочитання та неоднозначні коментарі, тому-то особливо важливі статистичні дані, які дають незаідеологізовані відповіді.

Монографія дає відповідь і на те, якими промислами займалися в ті часи буковинці, що давало їм прибуток і можливість повноцінного існування – і всі ці дані та багато інших прецікавих фактів можна дізнатися з цього видання.

Окремий розділ присвячено освіті на Буковині, реформам в цій аж надто важливій ділянці життєдіяльності, адже їй було приділена дуже посутня увага та виділялися чималі кошти, і буковинці в досить короткий період прилучилися до «високої культури метрополії».

Зазвичай, дослідники тримають в полі зору якийсь один ракурс вивчення даної тематики, але тільки «комплексний аналіз всіх процесів буковинської людности, підкріплений конкретними даними переписів різних часів, зможе дати хоч трохи відповідь про становлення і розвиток унікальної спільності людей, яка стала «моделлю Європи на регіональному рівні». Тут «мовою цифр» та висновки Ганни Скорейко даний глибокий і професійний аналіз всім явищам життєдіяльності за відповідний проміжок часу.

Хоча звісно, що ті досить-таки непрості мовно-конфесійні проблеми накладали свої похибки на методику та достовірність переписів та статистичних даних, але Ганна Михайлівна враховує і ці моменти в своїх коментарях.

Наукова монографія Ганни Михайлівни дасть чітку відповідь чи допоможе у всіх складних питаннях або викликах часу, які стосуються періоду другої половини ХІХ – початку ХХ століття.

Як підсумовує в своїй монографії науковиця Ганна Скорейко, «саме в другій половині ХІХ – початку ХХ століття на Буковині було закладено унікальну модель мирного толерантного співіснування численних етнічних спільнот, конфесій, створено демографічну структуру населення, яка відповідала соціально-економічному розвитку даного регіону».

Сприяла мирному співіснуванню і двомовність частини буковинців, які становили переважну більшість в краї, перебували майже на одному культурному рівні, належали до однієї конфесії та мали можливість вільного спілкування крайовими мовами. Загострення почалося на початку ХХ століття, коли почалася боротьба за політичну першість в краї.

Як показує історія, здобутки минулого можуть дуже конкретно прислужитися у вирішенні та збереженні кожного клаптика землі на день сьогоднішній. «Національна і конфесійна терпимість та толерантність, закладені ще в попередні століття, є великим надбанням Буковини, яке необхідно берегти і підтримувати».

Зрозуміло, що підсумки за кожною темою підкріплені понад 60 таблицями в додатках.

Отже, запрошуємо науковців, небайдужих дослідників перегорнути цю невеличку за обсягом, але цінну за своїм змістом монографію, яка дасть конкретну відповідь на дуже багато різних запитань….

 

 

Ганна Скорейко – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, директор науково-дослідного центру Буковинознавства, депутат Чернівецької міської ради.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фото з колекції Едварда Туркевича