Її «заримований настрій»

 Безліч газетних шпальт знають її почерк журналістки. Понад чотири десятки років віддано служила Валентина Мацерук газетній справі та з приємністю згадує праці і здобутки на професійній ниві. Та коли Перо давно є для неї не просто робочим інструментом, а справжнім другом і супутником, без якого вже не уявити і хвилини існування, «ритми життя спонукають до нового жанру», то душа, переповнена радощами і печалями, знаходить несподівано свіжі форми прояву. Для авторки цієї збірки таким новим втіленням почуттів, потреб, вродженого таланту і набутого досвіду стала Поезія.

Пробираються рими крізь сни і видіння,
Через сутінків зріз і їх пелену чорно-білу…
Як із іскорки полум’я, на тлі емоцій,
Виростають з думок і брунькуються рими.
Із маленьких травинок-веснянок – промоція
До весни, до тепла. І серце – із ними…

«Від чого залежить настрій? Від сонця, хмари, туману, вітру, дощу… новин… погоди у серці… успіхів, невдач… від того, як раптом на твоїх очах розпускається квітка?»...

Свої багатобарвні душевні почування Валентина Мацерук заримовує, довіряє перу і паперу і ділиться з читачами у дебютній книжці поезій «Мій заримований настрій». Кожен, хто прочитає вірші, стане співучасником її настроїв, відчує ті емоційні хвилі, які гойдали серце авторки. Довірила нещодавно пані Валентина своє перше поетичне дитя з побажаннями «світлих настроїв нині і назавжди» і Муніципальній бібліотеці ім. Анатолія Добрянського.

Мій заримований настрій: Поезія / Валентина Мацерук. – Чернівці: Букрек, 2021. 148 с.: іл.

Вірші, вміщені у збірку, написані здебільшого впродовж 2020-2021 років. Містить книга також і переклади поезій української мовою. З перекладів, власне, і почався новий шлях Валентини Мацерук – поетичний лет. Ця робота і «пробудила бажання порозмовляти тет-а-тет з власною подругою-Музою».

Виходом у світ поетичних творів авторка доводить собі і нам, що «дебюти можуть траплятися не тільки в юному віці». Сокровенним, Відвертим, Настроєвим, Небайдужим, Співзвучним, ділиться Валентина Мацерук на сторінках книги. І дійсно читач переконається в тому, що назва збірки якнайкраще передає її зміст, оскільки відчує кожну мить, яку проживала сама авторка поетичних рядків.

Тут «стежини дитинства», теплі спогади про невтомні мамині руки, як «шиють, плетуть, вишивають», розмови з подругою, з літом, з листопадом, дощем, бесіда з сестрою: «ти пам’ятаєш сукенки в горошок, що мама у дитинстві із ситцю зшила?»…

Виливає вона на сторінках світлі і сірі фарби, радощі, «меланхолії, одкровення, мінори душі, експромти», біль втрати, розмову з тим, з ким вдвох «лаштували долю»:

Ми з тобою давно розмовляли,
Чи було це чи може не було?...

Знаходимо тут і «солодке й гірке, гостре і терпке». Все, що бентежить серце, «пройдене, зроблене, все, що за плечима», лягло на папір справді «відвертою думкою». Заримовує настрій майстриня пера і тоді, коли її огортають приємні спогади і відчуття, і тоді, коли «душа кричить». Поетка розмірковує, усміхається, страждає, сумує:

Але… боляче. Хто там каже,
Ніби час – то найкращий лікар.

Пише вона, коли світло і мило на серці, і коли «похмуро за вікном і на душі так хмарно».

Такі розмаїті настрої Валентини Мацерук пізнаємо через вірші, вміщені у книгу. Це тому, звісно, що життя не є однотонним і одноманітним.

А наше життя на березень схоже
То сонце, то дощ, а то приморозить,
Учора – похмуро, сьогодні вже ясно,
А завтра? Загадувати передчасно.

Та з поезій все ж складається враження, що авторка – жінка, яка попри всю багатоликість долі, негаразди та прикрі несподіванки любить життя, вміє «ловити миті чудові», цінувати «миті щастя і вірити в нього знов», «читає небо», залюбки вимальовує «портрети літа», осені, зими, весни, помічає красу світу, вдихає «ранки росяні», «складає собі рецепти», налаштовує життя «на мажорний лад», а погляд її звернений в майбутнє:

Дарма жалкувати за снігом торішнім
Чи цвітом весни проминулої вишні…
Готує полотна небесна майстриня
Узори нові дістаємо зі скрині.

Вона готова йти до нового дня, нових рим, не нарікаючи на життя:

Привіт-привіт, мій новий листопад!
Спасибі долі, що тебе вітаю.
Були в житті й теплінь, і снігопад,
І шторми. Але я не нарікаю…

Свіжі рими і настрої «ще в дорозі», – впевнена Валентина Мацерук. Вона заспокоює читачів – «Далі буде...», бо не збирається відпускати свою Музу.

Хочеться побажати авторці якомога більше приємних життєвих моментів, відчуттів і емоцій, добрих новин, світлих усмішок долі!  Хай надалі вимірюється Всесвіт любов’ю! Хай «Задумається. Замріється. Зафіксується. Загадається. Занадіється. Заримується» і йде до читача ще не однією книжкою її душевних поривань. А наразі розділяємо з поеткою ці «заримовані настрої» і смакуємо, як «краплі літнього вина».

Валентина Мацерук – Заслужена журналістка України, поетка.

      
Підготувала Лариса Українець