«Він у музиці підняв Україну»: про геніального Лисенка від найобдарованіших учнів Добрянського

 Відзначити 88-му річницю від дня народження того, чиє ім’я гордо носить Муніципальна бібліотека, зібралося шляхетне літературно-музичне товариство нашого міста та рідні Анатолія Миколайовича.

У такому науковому колі в теплій атмосфері говорили про Високе, вшановували Анатолія Миколайовича Добрянського (1935-2003) та пізнавали Миколу Віталійовича Лисенка (1842-1912).

За емоційне та інтелектуальне наповнення зустрічі щиро вдячні науковиці, кандидатці філологічних наук ЧНУ ім. Ю.Федьковича, Валентині Чолкан, котра, як і її колишній викладач Анатолій Миколайович, є талановитою лекторкою, блискучою ораторкою. Валентина Андріївна вкотре вразила присутніх глибокою обізнаністю матеріалу, ретельним підходом до дослідження теми та надзвичайно захопливою живою розповіддю про життя і творчість Миколи Лисенка. Хоча, швидше, то не розповідь, а імпреза, оскільки пані Валентина, талановита вокалістка, перемежовувала, як звичайно, оповідь з вокальними партіями. Звісно, що така зустріч дуже обмежена в часі, інакше науковиця не шкодувала б сил та енергії щедро і щиро ділитися своїми багатими знаннями з культурології.

                           
Не дивно, що в присутніх не лише пробудилося бажання до прочитання наукових монографій та художніх книг про Миколу Лисенка, які представила науковиця, але і зародилися спільні світлі ідеї та бачення, які хотілось би втілити для музичного та літературного розвитку і розквіту міста. Адже і з викладу Валентини Андріївни і доповнень науковиці, доцентки кафедри музики ЧНУ ім. Ю.Федьковича, Ярини Маноліївни Вишпінської, яка долучилася до розмови своїм професійним словом, можемо вкотре переконатися, що Чернівці завжди були осередком літературного і мистецького розвитку, де розуміли, що для майбутнього вкладати потрібно в культуру.

Розповідала пані Валентина про навчання Миколи Лисенка, до речі, колосального композитора з фізико-математичною освітою, тернистий шлях до становлення, пошуки себе, родину... «У родині Миколи Лисенка всі чоловіки, включаючи його батька, були військовими. Він першим порушив цю лінію».

Слухали та захоплювались величезною творчою спадщиною митця, яку навіть перелічити важко, говорили про товариство, серед якого жив і працював композитор, дружні відносини та повагу до Івана Франка, дотичність до Лесі Українки та її родини, творчу співпрацю з багатьма письменниками, театральними та громадськими діячами...

Привідкрила Валентина Андріївна і більш потаємні сторінки життя Миколи Лисенка, яке жіноче ім’я було для митця знаковим, його три кохання, особистісне листування композитора... А такі речі справедливо викликають інтерес і зачіпають людську допитливість, адже завжди цікаво дізнаватися, хто чи що є натхненням для творчих людей...

Лисенко і Чернівці

Звичайно, для всіх присутніх, небайдужих чернівчан, цінним і важливим було послухати не тільки про вагомий внесок композитора у культурну скарбницю всієї України, а і про приїзди Миколи Лисенка до нашого краю 1903 та 1904 років та безпосередню участь у творенні Чернівців культурним та музичним містом. Про відвідини композитором нашого міста, як готувався край до його приїзду, святкування ювілею творчої діяльності, діяльність музичної школи розповіли і Валентина Андріївна, і Ярина Маноліївна. «Познайомившись з Модестом Левицьким, організатором культурно-музичного життя краю, засновником хорового товариства «Буковинський Боян» та першої музичної школи на Буковині, якій пізніше присвоїли ім’я композитора, Лисенко передав велику частину хорової, фортепіанної бібліотеки». Тож, як висловилась директорка бібліотеки Леся Щербанюк, «можемо тішитись і сказати, що наші діти вчились за нотами Лисенка».

Ось як описують ретельні дослідники яскравих особистостей Олександр Масан та Ігор Чеховський перебування Лисенка у нашому місті та як зазначають сучасники Миколи Віталійовича – учасники вечора в Народному Домі: «Безсмертна муза геніального композитора витала й над буковинським краєм, і сам він двічі відвідував Чернівці, зокрема Український Народний Дім. Вперше це сталося на початку 1903 року. Усе свідоме українство відзначало тоді 35-річчя творчої діяльності М Лисенка. Ювілейні урочистості розпочалися у Львові, де 7 і 8 грудня відбулося грандіозне свято на честь великого сина України. Ще восени діячі українських товариств Буковини, зібравшись у Народному Домі, вирішили не лише взяти участь у львівських урочистостях, але й запросити ювілята до Чернівців. С. Смаль-Стоцькому було доручено звернутися до М. Лисенка листовно із запрошенням завітати на Буковину. Наприкінці листопада від Миколи Віталійовича надійшло повідомлення, що він із вдячністю приймає запрошення і … відвідає «славне місто Чернівці… Тим часом товариство «Народний Дім» за участю інших українських спілок діяльно готувалося до зустрічі славетного гостя. В газетах були вміщені спеціальні оголошення…
Лисенко прибув до Чернівців по другій годині дня 10 грудня у супроводі С.Смаль-Стоцького та Є.Пігуляка…». Тут так і хочеться вигукнути: ось вона, та щаслива світла година для Чернівців, чернівчан тодішніх – сучасників Лисенка – і всіх наступних поколінь…

«Композитора зустрічала численна українська інтелігенція та сотня кіцманських і вашківецьких «січовиків». Після вітальної промови О.Поповича селяни піднесли М.Лисенку хліб-сіль на «січових» стрічках. Голова товариства «Народний Дім» В. Ясеницький запросив гостя замешкати у його будинку по вул. Стефанії, ч. 9 (нині вул. Горького, 9)…

                   Вулиця Stefaniegasse (нині Горького)

 

 

О 8-й годині вечора гість прибув до Народного Дому..., де зібрався увесь цвіт української інтелігенції краю. Окрім того, спеціально були запрошені гуцульська пара з Путильщини та дві пари «подолян» у мальовничих буковинських строях… Як згадував Карбулицький, учасник цього вечора, у залі «пригравала глинницька капела Алики Паращука». Це був знаменитий циганський оркестр, який корситувався величезною популярністю на Буковині… Хор «Буковинського Бояна» під керівництвом його почесного диригента С.Смаль-Стоцького виконав низку творів М. Лисенка. Гостю дуже сподобався спів аматорів, яким він висловив щиру вдячність. Припала йому до серця й гра глинницької капели. Як згадував І.Карбулицький «Лисенко зацікавився був циганським дужим інструментом – «наюрами», і старий мусив перед ним відсвістати (досить майстерно) «Дойну» в тихесенкьму супроводі капели…» Буковинці попросили й самого гостя зіграти на фортепіано. Микола Віталійович сповнив бажання присутніх, давши їм нагоду «почути небесні звуки своєї чародійної гри».

Цілком очевидно, що і вся чернівецька інтелігенція, і саме місто, яке Лисенко відвідав наступного дня, і колоритність всього Буковинського краю йому по-справжньому сподобались, бо вже при першому гостюванні тут «було домовлено, що навесні композитор знову приїде до Чернівців…»

І ось вдруге місту пощастило приймати славетного композитора 1904 року, з 4-го по 8-е травня. Цього разу «центром свята була концертна зала Музичного товариства (нинішня філармонія)»…

А такий факт, який характеризує цю величну постать як людину з найкращими рисами є те, що композитор, перебуваючи в нашому місті, приділяв особливу «постійну увагу до дітей і молоді, що не часто трапляється в середовищі навіть посередніх митців». Тож Чернівці мають бути неабияк вдячними Лисенку за те, що він суттєво прилучився до музично-культурного виховання тодішньої молоді, яка, звісно, передавала любов до прекрасного мистецтва і наступним поколінням чернівчан. І хто грає сьогодні на сцені Чернівецької філармонії або ж зачаровується музикою в глядацькій залі, певне, відчуває там і незримий високий дух самого геніального митця.

Навіть від’їздивши з міста, Лисенко залишився в Чернівцях, оскільки його перебування «знайшло своє продовження у жовтні 1904 року, коли Левицький відкрив у Народному Домі українську музичну школу, яка невдовзі була названа іменем видатного композитора. Вона й справді стала школою Лисенка, тому що навчання музиці й співу проводилося на основі його творів. Сам Микола Віталійович підтримував із нею постійні зв’язки, надсилав ноти, допоміг придбати фортепіано…»

Нам залишається лише зберігати ту високу інтелектуально-культурну атмосферу, яку творили для нас талановиті митці і, так і хочеться сказати, не підвести, а гідно продовжувати їхню працю, підтримуючи найкращі традиції європейського міста. І як справедливо підкреслюють дослідники «Хочеться сподіватися на те, що з часом у великій залі Народного Дому знову зявиться портрет композитора, проводитимуться Лисенкові вечори(наприклад, 10 грудня). Адже стіни цієї історичної будівлі наскрізь просякнуті мелодіями Миколи Лисенка, які будили український народ, його свідомість, кликали до бою за Україну і її волю».

Теперішній кривавий шлях України дуже гостро демонструє нам, що ми не маємо права забувати бодай найменшу роль чи вклад тих, які своєю працею звеличували українську культуру, утверджували і скріплювали українську націю, українську духовність. Дуже вже їхньою важкою і жертовною працею це відбувалося. Не вшановувати достойно величних особистостей – ганьба для нас, українців сучасних. Звісно, маємо пишатись тим, що подарувала нам українська земля такого видатного композитора, що «зумів музичними засобами продовжити Кобзареву справу… Шевченкова поезія і Лисенкова музика – то два могутні крила української культури, які піднесли її до вершин культури світової».

Провести захід в стінах книгозбірні – це вже маленький крок, що наближає нас до постаті композитора і великий дарунок Анатолію Добрянському, котрий читав курс мистецтвознавства студентам у Чернівецькому національному університеті та справді поважав мистецтво, любив свою справу. Завдяки обдарованим учням Анатолія Миколайовича, таким, як Валентина Андріївна Чолкан, мали змогу пізнавати і захоплюватись величчю композитора. А тим паче, у бібліотеці, де зібрані найкращі книги про літераторів, митців, не можуть оминути заслуженою увагою того, хто «у музиці підняв Україну».

Для Миколи Віталійовича Лисенка Музика і Українство були душевним покликанням. Ким був для нього Шевченко, підтвердила і науковииця.

Наскільки Лисенко був високопрофесійною, ретельною у своїй праці людиною, з глибокими національними переконаннями, можна переконатися навіть лише з деяких його висловлювань і фактів з життя, які представила нам Валентина Андріївна:

«Коли 1903 року у Полтаві відкрили пам’ятник Котляревському, Лисенко зводить два хори – у Полтаві і Києві. Коли йому повідомляють про те, що деяких інструментів в них нема, він каже: «Мене це не цікавить. Якщо цих інструментів не буде, то ми не будемо грати ці твори, щоб вони звучали не так, як я їх написав»…

«Коли українці збирають гроші, щоб Лисенко купив собі будинок, він за всі кошти 1904 року відкриває українську музично-драматичну школу – «Я ніколи не мав хати і без неї обійдуся. А Україна без школи не обійдеться»…

«Влаштовувати концерти в день народження чи дату смерті Шевченка він вважав святим. А коли 1911 в Україні року такий концерт заборонили, він зробив його в Москві».

«Його праправнук (теж Микола Віталійович Лисенко) про композитора каже: «Мій прапрадід змінив зброю на диригентську паличку і ця паличка стала зброєю в його руках за національну ідею, національну традицію, за національну культуру»…

Через ґрунтовну і надзвичайно захопливу, свого роду, неформальну лекцію від Валентини Андріївни Чолкан, завдяки її пристрасній любові до науки і мистецтва, вдалося доторкнутися та більше дізнатися про велику постать в українській музичній культурі.

А для Анатолія Миколайовича все, що відбувалося, говорилося, замріювалося на вечорі, стало найприємнішим дійством. Адже що могло б бути найбільшим подарунком для літературо- і мистецтвознавця, для якого ці дві царини були змістом життя.

Ще однією приємністю вечора на втіху і Анатолію Добрянському, і Миколі Лисенку, і всім присутнім, знавцям та цінителям мистецтва, стало незмінно прекрасне, професійне, таке душевно-оксамитове виконання музичних композицій на слова Анатолія Добрянського чарівною Ларисою Беловою, а одна з них – «Елегія» – була ще до того і зворушливою вокальною прем’єрою.

Безумовно, надихнулися взаємно всі. Склалася думка, що ця тепла наповнена зустріч в Муніципальній бібліотеці навіяла кожному з присутніх свіжі творчі ідеї: чи то нові мотиви, ноти, твори, чи то дала поштовх до втілення якихось високих задумів…

Тож хочеться побажати всім нам мирного життя, мудрого і світлого погляду в майбутнє, берегти національні скарби і цінувати своїх Великих Українців! І нехай духовна молитва «Боже великий єдиний», особливо актуальна сьогодні, що залишили нам у спадщину Микола Лисенко та Олександр Конинський, почується небесами, які навік подарують Україні щасливу долю.



Підготувала Лариса Українець