"Він навчив чернівчан любити рідне місто...": 90 років від дня народження журналіста, режисера, актора, театрального критика, громадського та культурного діяча Василя Селезінки

На захід з нагоди відзначення цієї знакової дати до Муніципальної бібліотеки імені А. Добрянського завітали ті поважні чернівчани, що мали честь співпрацювати з відомим режисером за життя та, звісно ж, шановані  краєзнавці, яких Василь Михайлович надихнув свого часу цікавитись містом та відкривати для себе його загадки незавлежно від того, яку професію вони оберуть надалі і наскільки звивистою буде їхня життєва дорога. 

«Поруч, як кажуть, плече об плече я працювала з ним майже 35 років. Василь Михайлович допоміг багатьом на нашій студії, він підготував цілу плеяду режисерів, а це велика і кропітка робота. Він був гарним наставником і вчителем»

Жанна Олексіївна Одинська

Професійна тележурналістка Жанна Одинська впевнена, що свого часу він зміг залишити світлий слід чи не в кожній галузі української культури, зокрема: у телебаченні, театрі, мистецтвознавстві, літературі, але перш за все у регіональній та національній журналістиці. На її думку, він зміг в наш непростий час  поєднати в собі  важливі людські цінності: будучи неймовірним інтелектуалом та вимогливим спеціалістом, завжди залишався чуйним та толерантним до своїх колег і оточення: «Він справді був дуже ввічливим. Завжди вмів налаштувати, спрямувати, організувати, допомогти, порадити і підказати…» 

З трепетом та хвилюванням Жанна Олексіївна розповіла про деталі зародження та початку роботи над легендарною авторською програмою Василя Селезінки. Перипетії долі, не завжди передбачувані та, на перший погляд, можливо негативні, однак призвели до того, що Василь Михайлович став головним режисером програми Жанни Олексіївни "Знак долі". Одного напруженого робочого дня до випускового відділу каналу надійшов лист від небайдужого жителя міста із незвичайною пропозицією – розпочати на каналі нову програму, яка б демонструвала глядачам Чернівці, їхню культуру та пам'ятки. Колектив каналу одноголосно прийшов до висновку, що краще та інформативніше, ніж Василь Михайлович цього ніхто не зможе реалізувати.

Так був закладений старт великого проєкту, результатом якого є 79 програм про наше місто та 2 томи книг, що вміщують їхній текстовий варіант під одноіменною назвою "Місто моєї любові". Другий том із серії донька режисера Оксана Ахтемійчук люб'язно подарувала гостям заходу та нашій бібліотеці. Однозначно, вона достойно береже пам'ять про батька та його творчий здобуток, не губить тієї «золотої нитки», яку він почав ткати в той визначний день. Вона була дуже зворушена тим, як нащадки цінують пам'ять про її батька і впевнена, що саме такі зустрічі наповнюють серце і душу. 

«Цю програму повинна була вести людина, яка могла би це зробити якісно. Не кожен журналіст здатен досягти того рівня, який був потрібен для роботи над цією передачею. Треба було мати величезні знання про Чернівці, до кожної запросити гостей, яким справді є що сказати про історію міста, а не вигадані факти, небилиці. Кажен епізод вартує уваги, адже є науково виваженим і дійсно правдивим»

Марія Дмитрівна Никирса

Як досвідчений архівіст Марія Дмитрівна цінує важливість перевіреної інформації і підтверджених історичних фактів і переконує, що саме такою й повинна бути сучасна журналістика. Вона також із посмішкою доповнює, що чи не головним секретом успіху передачі стала та простота і аура свободи для співрозмовника, яку створював навколо себе Василь Селезінка. Його образ надихав, виховував і зацікавлював, він вмів викликати непідробний інтерес у глядачів і бажання постійно дізнаватися щось нове. Загадки про місто, його будівлі, архітектурну специфіку забудови, які були неомінною частиною кожної передачі, стали для глядачів своєрідним елементом азарту пошуків,  провідником у мандрівці до наступних епізодів.

«Те, що він започаткував, програми насичені документальним матеріалом, було, як би ми зараз сказали, в тренді, це було на часі. Проте паралельно із цим на ньому лежала величезна відповідальність: потрібно було дотримуватися принципів науковості і відповідати за той контент, який транслює передача»

Михайло Костянтинович Чучко

Професор згадав про ще один аспект біографії – театральну, акторську кар'єру Василя Селезінки та потужну школу університету імені Карпенка-Карого у Києві, яку він успішно пройшов, що, без сумніву, вплинуло на його світогляд, думки щодо телебачення як явища, яке вже на той час впливало на свідомість громадян та загальні тенденції в суспільстві. 

Він відмітив також важливість і цінність видання книг із текстом програм, оскільки в умовах тогочасної неможливості оцифрування касет, це стало справжнім порятунком для небайдужих глядачів, що боялися пропустити новий епізод улюбленої телепередачі.

Для Михайла Костянтиновича Василь Селезінка направду став взірцем справжнього журналіста і, на його думку, найкращим орієнтиром для сучасних молодих спеціалістів.

«Істина у дослідженнях, навіть більше, ніж у спогадах і згадках очевидців. Ми маємо це розуміти, адже це може призвести до того, що, не знаючи своє коріння і свій рід, дуже багато етнічних вірмен, наприклад, асимілюється, як це ставалося раніше. А асиміляція це надзвичайно страшна хвороба, яка протягом одного-двох поколінь може вбити цілу націю»

Віктор Олексійович Давидович

Дуже символічно, фоном для обкладинки другого тому серії став Вірменський собор, улюблена архітектурна пам'ятка Василя Михайловича в нашому місті. А на зустрічі був присутній і професор Віктор Олександрович Давидович, представник вірменської громади (член управління Спілки вірмен України,), який став героєм 29 епізоду, темою якої стала роль цієї знакової споруди для чернівецьких вірмен. Це ще одне свідчення того, наскільки оточення свідомо чи несвідомо переймає ті теми, які хвилювали їхнього лідера, наставника та вчителя. Досвід науковця тільки підтверджує цей факт, адже кожного разу при зустрічі Василь Михайлович поспішав розповісти колезі нові відомості про вірменську громаду, її становлення та діяльність в Чернівцях, відкривав нові сторінки історії вірмен та наполягав на збереженні культури нації, що повсякчас збагачувала це місто. А ми із справжнім захопленням продовжуємо його справу і нагадуємо вам, що ви можете прочитати матеріал на цю тему за покликанням  та переглянути прецікаву лекцію-презентацію ще одного вірменина – Вардана Вардеваняна www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news

«Ми виховували патріотизм . Тому що патріотизм починається не з якихось великих справ, він починається з любові до свого будинку, до своєї вулиці, до свого міста. Я думаю, що завдяки Василю Михайловичу чернівчани ставали по-справжньому патріотами. Мені приємно те, що ми були сучасниками з такою видатною людиною, а книги із записами передачі займуть достойне місце в бібліографії нашого міста» 

Микола Трохимович Федорук

2-й том книги «Місто моєї любові» присвячений 600-річчю від першої писемної згадки в історичних документах про Чернівці. Саме тому для нас, та всіх присутніх цінною була присутність в минулому багаторічного мера Чернівців, Миколи Трохимовича Федорука. Свого часу він на довгий період став, без перебільшення, добрим та люблячим батьком цього міста, підтримував кожну громадську ініціативу, піклувався про благоустрій та комфорт мешканців, а до пам’ятної ювілейної дати, фактично дня народження Чернівців, зробив їм безліч дарунків, про які пам’ятають і до сьогодні. Будучи сучасниками, вони із Василем Михайловичем ніби дивилися на новий світ, країну, що лиш починала свій шлях, одним поглядом, «Поглядом у майбутнє Чернівців»…

У Муніципальної бібліотеки своя, довга і яскрава, чимось навіть кіношна історія знайомства з Василем Михайловичем. Саме він був людиною, що спонукала Лесю Ілярівну Щербанюк займатися краєзнавством ґрунтовніше, адже ледь не щодня відвідував бібліотеку у пошуках нових відомостей про місто та його жителів. А вже коли вона стала директором нової, урочисто відкритої за кошти міського бюджету та особистої підтримки мера міста Миколи Федорука, світлої бібліотеки імені А.  Добрянського, попри шалене завантаження і щільний графік роботи, став не лише її постійним відвідувачем, але й цінним другом і спікером. Свідченням цього є автографи, які він із щирими побажаннями залишив на своїх книгах 

Оксана Василівна з родиною також передала до нашої бібліотеки приватну книгозбірню Василя Михайловича для її збереження та ознайомлення молодими спеціалістами із цінним доробкам та зібраннями режисера. 

Ми впевнені, що він би радів, побачивши тут те, порівняно невелике, але вдячне товариство, створене ним навколо себе та своїх проєктів, на яких виростало ціле покоління небайдужих чернівчан. А ми горді тим, що можемо продовжити його працю і поширювати любов до своєї малої Батьківщини, берегти її красу та багатство, адже як сказала краєзнавиця Олена Карпенко «Тут нас дійсно вчили придивлятися, розуміти, навчатися і любити. Це слово найголовніше - любов, це те, що нам давала ця передача, це справді "Місто моєї любові", тому що нас вчили любити рідне місто і зараз цього дуже не вистачає». 

Піготувала Теленько Катерина