Взірцевий дім бургомістра доктора Вайссельберґера

А ми сьогодні попробуємо «прочитати» архітектурну стилістику фасадів двох будинків, які є власністю міста та їх щойно відреставрували коштами Чернівецької міської ради. Вони без перебільшення тішать око не тільки чернівчан, але й гостей міста, так як розміщені на головному туристичному маршруті. І звісно ж, намагатимемося привідкрити, хто ж були мешканцями цих двох дуже симпатичних будинків, що заслужили навіть через десятиліття, аби вони були доглянутими. Адже будинки мають свою пам'ять, енергетику, яку творили в свій час їхні мешканці. Це будинки за адресою вулиця Якоба фон Петровича, 12 і  Якоба фон Петровича, 14, в яких розміщений заклад дошкільної освіти, ясла-садок №  28 "СвітЛичка" Чернівецької міської ради.       

Ця невеличка вуличка в самісінькому центрі міста є однією з найдавніших. Вона була названа Petrowiczgasse на честь першого обраного автономного бургомістра Чернівців вірменина Якоба фон Петровича, оскільки розташована у вірменському квартальчику. Зберегла вона цю назву і в міжвоєнний – період Petrovici. В радянський час була перейменована на вулицю М. Ломоносова.  У 2015 році  їй повернули історичну назву – Якоба лицара фон Петровича (Jakob Ritter von Petrowicz).

Розглянемо трохи детальніше його біографію та роль для Чернівців, бо, на жаль, далеко не всі мешканці, особливо молодь,  знають про цю особистість.

Яків (Якуб) барон фон Петрович (1815–1869) – великий землевласник, походив із галицько-буковинських вірмен. Навчався у ліцеї в Чернівцях. Одружився з Антонією фон Мікулі, породичавшись у такий спосіб із однією з найвпливовіших вірменських родин Буковини. Мав власний маєток у селі Веренчанці на Заставнівщині, де із знанням справи займався сільським господарством. Проте завдяки родинним та особистим зв’язкам він долучився до активного громадського життя столиці герцогства Буковини – Чернівців. В 1863 році його обирають до громадського комітету Чернівців, наступного року – до складу громадської ради міста.

Саме на той час припадає така важлива історична подія в житті Чернівців, як надання місту 8 березня 1864 року права повного міського самоврядування й повноважного (автономного) бургомістра. Першим на цю почесну й відповідальну посаду і був обраний із числа депутатів до міської ради 49-річний Яків барон фон Петрович. За час свого порівняно недовгого, від 13 жовтня 1864 до 1866 року, перебування на посаді він встиг зробити чимало для впорядкування міського життя і піднесення авторитету представницького органу місцевого самоврядування Чернівців. Зокрема багато уваги приділяв реорганізації магістрату, створенню надійної системи пожежної охорони міста, зміцненню правопорядку, подальшому впорядкуванню міських вулиць. За ці роки було споруджено будівлю першого залізничного вокзалу, яка стала одним із символів поступу міста й краю в напрямку до європейської цивілізації. А 1 вересня 1866 року було урочисто відкрито залізничне сполучення Львів-Чернівці-Ясси, завдяки чому провінційне містечко над Прутом з’явилося на всіх дорожніх картах Європи як важливий залізничний пункт.

Очевидно, кожен очільник Чернівців мав свої випробування та виклики часом. Так, роки правління бургомістра Петровича припали на важкі лихоліття: неврожай упродовж двох років спричинив голод, за яким різко почалися епідемії тифу й холери, які на той час не лікувались. Громадська рада міста та магістрат на чолі з бургомістром докладали величезних зусиль для полегшення страждань і бідувань чернівчан. Зокрема було організовано мережу шпиталів, забезпечення в місті санітарних норм, збиралися кошти для закупівлі продуктів. Проте в ці сумні роки довелось також похоронити дуже багато чернівчан, що все ще гинули від заразних хвороб і саме тому було відкрито православний і єврейський цвинтарі, сьогодні це Історико-культурний заповідник "Кладовище по вулиці Зеленій". Виснажлива робота підірвала здоров’я поважного бургомістра й він відмовився балотуватися на наступний термін.

Яків Петрович завжди пам’ятав, що він вірменин і всіляко сприяв своїй громаді. Був членом громадської ради міста в комітеті по спорудженню вірмено-католицького храму, на який родина офірувала власну земельну ділянку. А потім підтримував ідею його спорудження вже як бургомістр. Чернівчани з великою шаною ставились до нього ще за життя і на знак поваги і любові нагородили почесним титулом «батька міста». Цісар відзначив його працю орденом Залізної Корони ІІІ ступеня. На його честь було найменовано цю вулицю в середмісті, що вела до Вірменського храму. В цьому кварталі мешкало ряд шанованих вірменських родин.

Помер славний вірменин 1869 року і похований на християнському цвинтарі по вул. Зеленій. Про це сповіщає напис німецькою та румунською мовами на надмогильному пам’ятнику. Тому цілком справедливо, що вулиці Ломоносова повернули давнє ім’я першого чернівецького бургомістра. А 29 липня 2015 року на вулиці Петровича відкрили пам’ятник першому бургомістрові, автором якого став львівський скульптор Володимир Цісарик.

А детальніше про родину бургомістра Якуба фон Петровича можна дізнатися за покликанням: www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news 

Отже, вуличка бургомістра Петровича забудована в основному одно- та двоповерховими кам’яничками впродовж 1880–1890 років. Тому, прогулюючись нею, ніби потрапляєш до Чернівців кінця ХІХ століття. Очевидно, що на той час вже був план забудови міста, тому що приватні будинки на правій, парній,  стороні одноповерхові, на одній лінії і дуже схожі один на одного. Будинки збудовані в один час, в одній архітектурній стилістиці, але кожен з них має свої, може дещо скромні, але надзвичайно вишукані архітектурні елементи, які роблять його милим і неповторним. А після реставрації вони стали дуже чітко проглядатися і тішать око своєю вишуканою естетикою навіть прискіпливих краєзнавців. Особливо теплими та затишними вони є для мешканців спальних районів з однотипними сірими коробками чи для гостей з індустріальних міст.

Обидва будинки відреставровані в пастельній ніжній і теплій для очей кольористиці. А приватні архітектурні декоративні елементи, як от карнизи, наличники вікон, сандрики над вікнами та інші елементи декору, тішать нас своїми довершеними формами. Всі будинки  зводились наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, тому архітектурні елементи фасаду мають всі ознаки віденської сецесії.

Отже, спочатку розглянемо будинок під № 14 (раніше  Petrowiczgasse, 14 a).  Це добротна одноповерхова мурована кам’яниця з вишуканими і досить багатими архітектурними елементами. Посередині споруди розміщений ризаліт, розташований на всю висоту будинку, який робить фасад більш динамічним та об’ємним.  Ризаліт із трьома вікнами, які з’єднані  суцільним лучкованим сандриком. Фасад підсилюють віконні обрамлення у вигляді пілястр, увінчаних іонічними капітелями. Бічним вікнам виразності додають сецесійні елементи з використанням флористики. І навіть замковий камінь над вікнами у вигляді корон, що надає шляхетності фасаду. Фасад завершує досить широкий вінчаючий карниз з модильонами  та прямокутний фронтон. 

З перших років початку ХХ століття за цією адресою мешкав з родиною шанований бургомістр Чернівців, радник крайового суду, політик, член Буковинського крайового сейму та член Сенату  за часів Австро-Угорської імперії, член Палати депутатів Румунії в міжвоєнний період, активний діяч єврейської громади Чернівців, доктор права Соломон фон Вайссельберґер (нім. Dr. Salo Edler von Weisselberger, 1867-1931). Як свідчать адресні книги, в 1909 році його родина вже проживала за цією адресою. Не так часто згадують це ім'я, як воно того заслуговує, адже доктор Вайссельберґер був міським головою в дуже важкі і навіть трагічні моменти для Чернівців – в роки Першої світової війни.  

Соломон фон Вайссельбергер народився в Драчинцях, що недалеко від Чернівців, у сім’ї багатого землевласника єврейського походження. Закінчив легендарну першу цісарсько-королівську державну гімназію, потім правничий факультет Чернівецького університету ім. Франца Йозефа І з відзнакою. Його відразу призначають юристом, а в 25 років – суддею окружного суду Імператорських залізничних доріг 15 років.

В 1907 році він пішов у  відставку з посади судового радника і його запросили працювати в Чернівецький  магістрат, де він  був обраний на посаду першого віце-бургомістра Чернівців при бургомістрі Феліксі Фюрті. Одночасно д-р Вайссельберґер був депутатом німецької міської курії в парламенті герцоґства Буковини. Сам в цей час за свою активну діяльність він отримав титул барона, а до прізвища додав частинку "фон".

Його праця в магістраті була пов'язана із найскладнішою ділянкою у всі часи – з благоустроєм міста, в тому числі з електрифікацією. Так що до розквіту цивілізації він прилучився дуже конкретною працею. А в 1913 році, після відставки бургомістра Фюрта, цілком заслужено його було обрано  бургомістром Чернівців і він перебував на цій посаді до середини вересня 1914 року. Адже наближалися чорні дні Першої світової війни…

Очевидно, варто нагадати про деякі драматичні та гіркі, а почасти й трагічні сторінки історії Чернівців часів Першої світової війни, щоб підкреслити зусилля та силу духу бургомістра д-ра Вайссельберга по збереженню мешканців та Чернівців назагал.

Початок військових дій 1914 року відразу викликав панічний страх у мешканців крайової столиці Буковини, адже вони звикли останні 140 років жити без війни. А так як місто знаходилось порівняно недалеко від австро-російського кордону в Новоселиці, де вже починалися військові дії, то тривожні хвилі одразу докотилися і до Чернівців.

Як писав у щоденнику сучасник – радник крайового суду А. Реґіус: «У Чернівцях паніка.  Напередодні поширилися чутки, начебто росіяни захопили Австрійську Новоселицю, що від нас прибули численні підкріплення і буде битва. З Чернівців метушливо повтікали численні, переважно єврейські сім’ї, головним чином у Карпати». Ширилися чутки, що росіяни вже прорвали австрійську оборону під Топорівцями, сплюндрували і спалили Бояни і через дві години будуть у Чернівцях. Минав час, але їх ніхто не бачив. До міста доходило лише відлуння великого бою.

Документально і дуже ретельно відтворив події тих днів і навіть годин редактор тодішньої чернівецької газети   „Czernowitzer Tagblatt“   Юліус Вебер у своїх записах «Російська окупація Чернівців», яка нещодавно була перекладена і видана. Це видання в основному і будемо цитувати.

Отже, аби передати стан міста та його мешканців, процитуємо дане видання: «23 серпня був сонячним і спекотним днем. Була неділя. Цього дня росіяни збиралися напасти на Буковину і захопити крайову столицю. Вечеряти вони думали вже у Чернівцях. Але сталося по-іншому. …поспішили на допомогу відважні загони 41-го відважного полку…»

Але всі розуміли, що це було тимчасове затишшя перед бурею. Всі більш-менш забезпечені чернівчани та установи до 30 серпня покинули місто. І тільки бургомістр д-р Вайссельберґер залишився з містом в ці аж надто тривожні години, коли від напруги здавалось дзвеніло саме повітря : «У Чернівцях панувала тривога…. Вся увага була прикута до маґістрату. Що там відбувалося? Чи знав бургомістр, що станеться? Чи мав він таємну інформацію? Він нічого не знав. Він лише відчував, що кожна спроба спокуситися надією буде змушена закінчитися гірким розчаруванням. Він наказав закликати населення до спокою і поміркованості та вказав на самого себе. Він також є на місці…»

Однак наступило 2 вересня, і як тільки шановний бургомістр поїхав на вулицю Петровича на обід, як до нього прийшов чернівецький гімназист Йоганн Скотніцькі з депешею від російського командира про умови здачі Чернівців. І хоч д-р Вайссельберґер поїхав на зустріч з московітами, прийняв всі вимоги,  але ввечері того дня «…російська орда, ніби повінь, заливала місто».

«Перший день російської окупації виявився особливо багатим на разючі моменти. Не лише елементарна сила, яка змінювала із незвичним та нечуваним поспіхом одні пригоди іншими, впливала на найглибші настрої людей, а також і постійна зміна подій, незвичний тиск, який уже відчувався з перших годин, так впливали на серце й нерви, що вони перетворювалися на безвольових, повністю розбитих та неспроможних до опору. Це фізичне знесилення спостерігалося не лише у населення, але також і в тих, хто мав покликання бути його провідником та порадником. У ратуші панував дикий хаос, який лише з часом міг бути приборканий»

І хоч бургомістра заставили привітати російські війська, обіцяли спокій для місцевого населення, але вони за звичкою втілювали свої підступні дії. В той же день полковник Арютінов в приміщенні магістрату довів до відома очільків міста : «Я накладаю на місто контрибуцію в розмірі 600 тисяч рублів, яка має бути сплачена золотом і як гарантія безпеки російського імперського війська має бути внесена протягом 24 годин».

Наведемо трохи розлогіший уривок, аби чернівчани не забували, які трагічні події відбувалися у вересні 1914 року, адже тоді Чернівці цілком могли повторити долю Маріуполя, Гостомеля, Бучі, тобто бути стертими з лиця землі,  що і обіцяли зробити московити ….

Як далі свідчить Вебер, який був безпосереднім учасником всіх тих подій:

« Бургомістр д-р Вайссельберґер на це заперечив, що така вимога є нереальною, оскільки заможні городяни покинули місто і залишилась тільки бідна частина населення. … Арютінов на бажав нічого знати і наполягав на своїй вимозі. На що бургомістр висловив прохання дозволити, щоб контрибуція змогла бути зібраною у золотих, срібних предметах, а також у прикрасах, але щоб сума була зменшена. Арютінов погодився з першою вимогою і зауважив: «Якщо контрибуція у повному обсязі не буде зібрана до завтра  5 години після обіду, я відкидаю будь-яку відповідальність за поведінку частин і зрівняю місто з землею за допомогою гармат, які я наказав тут розгорнути. Після цієї драматичної сцени …людська юрба…залишилася стояти, немов скам’яніла. Потрясіння від почутого затьмарило на якийсь час свідомість. …їм здавалося, ніби вони є свідками якоїсь жахливої драми, перші сцени якої щойно буди відіграні».

І хоч митрополиту  д-ру Володимиру фон Репті, який був на тій зустрічі,  вдалося вмовити російських військовиків на зменшення контрибуції вдвічі, все одно це була аж надто важка ноша для тих бідних чернівчан, які тут залишились.

 «Посеред цієї глибокої збудженості , у вирі цих сковувальних подій лише одна людина зберігала свою повну духовну перевагу та ясний погляд на те, що повинно відбутися у цей важкий час. Це був бургомістр д-р Вайссельберґер, який відтепер узяв на себе важкий обов’язок представляти населення перед російськими можновладцями і підготувати ті пом’якшення, які було можливо здобути у створених умовах».

І хоч росіяни давали обіцянку вести себе цивілізовано, вже з першого дня вони цілковито показали всю свою сутність: мародерство було просто нечуване. Російські офіцери, солдати та козачі частини всупереч попереднім домовленостям на зайнятій території здійснювали пограбування, чинили насильство, спалювали майно у буковинських громадах, зокрема найбільше постраждали панські маєтки, крамниці та будинки євреїв, де можна було отримати найцінніші «трофеї» та запаси алкоголю.

З ратуші були винесені старі прапори та емблеми. Повантажені на підводи й вивезені до Росії, як трофеї перемоги. Та що говорити, коли навіть навіть російське консульство в Чернівцях потребувало захисту від російських мародерів.

«Бургомістр та його вірний штаб з небагатьох чоловіків, які його оточували, з важким серцем спостерігали за диким господарюванням і намагалися своїми слабкими силами пом’якшити ту біду, яка впала на голови населення»

 Відгукнулась на ці страшні події й Ольга Кобилянська: «Се була сумна година, коли наїхав воріг на місто Ч. [тобто Чернівці] в Буковині. Сталося се надвечором напрочуд гарної осінньої днини. Вслід за широкою струєю ворожого війська, піхоти, кінноти, а там і козаків – причовгався і жмій трену і муніції... Не прийшли боронити свій край від руйнівного нападу ворога, а прийшли, як казали, «визволяти славян» на розказ царя свого...». 

І всі погляди в Чернівцях в ці чорні години були цілковито звернені на д-ра Вайссельберґера: як він буде себе поводити, які накази віддавати, адже зв'язок із столицею був розірваний, а на фронті справи йшли не краще. 8 вересня у Чернівцях з’явився генерал Навроцький, який відразу прибув в приміщення магістрату. І хоч він потвердив, що життя міста і далі буде залишатися в такому ж режимі, як в ці останні дні присутності російської армії, проте виставив умову для своєї безпеки назвати ім’я однієї людини як заручника: «І знову момент абсолютної тиші. Бургомістр удруге вийшов і промовив тремтячим голосом: «Якщо так мусить бути, то пропоную Вашій Високості мене самого як заручника».

А вже 12 вересня в Чернівцях, як мара, з'явився д-р Ґеровський, що було передвісником нещастя. 15 вересня до Чернівців прибув цивільний губернатор Євреїнов. Бургомістр запевнив його, що «Населення Чернівців є спокійним та мирним і заслуговує на доброзичливе та безпечне ставлення». І здавалось би, що підстав для хвилювань не було, з ним розмовляли поштиво, однак тривога витала в повітрі і чомусь не покидала бургомістра до самісінької ночі. Очевидно що інтуїція чи внутрішнє передчуття підказувало йому, що цей спокій є дуже підступний…  

А вже за пару годин, саме за цією адресою, Якоба фон Петровича, 14,  розігралася драма життя не тільки д-ра Вайссельберґера, а Чернівців у цілому:

«Після завершення виснажливої щоденної роботи і обговорення головної події дня, бургомістр, занурений у думки та стурбований , подався до себе додому. Нічого не підозрюючи, бургомістр пішов на відпочинок, з якого він раптом опівночі був вирваний. Точно на 10 хвилині по першій годині ночі бургомістр Вайссельберґер був розбуджений зі сну сильним грюканням у ворота дому та брязканням зброєю і шаблями. Ледве він розплющив очі, як побачив перед  собою російського капітана з револьвером у руці, якого супроводжував член громадської варти Леон Вайс. Бургомістр був надзвичайно збуджений , а колір його обличчя став білим, як білизна. «Що вже знову трапилося?» – питав бургомістр бубнячи. На це пролунала як постріл команда з уст росіянина: «Вставайте!» – й інші команди у швидкому темпі : «Одягнутися! Взяти теплу білизну з собою і негайно йти з нами!». Одним рухом пальців офіцер вказав на те, щоб також і гроші взяти з собою. Після того, як бургомістр трохи заспокоївся від першого переляку і хотів спитати причину цієї команди, його перебили на півслові. Росіянин, звертаючись до члена громадської варти, гаркнув : «Він не повинен нічого питати; жодного звуку!». Майже механічно хапав бургомістр найважливіші речі одягу, натягував на себе, взяв трохи грошей і зробив перші кроки, підкоряючись наказам. У супроводі офіцера та службовця громадської варти бургомістр покинув свій рідний, взірцевий дім, щоб поміняти його на багатостраждальну, довготривалу сибірську неволю».

 По дорозі вони забрали ще четверо поважних чернівчан-посадовців і «П’ятеро жертв відвезли на Жучку на цукровий завод, звідки наступного дня вони розпочали довгу дорогу в російський полон».

Вони відбули в російський таборах 14 місяців і аж тільки завдяки клопотанню міжнародних організацій їх обміняли з російського полону на інтернованих росіян та на родину О.  Геровського, яку австрійська влада інтернувала ще на початку війни, добре розуміючи їхню підлу натуру та підступність. Через Петроград і Стокгольм у листопаді 1915 року дістався до Відня, де він знову зайнявся політичною діяльністю.

Події, що відбувалися у Чернівцях під час Першої російської окупації, Соломон фон Вайссельберґер описав у спогадах румунською і французькою мовами. Після закінчення війни і розпаду Австро-Угорської імперії край невдовзі був приєднаний до Румунії. Соломон фон Вайссельберґер повернувся в Чернівці за цією ж адресою, це був його приватний будинок. І  продовжив політичну діяльність, співпрацюючи з буковинською організацією Націонал-ліберальної партії.  У 1922–1926 роках він обирається сенатором у Парламенті Румунії і в Палату депутатів з 1927 до 1928 року.

Відійшов у вічність Соломон Вайссельберґер 20 березня 1931 року в місті Відні.

А чернівчанам варто пам’ятати доктора права Соломона фон Вайссельберґера, який у страшні і тривожні моменти історії міста завжди був із ним, і все робив, аби навіть в тих складних умовах зберегти як життя мешканців, так і цілого міста назагал…

А по сусідству справа стоїть ще один одноповерховий будинок за адресою Якоба фон Петровича, 12, який цілковито схожий за розмірами на свого попередника. Хіба що елементи на фасаді, якщо уважно придивитися, трішки відрізняються.  

На фасаді виділений ризаліт, який акцентований двома вікнами з лучковими сандриками та три пілястри, які закінчуються іонічними капітелями.  Будинок щедро обрамлений рустами. Завершує будинок карниз з модальйонами та прямокутний фронтон з округлими прорізами  у вигляді квіток.

І всі ці роки поруч з родиною Вайссельберґера проживав також чоловік шанований і небідний, хоч звісно менш відомий для загалу  – лікар Мозес Вайнреб   (Dr. Weinreb  Moses, Arzt).

Зліва зведено ще два будинки, які цілковито зберігають і розміри, і архітектурну стилістику своїх сусідів, хоч кожен з них має свої деталі на фасаді, які надають їм свого неповторного вигляду.

В будинку під номером № 16, який був одразу призначений як прибутковий і здавався в найм винаймало помешкання досить поважне товариство чернівчан, як от: фінансовий комісар, районний комісар, директор торгового училища, суддя, юридична практика, офіцер.

А ще один з цього ряду, сьогодні під номером № 20, належав такому поважному і відомому чернівчанину, громадському діячу, президенту нотаріальної палати, викладачу права в Чернівецькому університеті, засновнику академічного товариства «Союз» Миколі Драгомирецькому (Drohomirecki R. v. Howora    Nikol.     Notar), який мешкав тут до 1922 року.

Детальніше про нього можна познайомитись за покликанням: http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/dosearch?page=ua/1324631228/1452692185

Ось така невеличка скромна вуличка в самому центрі історичних Чернівців названа на честь першого обраного бургомістра Якоба фона Петровича, на якому проживав останній обраний бургомістр, доктор права Соломон фон Вайссельберґер…

 

Підготувала Леся Щербанюк