08-11-2023

Діти рекету і злиднів. "Хто ти такий?": роман дорослішання та самоідентифікації Артема Чеха

Історія зростання в екстримальних умовах, що демонструє досвід цілого покоління. Про те, як 90-ті вплинули на життя українців та як відрефлексувати спільну травму на прикладі однієї родини пише в своєму романі "Хто ти такий?" Артем Чех. 
 
На мій погляд, ця історія формує собою чи не повноцінний кіновсесвіт, оскільки перш за все саме час і простір формують характери персонажів і головні події твору.

Почнемо з часу. Розвал союзу застав колишніх "громадян світу" раптово, принісши із собою 2 головні проблеми - бідність та відповідальність. Вони втратили те, що довгий час визначало сенс їхнього життя: розміреність та зрозумілість існування радянської людини. Тривалий  час існування в парадигмі того, що, якщо нічого твого тут немає, свобода примарна, а перспектив не передбачається, призвів до вкорінення стереотипу, змінювати щось або ж навіть мріяти про це не уявляється можливим. Питання екзистенції та ідентичності не повинні цікавити пересічних жителів типового індустріального міста.

Тож, про простір. Герої живуть в місті, яке за неповних десять років дорослішання одного хлопчика змогло фактично перетворитися в місто привид, що розвалюється як картонна конструкція з нефункціонуючими заводами під назвами-портретами героїв червоної слави. Його жителі не переймаються розрухою, адже їм привили забуття історії та цінності звичайних старих будівель. Коли в минулому приватність житла дозволяла забезпечити цілісність та ідейність планування забудови, то радянщина породила собою лише жахаючі парадії на висотки і сірість

Все згадане автор не проговорює прямо, проте ці фактори, змушують нас сприймати текст саме в такому контексті із урахуванням цих, будувати повну картину обставин та критично дивитися на страшні епізоди та їх учасників.

Артем Чех зміг підкресли непередбачуваність змін в суспільстві такою ж раптовою появою Фелікса в житті Тимофія. Цей чоловік просто врятував життя його бабусі в критичний момент і тепер періодично живе у них вдома. Колишній афганець з ПТСР, патологічною схильністю до алкоголізму і відпрацьованим механізмом вбивства. Він сам це суцільний хаос і невизначеність, через що оцінювати його однозначно доволі складно. Для п’ятирічного Тимофія це людина, через яку до нього більше не приходить казковий дядя Боба з цукерками вранці, для Тимофія-підлітка це чоловік, якого він ненавидить і який зруйнував його життя:

«У такі моменти Тимофій ненавидів його. […] Він ненавидів його до сліз. Ненавидів за слабкість, за втому, за те, шо навколишня дійсність тисне зусібіч, топче і душить, а тут ще він зі своєю продірявленою головою, зі своєю війною, відбитими кістяшками, водярою, кров’ю, плачем […]. Всі його стогони і прокляття, весь цей бруд, який він лишає на кухні. Та що на кухні – в житті Тимофія також».

Водночас ці двоє є своєрідним дзеркальним образом: один - доросла дитина, що маючи непогану базу знань та можливостей, вирішив віддати всього себе війні та пожалкував про це, інший - хлопець, що мусив швидко подорослішати і вибудовувати свій світ із того, що залишилося навколо.

Можна ствердити, що лише Фелікс в очах Тимофія уособлює по-справжньому дорослу людину в їхній фіктивній сім'ї. Його вік та пережитий досвід не настільки важливий, адже за відсутності в житті хлопчика знакової фігури батька, її може замінити інша. Всі інші члени його родини ніби шоково опинилися в стані підліткового пошуку себе та ескапізму, забувши про школяра і зізнаються собі, що не можуть із ним впоратись. Тому він береться за організацію всього сам.

Цей хлопчик, відчуває себе чи не вдвічі старшим, а тому в свої 13 створює сім'ю. На перший погляд це смішний та інфантильний дитячий бунт із втечею з дому та першим сексуальним досвідом. Та з часом ми бачимо, що він з кожним роком все більш критично дивиться на весь абсурд, що його оточує, а головне на членів цієї родини. Вже без жалю та сліз він каже матері, що та його ніколи не зрозуміє, оскільки завжди тікає від своїх проблем, відгороджуючись саморобною стіною із полотна, батькові, що той ніколи не був присутнім в його житті і лише змусив страждати від свого постійного азарту та інфантильності всю родину. І головне – він може перемогти і зрозуміти Фелікса:

«Та іноді він повертався до Фелікса обличчям[…]. Нагромаджував пишномовні банальності про його цінний досвід, так, важкий, важливий і етапний, але не конче цей досвід так сакралізувати. Життя рухається далі, і, щоб відчувати себе людиною, не обов’язково щоразу озиратися назад і нагадувати собі та іншим про своє перебування на війні».

 

Вони обидва відчувають фрустрацію часом і оточенням, а тому мусять втікати від себе. Цю дуальність підкреслює і те, що і Фелікс, і Тимофій-підліток, звикають замикатися у своїх кімнатах, в яких часто панує безлад і темрява.

Саме через такий зв'язок, можна зробити висновок, що лише між ними і можливий справжній діалог і розуміння. Фелікс ніколи не зможе стати Тимофієві справжнім люблячим дідом, їх розділяє прірва досвідів та покоління, проте Фелікс попри все стає для «онука» невід’ємною частиною ініціації в світ дорослих проблем, де обов’язково відповісти на питання ідентичності до того, як воно буде задане Іншим. 

 

Артем Чех – український письменник, автор романів «Точка нуль», «Район Д», «Хто ти такий?». Від початку повномасштабного вторгнення повернувся до лав Збройних сил України, де служить і нині. 

 

Для обкладинки та статті використано кадри із фільму "Я і Фелікс" (реж. Ірина Цілик)

Підготувала Теленько Катерина