Вулиця, на якій народжувалася архітектура у музиці та слові

 

От і нещодавно, коли я намагалася «прочитати» сусідів радника окружної управи Йозефа Кохановського, то виявилося, що серед його шанованого і небідного сусідства по вулиці Новий світ (Neueweltgasse,  нині вулиця Шевченка), яка в другій половині ХІХ століття тільки почала активно забудовуватися,  навпроти через дорогу, за адресою 34a,  власне помешкання мав –  міський архітектор і будівничий, інженер трибуналу, заступник голови Державної залізничної ради, член опікунської ради Буковинського  Комерційного музею, кореспондент цісарсько-королівського Геологічного інституту у Відні, віце - бургомістр Чернівців Йозеф Ґрегор (Gregor  Josef). А так як архітектори та будівельники знаються в комфорті, то його будинок навіть на той час стояв трішки подалі від дороги, вуличного шуму та порохів, в глибині кварталу. Нині за цією адресою розташований будинок по вул. Чубинського, 7, який зведений вже в міжвоєнний період.

 

При згадці про архітектора Йозефа Ґрегора нам одразу спадає на гадку будівля  театру, але того першого, ще дерев’яного, біля Турецького мосту. 

 

Вже з перших років, як тільки Чернівці отримали статус столичного міста герцогства Буковина, депутати піклувалися, аби воно направду набувало європейського вигляду. Звісно, що для цього тут мали бути такі вкрай необхідні культурні заклади, як філармонія і театр. І хоч підприємливі власники готелів для таких цілей переобладнали свої трактири, готельні та ресторанні зали, павільйони, проте чернівчани потребували окремих, солідних споруд. Зокрема, мешканці вимагали від управлінців збудувати театр. І в 1876 році міська влада вирішила піти назустріч громадянам, які всією душею прагнули долучитися до великої європейської культурної спільноти. Було вирішено звести в Чернівцях справжній театр. За два роки на розі вулиць Шкільної й Турецької чернівчани могли вже відвідувати свій міський храм Мельпомени.

 

Автором будівлі цього театру і став архітектор Йозеф Ґреґор.  Він спроектував одноповерховий театр у стилі замкових театрів. Скромний на вигляд зовні він був досить презентабельний всередині. Театр був розрахований на 547 місць, мав ложі, галерею, гардероб. Внутрішні розписи виконав відомий художник Карл Йобст (він також розмалював інтер’єр Кафедрального собору, філармонії та резиденції митрополитів Буковини). Сцена освітлювалась 32 лампами, а в центрі залу висіла люстра на 60 свічок. Театр був побудований з дерева, що й зіграло з ним злий жарт.

 

Річ у тім, що в 1881 році в віденському "Рінгтеатрі", який теж був збудований з дерева, виникла пожежа. Вона вмить спопелила споруду. Це насторожило чернівецьких театролюбів. Вони почали вимагати від міста побудови іншого театру, безпечнішого і відповідного до статусу столиці коронного краю. Тоді створили спеціальну комісію, яка займалася театральним питанням (1897 р.) Саме архітектор Йозеф Ґрегор звернувся 27 вересня 1898 року до Чернівецького магістрату з пропозицією якнайшвидше обговорити питання будівництва нового муніципального театру, перш за все, щоб прийняти рішення щодо місця будівництва та влаштування публічного конкурсу для розробки проектів та планів. Як депутат  муніципальної ради Йозеф Грегор подав відповідні заяви. Від конкурсу вирішили відмовитися з тих міркувань, що в ньому зазвичай брали участь недосвідчені архітектори. Натомість під час розгляду питання про будівництво театру в Чернівцях вибір припав на користь архітектурного бюро Фельнера і Гельмера. 

 

А от про те, що Йозеф Ґрегор має пряме відношення і до будівництва нашої гордості – музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської, вже менше відомо. За звичкою, ми його презентуємо як творіння віденського архітектурного бюро Фельмера та Гельмера.  І практично ніколи не згадуємо, що до її появи також долучився міський архітектор Йозеф Ґрегор.

 

А оскільки справа була дуже важлива, то члени комісії підійшли до її вирішення ґрунтовно. Комісія, відмовившись від організації конкурсу на будівлю театру, тим не менше ознайомилась з побудовою нових театрів в Зальцбургу, Цайні, Белиці, а голова комісії Грегор висунув пропозицію відвідати Відень з метою переговорів щодо будівництва із бюро Г. Гельмера і Ф. Фельнера.

 

В січні 1900 року стосовно цього важливого питання магістратом було прийняте остаточне рішення. Запланована споруда театру повинна була розмістити 750 глядачів і вартувати 560 тисяч крон. В цей час був закритий остаточно і старий театр. 31 травня 1904 року було затверджено нові плани міста. Щоправда вже йшлося про 813 місць, а сума витрат не мала перевищити 600 тисяч крон. В кінці червня почалося будівництво нового театру. Опікувався процесом будівництва віце-бургомістр Йозеф Ґрегор, перший заступник легендарного Антона Кохановського. 

 

Все було настільки продумало і злагоджено відпрацьовано, що викликає цілковите захоплення організацією роботи навіть на сьогоднішній день.  Тому ця вишукана споруда, яка вже понад сто років залишається окрасою Чернівців, була завершена за рекордно короткий період.

 

30 травня 1904 року особисто прибув зі столиці Герман Гельмер і представив на розгляд комісії остаточний проект театру, а вже 3 липня 1904 року розпочалося будівництво. Безпосередньо роботами керував віце-бургомістр Йосиф Грегор. 1 серпня 1904 року почали копати фундамент під майбутню споруду. Чорнова побудова театру була закінчена восени 1904 року, а всі інші оздоблювальні і скульптурні роботи – взимку 1904-1905 років.

 

Остаточно завершена театральна будівля була передана 3 жовтня 1905 року директору Адольфу Ренценгоферу.

 

Прилучився архітектор Йозеф Ґреґор разом із Антоном Фіалою і до спорудження колишньої Вищої православної реальної школи спорудженої в 1869-1870 роках.  Нині школа № 2 або Чернівецький ліцей №16 ім. Ю. Федьковича Чернівецької міської ради.

 

 

Будівничий Йозеф Грегор має безпосередній стосунок до ще однієї архітектурної перлини Чернівців – Темпля. Як писали тодішні газети, не знати, як надовго затяглось би будівництво Темпля, та ситуацію врятувало нове суттєве фінансове вливання, що поступило від Генріха Вагнера та добра організація праці архітектора  Захаревича під керівництвом архітектора  Йозефа Грегора.

 

Назагал, Йозеф Грегор прибув до нашого міста ще 1864 року на запрошення  легендарного архітектора Йозефа Главки і прожив тут до кінця життя.

 

В герцогстві Буковина на той час почали зводити унікальну архітектурну споруду для Чернівців як за масштабами, так і за вартістю, яка не має, та й мабуть вже не буде мати аналогів в місті над Прутом – резиденцію митрополитів Буковини і Далмації під керівництвом чеського архітектора Йозефа Главки. До роботи у Чернівцях Главка залучив чимало своїх земляків, колег-будівельників, професіоналів,  яких поєднувало спільне походження, навчання і практика. Серед інших він запросив на допомогу архітектора Йозефа Грегора. Саме архітектор Йозеф Ґрегор забезпечував виконання замовлення на постачання черепиці з Відня. На фото нижче члени будівельного комітету на чолі з Йозефом Главкою. 

 

Оскара Ласке- старшого, який на той час вже мав дуже добру фахову освіту, відправили з Відня в Чернівці керівником будівельно-архітектурної інспекції при будівництві Архієпископської резиденції. Він був на цій почесній та дуже відповідальній посаді разом з архітекторами Йозефом Грегором та Антоном Буліром цілих десять років.

 

Назагал Йозеф Ґрегор прожив довге життя, і будучи віце – бургомістром, тобто  заступником легендарного Антона Кохановського в питаннях будівництва, в Чернівцях прилучився до побудови багатьох споруд, аби місто набрало європейського вигляду. Вклад архітектора та будівничого Йозефа Грегора ще потребує додаткового і ретельного вивчення.

 

От саме тут, за цією адресою по вулиці Новий світ, 135 років тому, 26 жовтня 1888 року в родині шановного архітектора народився хлопчик, якого назвали в честь батька –  Йозеф Ґреґор (1888–1960). В майбутньому він став гордістю не тільки своєї родини, але й Чернівців та навіть столиці Відня як австрійський письменник, неперевершений історик театру, лібретист Ріхарда Штрауса, директор Австрійської національної бібліотеки. 

Тут же, в цьому затишному чернівецькому помешканні, пройшли його щасливі та забезпечені дитинство та юність. Дитячі роки минали в  родині, де в пошані були книги, музика, театр, обговорювались нові тенденції в архітектурі та мистецтві, все це зіграло дуже значну вагому роль в його подальшому житті.

 

Як і прийнято було для поважних чернівецьких родин, класичну освіту хлопчик отримав в легендарній першій цісарсько-королівській державній гімназії (нині ліцей №  22 ім. Антона Кохановського по вул Емінеску, 1). По її успішному закінченні, в 1907 році, подався до столиці.  Там Йозеф вивчав історію мистецтва, германістику і філологію у Віденському університеті та здобув музичну освіту у консерваторії Товариства любителів музики. І звісно ж, підпав під музичний вплив ще одного талановитого чернівчанина, на той момент вже дуже авторитетного музиканта, або як його називали «музичної енциклопедії Відня», – Євсевія Мандичевського. А, як відомо, професор Мандичевський опікувався своїми земляками, особливо якщо вони мали талант до музики та красних мистецтв.  Очевидно, що не без його участі та благословення в  1911 році Йозеф Ґреґор захистив дисертацію з історії музичної європейської спадщини і отримав докторський ступінь.  

 

Але головним його інтересом впродовж всього його життя завжди був театр. Своє театральне навчання він вдосконалював у Віденській придворній опері, Німецькому театрі в Берліні під керівництвом Макса Рейнхардта та Лейпцизькому університеті під керівництвом Альберта Кестера.

 

Проте батько вже був в поважному віці і очевидно, що з практичних міркувань  в 1912 році Йозеф Ґрегор був змушений повернутися до Чернівців. Маючи класичну музичну педагогічну освіту, він став викладачем музики в університеті та очолив музичну редакційну колегію. Одночасно він займався своєю улюбленою справою – написанням статей та монографій про розвиток театрального мистецтва.

 

На жаль, успішну мистецьку та наукову кар’єру перервала Перша світова війна. Він був призваний до війська і служив у полку  «Тірольський Імператорський мисливець»  в чині комісара військової економіки, але не зважаючи на обставини залишився резидентом у Відні.

 

По закінченню війни мапа Європи цілковито змінилася і Чернівці вже були частиною королівської Румунії. Він остаточно переїздить до Відня і стає співробітником Австрійської національної бібліотеки, очевидно знову ж таки при сприянні авторитетного професора Мандичевського.

 

В цій поважній науковій інституції Йозеф Ґреґор починає втілювати мрію свого життя – комплектувати свою театральну колекцію. Через два роки здійснилася його заповітна мрія – при бібліотеці було відкрито окремий театральний відділ, який він очолив в 1922 році. Тільки впродовж 1938 і 1945 років  під його керівництвом колекція отримала приблизно 70 000 експонатів. Цій справі він присвятив понад 30 років ретельної праці,  починаючи з 1921 року в статусі її директора до свого виходу на пенсію в 1953 році.

 

Його ж стараннями  в 1929 році було створено архів фільмознавства, який він також очолив в статусі директора.

Пізніше він також був керівником Федерального театрального музею (Bundestheatermuseum) і отримав звання професора в 1933 році, а через кілька років – звання старшого державного бібліотекаря (Oberstaatsbibliothekar), що було дуже престижно.

Отже, саме Йозеф Ґреґор заклав у Відні основи у створення театральних і фільмознавчих архівів найвищого наукового рівня, які і до сьогодні є дуже важливим духовним спадком

 

Будучи учнем режисера у придворній опері, Ґреґор знайомиться з Максом Райнгардом, з яким він спочатку працював у 1920 році в Мюнхені, а пізніше був його асистентом при постановці «Фауста» у Берліні. Одночасно  в 1932 – 1938 роках він займається викладацькою роботою на семінарах Макса Райнгарда для акторів і в Академії образотворчого мистецтва, за що в 1933 році отримав звання професора. А після війни веде курс театрознавства у Віденському університеті. Читаючи лекції, Йозеф Ґреґор подорожує багатьма европейськими країнами та Сполученими Штатами Америки.

 

Йозеф Ґреґор також залишив дуже поважні мистецькі праці усього свого життя, які до цих пір є гордістю всіх бібліотек Європи. Тільки за короткий час, з 1924 по 1930 роки, які були успішні та прихильні для наукової та дослідницької праці, він підготував і видав 12 томів дуже ґрунтовних  монографій з історії театру, які склали серію  «Театральні пам’ятники» (Denkmäler des Theaters). До неї входили такі томи : «Пам’ятки театру», «Всесвітня історія театру», «Всесвітня історія театру від його витоків до епохи бароко,  «Культурна історія опери» та «Культурна історія балету»,  «Історія австрійського театру» і «Світова театральна режисура нашого століття», «Академія красних мистецтв у Відні: нарис її історії з нагоди її 250-річчя (1692-1942)», «Театр народів Сходу»,  «Американський театр і кіно», «Перикл: велич і  трагедія Греції», «Ріхард Вагнер у наш час» та інші.  «Остання велика театральна епоха Відня» –  12 том із серії, де описувалися відомі сценографії, театральні художники та костюми. Після війни вийшли такі томи як «Історія австрійського театру»  і «Світова театральна режисура нашого століття».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготував цілу серію путівників про театри, вистави та художників  того часу.

Окрім того, він написав такі ґрунтовні біографії, як «Олександр Великий: ідея світового панування», «Ріхард Штраус: магістр опери»  та „Вільям Шекспір”.

 

Випереджаючи час, він написав навіть дещо нестандартну для свого часу книгу «Виконуючий обов’язки лідера». Йозеф Грегор був одним із провідних театрознавців-науковців  свого часу. А так як всі ці мистецькі видання виходили німецькою мовою, тому після війни вони перевидавалися і перекладалися багато разів.

Він також написав 11 лібретто до опер, деякі в співавторстві із Стефаном Цвейгом.

 

Попри величезну завантаженість написанням наукових праць та публіцистичних статей, відгуків на театральні постановки та прем’єри, Йозеф Ґреґор впродовж багатьох років був видавцем журналу «Світовий театр». Значення Йозефа Ґреґора як провідного театрального і мистецького історика лежить поза всякими сумнівами.

 

Є в його творчому житті ще одна мистецька і дуже вартісна сторінка – його щира багатолітня дружба з композитором Ріхардом Штраусом, для якого він написав лібрето до опер «День миру», «Дафна» та «Любов Данаї» за творами Гуґо фон Гофмансталя. Вартісним до сьогодні є написана ним біографія короля вальсів  – Ріхарда Штрауса як оперного композитора, куди були включені листи та численні ілюстрації. А вже значно пізніше, після війни, 1955 року побачило світ їхнє епістолярне спілкування, яке би вартувало перекласти на українську мову.

 

 

 

 

Співпраця Йозефа Ґреґора з  Ріхардом Штраусом привела його в коло музичної богеми Відня. До цього кола належала ще одна талановита чернівчанка, дитинство якої пройшло на його рідній вулиці Новий світ – улюблена співачка  Ріхарда Штрауса, яка мала  ексклюзивне право на прем’єрне виконання його опер – співачка-сопрано Віоріка Урсуляк (1894–1985).

 

 

Проте історичні події знову внесли свої корективи в насичене культурним та науковим життям Йозефа Ґреґора. І знову розмірене життя в Європі порушують політичні події – починає набирати обертів фашиський рух.

 

Після приєднання Австрії до Німецького Рейху, коли він як письменник подав заяву на прийом до Літературної палати Рейху,  думки щодо його політичної надійності розділилися. Вважалося, що він симпатизував націонал-соціалістичному руху. Як редактора журналу «Театри світу» (Die Theater der Welt) 1936- 1937 роках його підозрювали в дружніх стосунках з євреями та інтернаціоналістами. Тому в 1937 році йому довелося передати свою роль редактора Карлу Ніссену, керівнику Інституту театрознавства Кельнського університету. Недовіра Міністерства пропаганди в Берліні до особистості Йозефа Ґрегора призвела до того, що театральну колекцію ледь не перевезли до Берліна чи Кельна, а Йозефа Ґрегора могли усунути з посади. Завдяки авторитету Йозефа Грегора та контактам його переконаного прихильника Пола Хейгла, генерального директора Національної бібліотеки, інститут все - таки залишився у Відні, і Йозефа Ґрегора залишили в спокої, незважаючи на несприятливу політичну оцінку. Він зрештою зміг збільшити театральну колекцію під час нацистської ери за рахунок пожертвувань, закупівель. Таким чином навіть в тяжкі воєнні лихоліття Другої світової війни він зумів зберегти справу всього свого життя – театральний фонд разом з архівом при Австрійській національній бібліотеці.

 

Роль Йозефа Грегора в епоху націонал-соціалізму була суперечливою: саме в 1940 році Йозеф  Грегор став директором Австрійської національної бібліотеки і він включив до її фондів багато приватних бібліотек політично переслідуваних інтелектуалів. Як приклад завжди наводиться придбання Грегором колекції автографів Стефана Цвейга в 1937 році.  Йозеф Грегор часто листувався з Цвейгом, який перебрався до Англії,  і зрозуміло, що він намагався захистити колекцію друга  після зміни режиму в 1938 році.

 

І при тому, його популярні видання, або як тепер називають нон-фікшн твори, а також лібрето до опер Штрауса були досить популярні серед високопоставлених нацистів. Та навіть той факт публікації його творів у період між 1940 і 1944 роками, свідчить про те, що він користувався прихильністю високопосадовців. Тільки в 1944 році шість видань Йозефа Грегора з’явилося на книжковому та музичному ринку, який був сильно обмежений дефіцитом паперу та фашистською цензурою. Однак його внесок у пропаганду Третього Рейху залишається неоднозначним.

 

Йозеф Грегор вийшов на пенсію наприкінці 1953 року і в наступні роки читав лекції з історії театру в Академії образотворчого мистецтва  та в  Академії музики та сценічного мистецтва у Відні.

 

Відійшов у вічність професор Йозеф Грегор 12 жовтня 1960 року у Відні.

 

Як він заповідав, його кремували в Feuerhalle Simmering, районі Зіммерінг у Відні. Це спеціально відведене місце для урн, розташоване у кінці алеї, прямо навпроти головних воріт Віденського центрального кладовища. Там розташовано багато могил видатних діячів Австрії.

 

Отже, можна без перебільшення сказати, що Йозеф Ґрегор у Відні успішно продовжив справу нашого легендарного професора музики – Євзебія Мандичевського.  Залишається додати – от вміють чернівчани своєю наполегливою працею дивувати навіть вибагливих столичних меломанів та мистецтвознавців. Проте, очевидно, воєнні лихоліття, зміна влад та пріоритетів вплинули на те, що ім’я Йозефа Ґреґора було несправедливо цілковито забуте на десятиліття.