30-11-2023

Жити, не знаючи хто ти. Роман "Викрадене дитя" Марші Форчук Скрипух

 

 

Викрадене дитя / Марша Форчук Скрипух ; пер. з англ. Юлії Любки. – Чернівці : Книги  XXI, 2023. - 200 c.

Кожну людину формує її минуле, воно – невід’ємна частина нашої ідентичності. Проте як жити без нього, збирати клаптики спогадів по затінках свідомості, будувати нове життя й нову реальність? В теперішній час, в умовах війни, та протягом усієї історії українці, як ніхто відчули це на собі.

 

Однією з таких людей є Надія – дівчинка, що після закінчення Другої світової війни з новою сім’єю приїздить до Канади, аби почати життя спочатку. Все, що вона пам’ятає – останні п’ять років проведених в таборі для переміщених осіб, де і познайомилась з парою, яка не зважаючи на жах війни та голод, вирішила піклуватись про дівчинку. Про своє минуле вона знає тільки з їхніх коротких розповідей, побудованих здебільшого на здогадках.

 

Надя намагається звикнути до мирного життя, проте їй не дають спокою нав’язливі запитання: “Хто вона?”, “Звідки?”, “Хто її справжні батьки?”, “Чи живі вони?”...

Стан Надії погіршується, коли звичайні речі стають тригерами та викликають флешбеки з минулого життя: дівчинка бачить себе, замкненою в великому розкішному будинку, військових в нацистській формі, сім’ю, яка здається їй зовсім чужою та неприємною, старий маленький будинок, вибухи, бабусю, що співає українську колискову. 

 

Тривожні спогади стають все частішими. Що вони означають, чи можна їм вірити та чи вдасться Надії скласти цілісну картинку свого минулого, позбутись нав’язливих думок та відповісти на запитання “Хто я?”. 

 

“Мене лякав скрекіт, але Іван пояснив, що це так жаби співають. Удома в нас теж були жаби, але я не пам’ятаю, коли востаннє бачила бодай одну. Жаб’яча пісня так сильно відрізняється від звуків мін, артилерійського вогню, бомб. Скільки ночей я намагалася заснути всупереч усім тим звукам за ці роки війни? І навіть роки в таборі без бахкання війни ми жили в такій тісноті з іншими переміщеними людьми, що я чула хіба хропіння, бурчання та ридання. Лежачи там, дивлячись на зірки і слухаючи жаб, я почала розслаблятися – зовсім трохи. Може, все буде добре.”

 

У книзі підіймаються важливі та актуальні теми. Зокрема питання ідентичності, булінгу, військових злочинів, викрадення дітей, провини вцілілого та психологічних травм, спричинених війною. Книга викликає безліч емоцій – від співчуття та обурення до розчулення та захоплення. Авторка тримає читача в напрузі та інтригує, адже майже до кінця книги ми чекаємо відповідь на запитання – чому все ж “Викрадене дитя”?

 

 

Марша Форчук Скрипух – народилася 12 грудня 1954 року. Канадська письменниця українського походження.Авторка книг «Викрадене дитя», «Найкращі дари», «Досить», «Війна надії», «Голод», «Срібні нитки». Батько Марші — український емігрант до Канади, який на прикладі свого батька (діда письменниці) побачив складний шлях адаптації емігрантів до життя в новій країні. Майбутня письменниця самостійно осягала світ української літератури й взагалі українського життя. Значною мірою біографія відобразилася в творах Марші Скрипух.

Авторка надихнулась на написання роману історією своєї свекрухи, яка пережила Другу світову війну та стала свідком програми “Лебенсборн”, що передбачала викрадення нацистами слов’янських дітей та “перетворення” їх на арійців.

 

 

Підготувала Аріна Підлубна