Де(структив) як основа: „Амок”Артема Поспєлова

Амок – неконтрольована поведінка, що характеризується різкими нападами агресії, спрямованими на інших або на себе самого. Відомі випадки, коли такі епізоди закінчувалися фатально та призводили до вбивства чи самогубства. Термін ввів Стефан Цвайг, популяризували психологи та антропологи 20 століття, а художньо оформив вже український письменник у однойменному романі.

Книга „Амок” Артема Поспєлова вийшла в середині минулого року і стала, на мій погляд, логічним розвитком його авторського стилю, який можна було простежити вже в дебютному романі „Тадуш” (рецензію на нього можна переглянути за посиланням: "Нейронетиповий спектр відчуттів: «Тадуш» Артема Поспєлова як психодрама дитячої травми" http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=1407369). Це доволі фрагментарний психологічний роман, для розуміння сюжетів і сенсів якого доводиться прослідкувати справжню детективну лінію. Тож, намагатимусь уникати спойлерів.

Хто вони, хто ти Кролик Ло?

На перший погляд перед нами три віддалених одна від одної сюжетних лінії – Рябого, Меса та Ади, яким присвячені окремі розділи. Це персонажі-архетипи, проте сильно осучаснені. Без глибокого занурення в роман, поруч із їхнім іменем через дефіс можна було б легко прописати друге, образливе, посилаючись на те, як їх найчастіше визначає суспільство. Наприклад, людина в спектрі аутизму, людина з наркотичною залежністю та самогубиця (назви змінені на коректніші). Та все набагато складніше, адже ці сформовані образи мають свої причини і наслідки, джерела невдоволень власним життям та способів із цим впоратися. Ними нас лякали в дитинстві, постійно говорили, що з ними щось не так і нормальні люди так не поводяться, тримайся від таких, як вони, подалі і тоді все буде гаразд. Та чи дивилися ми колись на них з розумінням?

Кожен із них по своєму намагається впоратися з емоціями, деструктивними станами, які часто захоплюють їх, мов психоделічний сон та „океан із кров’ю китів”, який тут є наскрізною метафорою болю невинних. Більша частина роману це пряме мовлення "божевільного вцілілого", що підкреслено за допомогою синтаксису. У романі відсутні деякі звичні для нас розділові знаки, що створює враження потоку свідомості у стані критичного напруження. Що важливо, Артем Поспєлов зміг кожного із цих трьох наділити унікальним типом мовлення та мислення: доросла дитина-здоровань Рябий не говорить зовсім, натомість ми бачимо хід думок, певною мірою примітивний для його віку; Мес це суцільний хаос зі сплутаних спогадів, сеансів терапії та ненормативної лексики, Ада – дівчина, що втратила голос і занурилась ніби в іншу реальність, наповнену образами-втіленнями шизофренії.

„Перша смерть”, або „Маєток Кролика Ло”

Чим більше ми дізнаємося про кожного, то розуміємо, що у них ніколи не було шансу на нормальне дитинство та майбутнє. Попри те, що хтось із сім’ї був завжди поруч, вони відчували постійну покинутість на чийсь розсуд: соціальних служб, людей на дитячому майданчику чи навіть Бога. Як на мене, це історія про глибоке неприйняття себе, адже, коли над дитиною чинять насилля вона не перестає любити батьків, а починає ненавидіти їхній образ в самому собі. Так переживається перша психологічна смерть, досвід та пересторога, що світ жорстокий навіть в межах власного будинку.

Батько бив мене, а потім ішов на балкон курити. Батько бив мене, а потім викурював дві, а інколи й три сигарети поспіль

Їхня психіка з раннього віку схожа на іграшку, подертого та змученого плюшевого кролика, який пережив забагато всього. З цим символом пов’язана і назва шоу-програми, зйомка якої триває в приміщенні колишньої психлікарні під час розгортання подій. ЇЇ мета - перетворити Рябого на “справжнього хлопчика” та дослідити чи генетичні "розлади", "зіпсовану" батьківську кров, можна очистити, змінити хід життя, подолавши травми. Її учасниками є умовно всі вони (ми). Мес і Ада усвідомлюють, що вже були тут колись, просто методи лікування тоді були дещо іншими, не було павільйонів, хоча роль піддослідного кролика залишилась незмінною. Можливо тому, вибір вічної дитини в тілі дорослого для експерименту є не таким вже й дивним, адже він найкраще демонструє складність сепарації від батьків, здобуття самостійності не лише на моральному, а й на фізичному рівні. 

Віднайдення спогадів про Маєток і сам роман, особисто для мене, схожі на стрибок у кролячу нору в “Алісі в Дивокраї”. Можливо там ти зустрінеш диваків, а дехто навіть здаватиметься тобі людиною, у якої остаточно поїхав дах, але принаймні зрозумієш, що ти не один такий в цьому світі. Та будьте готові, що ліки можуть в кращому випадку не допомогти, в гіршому – тільки нашкодити. 

Постаттю, що викликає співчуття і відразу водночас тут є і лікар-Доктор. Його мотиви доволі егоїстичні, а методи лікування більше нагадують черговий епізод “Шоу Трумана”, ніж сеанс психотерапії, з тією різницею, що головний герой знає про випробування (хоча це теж дискусійне питання, адже Рябий не здатен усвідомити його сенси). Камери, зйомки, здобуття похвали, що практично замінила йому їжу за виконання завдань. Подібно до японського реаліті, але лікар не врахував головне: його цільова аудиторія не зацікавлена у стражданнях людей, а тим паче у їхньому зціленні. Це процес повільної еволюції системи цінностей і норм, а не те, що можна подолати за один серіальний сезон. 

Чи ви справді бажаєте, 

щоб вас визначало 

страждання?

Досить 

ходити по колу! 

Поспішай! 

Кастинг майже завершено!

Плутон, Плутоній, Плуто

Скоршим і миттєвим є інший метод – новий небезпечний наркотик, Плуто, що стрімко поширюється і стає популярним серед членів маргінальних угрупувань міста. Він, як і більшість подібних речовин, змінює свідомість, проте є нюанс – пам’ять про події "під ним" повертається лише після прийому наступної дози. 

Тік-так, тік-так. Бо ти дрібних частинок раб.

Навколо нього організована інша ідейна складова роману: прагнення руйнації тіла та всесвіту, адже назва безпосередньо відсилає нас до радіоактивного елементу. Внаслідок ядерних випробувань, які не раз тут будуть згадані, кількість плутонію, викинутого в атмосферу збільшилась до небачених масштабів. За токсичністю для організму елемент близький до важких металів, тож прийом наркотику провокує низку невідворотних реакцій, і тіло людини практично згорає зсередини. Люди, що пов’язані із сектою Заграва, і є тими факелами і годинниками з піском, про які постійно згадує у своїх снах та малюнках Ада, символами деструкції заради деструкції.

Деструктивність -  це не паралель до творення. 

Це його альтернатива. Ми від природи маємо тягу

до життя, хай хто що каже. Руйнація з'являється там,

де не вистачає любові до нього. 

Ви скажете, Плутоній названо на честь планети, тож може заплутаний відкритий фінал має й інше значення і все ще може бути добре? Можливо вам вдасться зробити власні висновки, взявши книгу в Муніципальній бібліотеці імені А. Добрянського. 

Фото для обкладинки рецензії(джерела):

Кадр з серіалу “Патрік Мелроуз”

Вирізки з манги авторства JAXX

Зайці - Adobe Stock

Авторка обкладинки книги Вікторія Смаль