Коли пишеш про біль, завжди говориш про любов: збірка Катерини Калитко “Орден мовчальниць”

      Serhiy Zhadan i Yuriy Gurzhy “Мертві поети”

Існує твердження, що саме поезія як жанр миттєво реагує на суспільні зміни через можливість ємної і водночас точної передачі емоцій і змін сприйняття часу. З початком війни ми неодноразово чули, що мова як інструмент зазнала зламу і більше не може відображати нас. Поезія щоразу доводить протилежне: біль можливо означити навіть у випадку, коли він проростає із вирв фосфорних бомб. 

Розшаровується мова й дійсність, ніби олія й вода

— — — —

І доки ще вірші – земля приростає, витворюється, 

Катерина Калитко, зі збірки “Люди з дієсловами” 

Калитко Катерина. Орден мовчальниць [Текст] : поезії / Катерина Калитко. – Чернівці : Видавець Померанцев Святослав, 2022. – 144 с.

Вже згодом Катерина Калитко отримала Шевченківську премію 2023 року за збірку “Орден мовчальниць” в номінації “Література”. Це збірка, що являє собою цілісну картину настроїв, хоч ми можемо помітити, що поезії впорядковані лише за розділами, без прив’язки до часу написання чи тематики. Поетка спонукає нас шукати сенси та зв’язки між ними в собі, відзначати те. що з нами резонує та відгукується найбільше. Мене наприклад вразив розділ “Принишклий ландшафт”. Він найбільше пов’язаний із похмурим урбаністичним пейзажем, від якого важко втікти перш за все це через його прив'язаність не стільки до окремих місць чи об’єктів, як через невідривність від нього історій людей, яких ми любимо. Збірка присвячена матері Катерини Калитко, Тамарі Скадіній, яка рано відійшла у вічність, тож її образ тут часто присутній як частина співчуття до всіх, хто пережив втрату рідних. Із початком повномасштабної війни вона читається болісніше, адже ми розуміємо, що на сьогодні таких людей, на жаль, стало значно більше. Можливо, ми просто почали їх помічати. На мій погляд, вони доєдналися до своєрідного Ордену мовчальників і мовчальниць, бо розмова про біль завжди подібна до сповіді чи молитви, що має свої правила і набуває вигляду таїнства. Існує думка, що про такий досвід не прийнято говорити вголос: раптом поруч є той, кого це травмує, раптом це принесе лише дискомфорт і нічим не допоможе. Особисто для мене,  червона нитка, згадана в  розділі “Жіноча половина” стала символом трансгенераційних потрясінь, що є невід’ємною частиною української історії.

Кажуть, це вдруге лише обітницю так порушено

зроду-віку, відколи існує орден, і доводиться зашивати

губи грубою червоною ниткою, щоб ніколи більше.

Ані звуку за всю процебуру, лише всміхається. 

Катерина Калитко, зі збірки “Орден мовчальниць”

Вона також є частиною тих, Інших – жінок. В збірці особливо сильні та яскраві жіночі образи. Авторка ніби формує та збирає по клаптиках фамільне дерево, в якому центральними, всупереч патріархальним традиціям, є четверо мовчальниць – Катерина, Марія, Тамара та інша Катерина. Існує ризик ототожнити тут ліричну персонажку та саму Катерину Калитко, проте, як вона зазначала в одному з інтерв’ю на “Суспільне: Культура” ці образи навмисне гіперболізовані, щоб ми бачили їх реальними і могли почути крізь час. 

Ніжність не знатиме інших, у неї твоє ім’я.

— — — —

Для мене це історія про те, що, коли ти говориш про біль, ти насправді завжди говориш про любов. І навіть в тиші, що іноді лякає до смерті, існують слова постпам’яті, що здатні мовити й оживати. Вони тут, щоб ткати золотисту косу, не зважаючи на всіх майстрів смерті. 

Може, щастя правдиве – таке: ніколи не бути спокійним. 

Ти не віриш, а чи боїшся. Але стільки любові приходить. 

Понад час. Понад межі всі. Понад майбутні війни. 

Катерина Калитко, зі збірки “Орден мовчальниць”

Збірку Катерини Калитко “Орден мовчальниць” ви вже можете взяти в Муніципальній бібліотеці імені А. Добрянського.

Джерела: 

Картини – Катерина Косьяненко