Якщо ви не цікавитесь пітьмою, пітьма неодмінно зацікавиться вами: роман Іларіона Павлюка “Я бачу, вас цікавить пітьма”

В кожному з нас живе пекло, ім’я якому байдужість і зневіра. Як далеко може зайти людина в пошуках виходу з Лімбу розмірковує у своєму романі “Я бачу вас цікавить пітьма” Іларіон Павлюк.

На мій погляд, ця книга стала найбільш популярною в минулому році, хоч і вийшла друком набагато раніше. Вона увійшла в топ-продажів “Видавництва Старого Лева”, а інтерв’ю з автором та книжкові клуби, присвячені обговоренню “меншого зла” збирали сотні людей у нових книгарнях по всій Україні. Ви не могли про неї не чути, якщо знайомі з таким явищем як букток та буктюб. Про неї говорили і активно обговорювали як професійні літературні критики, так і блогери. І це спрацювало, “пітьма” зацікавила багатьох і, сподіваюсь, продовжить робити це і на далі.

Якби мене попросили описати коротко сюжет цієї книги, я б сказала, що це справжній детектив з повноцінним вибудованим всесвітом, нуарною атмосферою, що одночасно затягує і лякає. Може здатися, що автор вправно маніпулює природньою схильністю читача до занурення в безодню, посиланнями до попкультури та впізнаваними пейзажам з фільмів та серіалів, але насправді тут заховано значно більше сенсів. Хоч погоджусь, розібратись в цих перепетіях іноді навіть складніше, ніж в послідовності перегляду “Зоряних війн”. Тож… 

– Даєн, сьогодні й 1 квітня. Я прибув в Буськів Сад. Спробуймо зрозуміти, що ж тут коїться.

– Дівчинка Надійка зникла. З того, що я зміг дізнатися, їй 6 років і найчастіше її називають “дивною” або просто кажуть іншим дітям не дивитись на неї, не помічати її існування. А головне – всім все одно на її зникнення, а буквально на наступний день всі забули про самогубство її матері, окрім висланого у відрядження Андрюхи Гайстера, тобто мене. Ніхто й чути тут не хоче, що буцімто у них в місті “орудує” якийсь серійний маньяк. До речі, я згадав,я вже бачив цю дитину раніше, тоді, на похороні, пам’ятаєш? Вона ще долоньками постійно робила ось так: Плесь-Плесь-Плесь.

“Діти не мають помирати”

Доведеться ознайомити вас із цим розслідуванням, адже досліджувати нам його доволі довго. Валера, давній друг Андрія віддає йому дивну папку з матеріалами справи і переконує поїхати у відрядження в селище як кримінальний психолог, щоб той розвіявся після всього пережитого за останні дні. Він ніколи не брався за справи, у яких фігурували діти, через спогади про сестру, а нещодавня звістка про те, що його вагітна колишня дівчина покінчила із собою, посилювала страх перед невідомістю. Він боявся нових “провалів”, думав, що не впорається, адже й до служби в Афганістані ніколи не був психогогічно стабільним. 

“Андрій повернувся з Афганістану чотирнадцятого року. [...]Андрієві, ні багато ні мало, належало наново віднайти сенс життя. А з цим вимальовувалась проблемка. Річ у тім, що зо два місяці тому в Афганістані дещо сталося. Дещо таке, після чого Андрюхина посудина з життєвою мотивацією надтріснула”

Проте Надійка, яка там, коло могили матері, повернула його до реальності, стала виключенням з правил. Попри спершу категоричну відмову від поїздки, викидання квитків на потяг у болото і запізнення на вокзал, папка все одно привела його Сюди “так, якби ото за столом терпляче чекала, поки він прокинеться, сама Доля”. Зрештою, нехай він сам розповість. 

– Отже, похорон, Даєн. Ой, Валера. Після нього, вже в Києві ти віддав мені ту справу. Чи був це власне ти і чи був взагалі в той момент вже важко сказати, я й тепер не відчуваю різниці між цими двома гранями реальності. Останнє, що пам’ятаю: бурбон в барі, розповідь про (не) мою недоношену дитину в реанімації, цигарку, запальничку з клоуном, а далі пішло-поїхало – холодна кімната зі світлинами на столі, автобус, цей дивний Чоловік в червоному, потяг, де грає Highway to Hell, хлопчик Ієронім із дзеркальцем, червона чи синя ягідки і нарешті черниця та бармен разом з величезним кролем. Так, у мене був довгий день. Ще й цей безликий чоловік постійно мене переслідує. Бачив колись Людину з намальованим обличчям? А от я з того дня – постійно. Чоловік в Червоному каже, що мені треба більше читати. Може й справді так. бо я вже зовсім нічого не розумію в тому, що зі мною. 

Ось на цьому моменті я зрозуміла, що ключем для розуміння цього твору буде Ієронім Босх та його картина “Сад земних насолод”. Тут багато образів з картини, пояснення яким читач мусить знайти сам. Перш за все – ягоди.  Червона і синя. На триптиху Босха вони розташовані на одній частині, яку прийнято інтерпретувати як другий, земний рай, і зазвичай дослідники вбачають в них символи чистого бажання і блаженства, первісного стану людства, яке не знає первородного гріха. 

Для мене Андрій є тим, хто постійно розігрує своє життя, як монетку, кидає гральні кості, кожного разу сподіваючись програти.

“Єдина причина, з якої Андрюха дожив то своїх тридцяти, не ступивши за край цього світу, – це те, що й світ був теж був лайно”

Ще один раунд випадковостей приводить його в Буськів Сад, де він, зрештою отримує можливість виправити минуле цілого селища і живих мерців по ту сторону Туоні. Так Андрюха переходить з Поясу Каїна до Міста Діт. 

Данте Аліг’єрі

“Божественна комедія”

– Усіх остудить чорна ополонка…”

Пояс Каїна за Данте – Дев’яте коло пекла, коло найгірших зрадників. Та як на мене у “Пітьмі…” зрада виконує функцію загальної емоції, того, що спонукало Андрія відчувати себе пригніченим та безпорадним. Була тут зрада його дівчини чи ні важко сказати, важливий більше його страх цього і втеча. В деяких епізодах він й справді перетворюється в дитину, маленького хлопчика, для якого любов завжди пов’язана із втратами і розчаруванням. Як на мене, Андрій потрапив сюди не стільки через втечу від дівчини та відповідальності за виховання майбутньої дитини, а через загальну недовіру до інших. Він навчився блокувати емоції, як тоді, коли втратив сестричку та батька, залишатись холодним та без емоційним за будь-яких обставин. 

“Бо є різниця між тим, хто не повірив , і тим, хто перестав вірити! Перестає не той, хто засумнівався. А той, хто зачаїв на Нього образу”

“Я [сердечко] БУСЬКІВ_АД”

Неначе той, хто до нестями злиться”

Данте Аліг'єрі "Божественна комедія"

– Добре, не старайся, – дозволив Харитон і надпив з келиха. – Скажи мені ось що: скільки разів ти намагався перейти міст назад. [...] Скільки разів ти вже їхав звідси?”

2. Close up of big industrial fans — Photo by mickeym from depositphotos

3. Fraenger W. Bosch. - Dresden, 1975. - 516 p.